Олександр "Невський". Як з монстра зробити героя

А хочете дізнатися про один з найвідоміших історичних міфів, який, мов паля гнилий сарай, підтримує цю країну? Святий благовірний князь Олександр Невський… Мало хто може посперечатися з його популярністю в Росії. Навіть орденом імені Невського нагороджують офіцерів за військові подвиги. Але насправді ніяких подвигів за цим князем не існує. Навпаки…

Канонізація Олександра Невського почалася з першого його «подвигу», здійсненого, як пишуть російські літописи, 15 липня 1240 року. Згідно з цим історичним міфом, князь Олександр Ярославович на чолі новгородської дружини розбив військо шведів поблизу гирла річки Нева. Шведи буцімто зазіхали на «исконно русские земли», ось князь і показав зухвальцям по чому в Одесі руберойд. Самого головнокомандуючого шведським військом ярла (титул правителя Швеції) Біргера хоробрий князь поранив списом в обличчя. Лєпота.

Все було б нічого, якби не деякі нестиковки. Невеличкі такі дрібнички.

Перше це те, що, окрім Житія святого князя Олександра Невського, тобто папірця, писаного московськими попами, та ще добряче брехливого Першого Новгородського літопису, жоден інший документ взагалі не згадує про той похід шведів на Новгород. Не пам’ятає такого походу й офіційна історія Швеції.

По-друге, Біргер, якого 15 липня 1240 року згідно з історією Росії так сміливо і вправно побивав Олександр Невський, у цей час ярлом не був. Ярлом був Ульф Фасі.

А Біргер Магнуссон став правителем Швеції лише 1248 року.

По-третє, цікаво подивитися на кількість новгородців, що загинули у цій «грандіозній» битві. Вони відомі поіменно. Перший Новгородський літопис:

«Новгородцев же пало тут Константин Луготиниц, Гюрята Пинещинич, Наместъ, Дрочило Нездылов - сын кожевника, а всех 20 человек с ладожанами, или менее, бог его знает» (http://samlib.ru/t/tahi_m/nevskij.shtml).

«Менее» – це може бути і 15, і 5, а то і лише четверо, яких , на чолі з Дрочилом, перераховано у літописі.

Отож, навіть якщо вірити літописам та «житіям» і тоді вимальовується не «великая сеча», а дрібненька прикордонна сутичка, про яку, повторимося, ані словом не згадує, наприклад Хроніка Еріка, яка фіксує усі більш-менш значні битви, що їх вели шведи.

Ну і по-четверте. Друга частина Першого Новгородського літопису, в якому розповідається, як новгороді на чолі з ЯКИМОСЬ князем Олександром задали жару злим шведам написано близько 1330 року, тобто майже через 100 років після події.

Цікаво, що в тому таки літописі замальовується і знаменита битва на Чудському озері, в якій, якщо вірити фантазії літописця, новгородці розтрощили Лівонський орден. І теж подаються абсолютно фантастичні відомості. Давайте подивимося що там написано про цю битву, уривочок зовсім невеликий:

«… а Немцы тут пали а Чудь дала плеща; и, гнали их на 7 верст по льду до Суболичьского берега; и пало Чуди бесчисленно, а Немцев 400, а 50 руками взяли и привели в Новгород» (http://samlib.ru/t/tahi_m/nevskij.shtml).

Перше, що нам слід знати: число лицарів Лівонського ордену у той час не дотягувало навіть до 100 осіб. Друге – Лівонська хроніка дає трохи інші втрати лицарів – цілих 20 штук плюс 6 полонених. Ото була «зла сеча».

Втім, росіяни, звісно, знайшли виправдання цій обставин. Вони вигадувати мастаки. Ось,наприклад, як це відбувається:

«… важно понять, что речь идет именно о «братьях-рыцарях», выполнявших роль высших командиров. О гибели же их дружинников и набранных в войско представителей балтийских племен, составлявших костяк армии, ничего не говорится» (http://foma.ru/mifyi-ob-aleksandre-nevskom1.html).

Не вірте – обман. Старша Лівонська римована хроніка, якби то були «высшие командиры» обов’язково дала б їхні імена. «Высшие командиры» мають командувати підрозділами, правда? Але хроніка чомусь єднає їх у один загін, що бився, як прості воїни:

«Видно было, как отряд братьев-рыцарей одолел стрелков; там был слышен звон мечей, и видно было, как рассекались шлемы» (http://www.pravda.ru/science/useful/05-04-2013/1150475-history-0/).

І ще: що це за «німецька навала, якщо «кістяк» війська складали балтійські племена (чудь)?

Ну і нарешті ще одне. Досі не відомо де ж відбувалося те грандіозне «побоїще». Лівонська хроніка згадує, що убиті падали на траву. Тобто битва відбувалася не на кризі озера. Кажуть: німців розбили на березі, а потім гнали по кризі Чудського озера, де вони й потопли. Але досі російських істориків бентежить той факт, що навіть за допомогою найсучаснішого обладнання на дні озера не виявлено жодного тіла, жодного меча, жодного шолома.

Ну і на закуску. Російські історики стверджують, що Олександр Невський народився 1221 року. Тобто, на момент його битви на Неві йому мало виповнитися 19 років. Проте будьмо пильними: ПРОФЕСІОНАЛИ досі не можуть визначити його справжню тату народження. Тут криється от що.

Згідно з записками папського легата (посла) в Золотій Орді Плано Карпіні, майбутній князь Олександр Невський у 1238 році знаходився при ставці хана Батия в якості аманата (заручника) і став прийомним сином Батия, «кровним» братом сина хана - царевича Сартака.

За законами Золотої Орди кровними братами могли стати лише юнаки віком до 16 років. Відомо, що Сартак народився між 1228 та 1230 роками. Олександр ніяк не міг бути старшим за нього. Відповідно, існує інша дата його народження, від якої, мов від хворого на проказу, відбиваються московські історики: НЕ РАНІШЕ 1228 року.

Чому відбиваються? Тому що 15 липня 1240 року, коли начебто Олександр зі списом на переваги мчав чи то на ярла Біргера, чи то на ярла Фасі, йому мало би бути 12 років. А в 1242 році на Чудському озері – 14.

Тепер про сумне. Росіяни усі незручні питання ховають. Чому? Тут цікава обставина. Німецький історик Рейнгольд Гейденштейн у XVI спираючись на якийсь давній літопис писав:

«Александр Ярославич из рода Мономахова; будучи направлен ханом татарским Батыем и получивши в подмогу татарские вспомогательные войска, он победил в сражении ливонцев и по договору возвратил город (Псков) (http://www.pravda.ru/science/useful/05-04-2013/1150475-history-0/).

То виходить, святий князь діяв в інтересах Золотої Орди? Саме так, шановні. І справжнє обличчя цього типа, яке ховають за міфами – страшне.

Олександр Ярославович був названим сином хана Батия. Такий статус за красиві очі не дають. Справа в тому, що його батько, князь Володимиро-суздальський Ярослав ІІІ Всеволодович – огидний зрадник. В буквальному сенсі цього слова.

Під час татарської навали на Русь 1240 року (дивіться на дату і співставляйте з «подвигами» його синка, він та його брати опору не чинили – вони перейшли на бік Батия. Більше того, їхні війська було включено у військо хана і суздальці разом з татарами нищили Русь. За це князь Ярослав отримав «ярлик» на Велике княжіння у Києві. Вислужився.

Давайте звернемо увагу ще на один факт. Син Ярослава ІІІ Всеволодовича, наш «герой» Олександр на 1238 рік ВЖЕ перебував у ставці Батия. За два роки до татарського вторгнення у землі Русі. А ще звернемо увагу на те, що суздальські князі не брали участь першій битві з татарами на річці Калка (1223).

Ось вона – неприємна таємниця Москви: вони не просто «утримували нейтралітет», як скромненько пишуть московські історики – вони протягом багатьох років вели шашні з загарбниками; вони ЩЕ ДО монголо-татарської навали на Русь стали ханськими холуями. Сам Олександр перебував в Золотій Орді в якості заручника (з перервами) з 1238 по 1252 роки.

Прикментно, що зрада Русі не принесла щастя його батькові – 30 жовтня 1246 року він був закатований у ставці хана за ПІДОЗРОЮ у змові. Не виключено, що Олександр, сидячи поряд зі своїм НОВИМ БАТЬКОМ ханом Батиєм та кровним братом Сартаком, попиваючи кумис,  спокійно спостерігав як печуть розпеченим залізом та піднімають на дибу його КОЛИШНЬОГО батька.

За рабську покірність і холуйство 1249 року

«Сартак Батеевич, царь Татарский даде Киев и Русскую землю Александру Ярославичу Киевскому» (http://www.do-apps.com/8_uk/e_50278.html).

А знаєте як Олександр отримав ярлик ще й на князювання у Володимиро-суздальському князівстві? 1252 року він з'явився в Золотій Орді у Батия з наклепом на рідного брата Андрія, який тоді князював у Володимирі. Мовляв, той не сповна платить данину і взагалі уклав проти Золотої Орди союз з галицьким князем Данилом Романовичем. Втім, для московських князів зрада батьків та братів була звична практика…

Цікаво, що російські історики Соловйов, Ключевський та інші про Олександра Невського писали мало і туманно. Розглядали його неоднозначно. Героєм в Російській імперії він не був. Героя з нього зробив Сталін. Саме тоді Езенштейном було знято фільм «Александр Невский», саме тоді придумано і вкладено у вуста актора знамениту фразу «Кто к нам с мечом придет, тот от меча и погибнет».

І ще одне. Саме Олександр Невський підкорив Великий Новгород владі Орди. При цьому він не соромився – якщо скласти трупи людей новгородських, яких убив цей «благовірний», вийде гора не менша, ніж знамениті донецькі терикони. Святий Олександр Невський не просто був вірним холуєм ординських ханів. Він жорстоко придушував будь-які спроби визвольного руху. Він різав носи та вуха, випалював очі, рубав голови тим, хто наважувався виступати проти Орди. Саме за це, очевидно, канонізований Російською православною церквою…

От саме це і ховають московські історики за казочками про «захисника землі Руської» і битвами, які вів князь з «поганою німчурою».

P.S. А вам ще не набридло вірити казочкам про нашу давню історію, що її вигадали московські ординські посіпаки та їхні нащадки? Хоче трохи ІНШОЇ історії про минуле українського народу?

Передплата на книгу «Святослав, каган русів. Убитий та оббреханий», а також умови придбання книги «Владимир. Крещение ложью» за посиланням: http://pavlopraviy.blogspot.com/2016/06/blog-post_5.html

З повагою,

ПАВЛО  ПРАВИЙ