Буча в Бучі, або один день із життя осіб нетрадиційної орієнтації

Сьогодні збирався працювати виключно над рукописом книги. Навіть сенсаційне убивство Шеремета не звабило на черговий пост у блог. Проте сталася подія, яку просто не можу обійти увагою, бо це вже повний алес капут. Попереджаю – буде доволі жорстко, тому приберіть ваших дітей від моніторів.

Такої пакості не бачив давно. Такого мерзенного відчуття також не було давно, навіть коли проїздив через блокпости донбаських сепаратистів і змушений був дивитися на їхні неголені, сині від шмурдяку пики й нюхати сморід, що, здавалося, виходив із самого їхнього нутра. Напевне, останній раз щось подібне відчував, коли у Луганську повз мій будинок промарширували завезені з провінційних нетрів «совкоїди» у рваних кросівках та капцях, у старих китайських спортивних штанях, з портретами Путіна та російськими прапорами в руках, під конвоєм «смотрящих» тітоньок, які міцно стискали в руках пакети з майбутнім гонораром отого бидла. Вартість «Русской весны» тоді сягала від 100 гривень.

Вони йшли, мов зомбі, дивлячись собі під ноги, з похмурими, наче з величезного бодуніща, фізіями, на яких застиг один і той самий тупий вираз, і у старих, і у молодих. Я стояв на балконі, вони тяглися протилежним боком вулиці, метрах у тридцяти, усі п’ятдесят штук, але навіть з такої відстані мені здавалося, що дійсно відчуваю отой гнилий мерзенний отруйний дух від них.

І от сьогодні я побачив їх знову. Не в Луганську – у невеличкому, але дуже елітному містечку під Києвом, де сотка землі коштує більше, ніж моя нещасна квартира, що залишилася у Луганську. Отой вираз обличь ні з чим не сплутаєш.

Можу помилятися, але особисто я нарахував не більше 30 тіл. Не людей – саме тіла. Котрі смердять так само, як ота протоплазма луганська. Вони вийшли на захист мера Бучі Анатолія Федорука, а заразом і мера іншого міста – Ірпеня, пана Карплюка.

Тітоньки у дешевих капцях протестують проти процесуальних порушень під час обшуку в палацах мерів, а також проти політичного тиску на їхнього обранця. Бачите, які слова красиві знають? Цікаво, що співробітники генпрокуратури дійсно дуже міцно притисли Федорука. Притисли так, що з нього, мов гній з фурункула полізли долари, гривні, золото, ікони, портсигари золоті і куртки замшеві. І саме золоті портсигари вийшли обороняти ці ходячі шлунки. Пофіг, що палац, набитий золотом, ховається за парканом пятиметрової висоти (див. фото на початку публікації) - але пана нашого не чіпайте. Пан гарний. Пан платить... 

Кажуть – то не справжні мітингувальники. То бюджетники, яких зігнали поплічники злодійкуватих мерів на захист усього, що ті нажили непосильним трудом. Вірю. Тільки від того нічого не міняється і сморід не перетворюється на пахощі фіалок. Бо на «Русскую весну» також зганяли бюджетників. І вони йшли. Тупо й покірно, мов вівці.

Борці за світле майбутнє України від корупії. Зверніть увагу

на два моменти: 1. Усі ховають пики від камери. 2. Бачите

кількох осіб праворуч? Це - пастухи. Або конвоїри.

А ще я не упевнений, що між оцими моральними потворами немає заробітчан. Не знаю, не маю такої інформації, не готовий сказати скільки зараз коштує погуляти під дощичком перед маєтком народних слуг. Сто гривень? Двісті? Лягти під танк ЗСУ у Луганській області зразка квітня 2014 року коштувало 400 гривень. Чотириста довбаних гривень.

Луганськ. Квітень 2014 року. Отой вираз облич

ні з чим не сплутаєш...

Якщо мене зараз читає хтось із тих, хто перекривав сьогодні дорогу в Бучі – знайте: ви – люди нетрадиційної орієнтації. В гіршому розумінні цього слова. Совісті, звичайно у вас немає, бо навіть вокзальна повія за 200 гривень не піде. Ваша ціна - нижча. Моя надія на ваших дітей та онуків. Хай їм буде соромно жити з вами в одній квартирі й дихати одним повітрям.

Чомусь я упевнений, що нікого з оцих організмів на Майдані не було. Не вірю у те, що ті, хто був на Майдані під кийками «Беркуту» та кулями снайперів; гинув, аби вигнати з країни власників золотих батонів портсигарів, замшевих курток та ікон, можуть оскотинітися настільки, щоб піти захищати власників золотих батонів, портсигарів, замшевих курток та ікон за якихось 200 гривень, або за командою начальника ЖЕКа.

Всьо шо нажито непосильним трудом. Право мера Бучі на

оце захищали сьогодні три десятки "борців за демократію".

І на оце.

Я упевнений, що ці люди, якби раптом ФСБ та ГРУ затіяло «Київську народну республіку», за ті самі 200 гривень лягали б під українські танки, а за 100 гривень і склянку шмурдяка, махали би «аквафрешами», аж буря піднімалася.

І не триндіть мені більше про те, що люди на Донбасі «самі винні», не розповідайте які в моєму Луганську страшні огидні сепаратисти. Бо ви самі такі. Ви є плоть від плоті частина «Русского мира», в якому баба покірно їде з шефом у сауну, а її чоловік терпляче чекає під дощем поки начальник скінчить аудієнцію. В якому пишаються тим, що донечка стала коханкою ментівського начальника. В якому за пляшку горілки танцюють перед п’яними «мажорами» лезгінку.

Гадаєте, «Русский мир» прийшов до Луганська із «зеленими чоловічками»? Нічого подібного. В Луганську «Русский мир» визрівав поступово і давно, мов чиряк. Він визрівав, коли за 50 гривень жіночки їздили до Києва «на демонстрацію». Добровільно! Він визрівав, коли на службу до храму зігнали усіх бюджетників, незважаючи на їхнє віросповідання: і православних, і юдеїв, і баптистів, і мусульманок. І вони покірно пішли. «А то звільнять».

Коріння «Русского мира» не в Кремлі. Коріння його – тут. В масі індивідуумів з холуйською свідомістю. В масі осіб з нетрадиційною орієнтацією, які ладні на все, аби заробити 200 гривень.

Гидко…