Надія Савченко здобуває мир на Донбасі, або шмурдяком по дипломатії

Зранку один із френдів, тих, хто час від часу за незрозумілим графіком виринає в коментах до моїх постів, прислав цілого листа в особистому посланні. Чого там тільки не було! Від «мир будь-якою ціною» до «давайте забудемо про Донбас» та вже звичного «вони самі винні». Обіцяв йому відповісти детально.

Отож, дозвольте, панове, пояснити вам певні речі. Потезово. Максимально просто, на пальцях, аби було зрозуміло навіть тим, хто на батьківські гроші, відгудівши 5 років по кабакам та нічним клубам, купив собі диплома гуманітарного факультету.

Літер буде багато, але потерпіть – воно того варте.

Пише мені людина таке:

 «А може, Савченко має рацію: треба миритися будь що, і якщо для миру потрібно сісти за стіл переговорів із Захарченком - то треба – мир важливіше за амбіції та умовності».

Савченко не має рації. Вона навіть радіоприйача, судячи з усього немає. І клепки в голові. Бо інакше давно вже почула й зрозуміла те, що по радіо ледь не кожного дня пояснюють. ДЕРЖАВА Україна не може вести перемовин з НЕВИЗНАНИМИ утвореннями, та ще й такими, що їх створили терористично-бандитськими методами на частині її власних земель. Керівники держави, якщо на таке підуть мають бути притягнені до кримінальної відповідальності й посаджені на 15 років.

Це не амбіції й умовності – це упирається у вироблений людством за багато-багато сторіч механізм дій в подібних ситуаціях. Савченко та її прихильники цього відверто не розуміють. Ну то давайте на пальцях.

Хтось сумнівається в тому, що Захарченко, «Моторола», «Бєс» та інші «чорти» в ДНР-ЛНР не є самостійними фігурами, а є маріонетками Кремля? Є такі? Є такі, хто сумнівається в тому, що без російських снарядів, доларів, тушонки, набоїв, горілки, рублів, мін, бензину, гармат, танків, «іхтамнету» та «добровольців» ДНР-ЛНР гигнулися б за тиждень-два? Хтось сумнівається що «полками», «бригадами» і «корпусами» там командують не «мотороли» та «бєси», а – російські генерали, полковники та майори?

От вам питання: чи хоче Путін припинення війни? Подумайте. Якщо, звісно, є чим. Якщо хоче, то вона припиниться, а всіх «незгодних» швиденько прикопають у найближчий лісосмузі, оголосивши, що «Моторола» усім привидівся – не було такої людини. Взагалі. А якщо Путін припинення війни не хоче, то ви хоч до паралічу м’язів шкіртеся Захарченку; хоч цистерну шмурдяку з ним випийте – нічого не допоможе, бо не він вирішує стратегічні питання. Його завдання – перед телекамерами читати по складах те, що московські куратори написали: «Мы дай-дем до Ки-е-ва».

Савченко, панове, елементарно не знає історії. Свого часу Че Гевара з групою кубинських добровольців відправився «робити революцію» в Конго. Але коли до влади в країні прийшов президент Квасабу, який (за посередництва та під тиском певних країн) домовився з урядом Танзанії про врегулювання військового конфлікту, діяльність Че Гевари швиденько згасла. Танзанія, яка до того служила тиловою базою кубинцям, перекрила кордони і партизанська «армія» Че Гевари залишилася без тушонки, рому й можливості купувати набої в танзанійському «Воєнторзі». Сам «коменданте» ледь не здох у джунглях від дизентерії. Врятували добрі хлопці з КГБ, які таємними маршрутами вивезли Че на «відпочинок» до Чехословаччини. А могли і не рятувати…

А тепер зайдемо з іншого боку. Ви помітили одну цікаву річ: пані Савченко багато кричить про переговори з бандитами, але жодним словом не обмовилася про умови, які вона їм пропонує. Та чому ж? Умови на перемовинах – найперша річ.

Пані Савченко книжок не читала. Ні в дитинстві, ні в юності. Про що й призналася в одному з інтерв’ю. Одну-єдину, яку ледве згадала – «Конан-варвар» Роберта Говарда. Безперечно, це гарна книга, сам читав у третьому класі. Але як на мене – цього замало для особи, яка претендує на посаду чи то президента, чи то міністра оборони.

А от якби пані Савченко книжки читала, хоча б не дуже якісну «совкову» белетристику типу «Пером та шпагою» або «Битва залізних канцлерів»; якби  почитала якісну белетристику типу «17 миттєвостей весни», не кажучи вже про «Азбуку дипломатії», то знала б: перед тим, як їхати на переговори посміхатися й пити шампанське або шмурдяк – що кому до смаку – ті переговори довго і ретельно ГОТУЮТЬСЯ.

Підготовка включає в себе підбір посередників, місця, часу зустрічей, складу делегації, складання списку пропозицій та умов до протилежної сторони, і не одного, а мінімум у трьох варіантах: оце ідеал; оце те, що для нас більш-менш прийнятно, а оце – той мінімум, на який ми можемо погодитися. В процесі підготовки активно працює розвідка, якій доручено здобути списки усіх трьох варіантів пропозицій та умов, які розробляє протилежна сторона, склад її делегації з визначенням сильних і слабких сторін фігурантів, їхніх вад і пороків: хтось любить випити і на підпитку не тримає язика за зубами, а комусь можна запропонувати діжку варення й корзину печива, аби він був до нас прихильним; комусь дівчину-майстриню на вечір ангажувати.

Потім підбирається посередник. У світовій дипломатії не прийнято виходити напряму до ворога з пропозицією мирних переговорів. І це зрозуміло: якщо ворог запропонував мир, значить йому він потрібніший, значить ми можемо диктувати свої умови, значить він свідомо віддає ініціативу у свої руки. Це значить що він фактично ПРОПОНУЄ ВЛАСНУ КАПІТУЛЯЦІЮ і справа лише в умовах, на які він погоджується.

Тому використовують посередників. Це дуже тонка і важка робота – знайти посередника. Він мусить дуже добре ставитися до нас, але не викликати заперечень і у протилежної сторони. Протягом тривалого часу посередник обережно «промацує» грунт.

Це може тривати місяцями. Виглядає це приблизно так: під час прийому в міністерстві іноземних справ Франції посол Грузіє з бокалом шампанського у руці – в одному кутку, а посол Росії – в іншому. Нижні чини – аташе, секретарі – поряд – в натовпі своїх колег з США, Танзанії і Марокко. Десятки дипломатів різного калібру.

І от не до посла, а лише до аташе по культурі(!) посольства РФ підходять аташе по культурі Данії і Франції й зав’язують розмову. В процесі розмови французький аташе натякає російському на бажаність встановлення миру на Кавказі «якого ми всі там прагнемо і бажаємо». Аташе по культурі Франції знає, що аташе по культурі Росії не аташе, а резидент розвідки під прикриттям. Увечері він зв’яжеться з начальством і передасть, що назріває пропозиція переговорів. А далі – клопітка й дуже тонка робота усіх сторін…

І лише після цього іде гучна заява президента Франції з пропозицією посередництва під час переговорів. Президенту Франції не посміхається виглядати клоуном, якщо на його пропозицію Кремль пошле його подалі. Тому виголошує «мирну ініціативу» будучи вже упевненим, що на неї погодяться.

І тоді на нейтральній території за посередництва французів за стіл переговорів сідають делегації Грузії та Росії. І у них в опечатаних портфелях під грифом «Цілком таємно. Особливої ваги» - варіанти пропозицій. По пунктах. Отут і отут ми поступаємося, на оце і на оце погоджуємося, а отут, тут і отут – стоїмо насмерть.

Буває так, що одна або кілька країн мають інтерес помирити ворогуючі сторони. Це ще більш складно – посадити за стіл переговорів і знайти точки дотику для тих, хто їх не прагне. Особливо якщо мир потрібен негайно (як в Грузії, наприклад). Спробуйте помирити двох сусідів, кожен з яких вважає грушу на межі свою й воліє щоб її зрубали, але не віддали опонентові, тим більше, що якраз на дереві достигають смачні «дулі».
Якщо хто не в курсі, оо повідомляю: дипломати навіть тости, які проголошуються за столом під час прийомів, дипломатичних сніданків, ленчів тощо готують заздалегідь. І за столи сідають не за власним побажанням, а з тими, з ким господарі прийому посадять. По ранжиру.

І ось вилазить на світ Божий особа, яка прочитала «Конана-варвара» й починає патякати. Це навіть не злочин. Це дурість в усій її дикій красі. Це не поведінка слона у посудній лавці. Це дебош п’яного матроса на весіллі в Букингемському палаці, де не лише місця з столом для кожного гостя розписано згідно з його статусом, але навіть кольорова гама суконь та сорти  квітів у букетах.

Так (я викладаю це дуже спрощено, насправді все набагато тонше й обережніше) робиться політика. В тому числі – у Мінську. Там гризуться за кожну кому і кожне тире в документах. І сивина Порошенка, що з’явилася за один лише рік, свідчить як це важко – добитися, аби світове співтовариство в якості сторони конфлікту оголосило на Захарченка і Бєзлера, не Плотницького і Мірошника, а – Путіна, Лаврова, Шойгу і Патрушева.

 Савченко не чує і не хоче чути те, що вже захрипли пояснювати по радіо, телебаченню і в газетах: проявлення українською стороною ініціативи ПОНИЖЕННЯ (це мова дипломатї) рівня переговорів з Київ-Вашингтон-Брюсель-Москва на рівень Київ-Донецьк-Луганськ автоматично означатиме, що ми ОФІЦІЙНО визнаємо що у нас ніяка не «гібридна» війна з Росією, а – громадянська війна. І тоді Росія автоматично випадає із сторін конфлікту, а відтак вимагатиме зняття санкцій, які на неї накладено (увага!) як на ОСНОВНОГО винуватця конфлікту.

І ось тоді навпроти Савченко з її посмішкою сяде Захарченко і прочитає з папірця, що йому написав московський куратор: «Значит кароче так. Федерализация Украины. Русский язик – единственный государственный. Экономическая самостоятельность Донбасса – мы не будем платить налоги в Киев. Ну и восстановление Донбаса за счет бюджета Украины. И да, мне, ему, ему, ему и вон ему – место «депатута» Верховной Рады с правом вето на все внешнпеполитические решения. И не забудте – мы идем в Таможенный союз».

І ось тоді Савченко повернеться, шкрячись у посмішці до Києва й дихаючи перегаром, почне верещати у натовпі журналістів «Руки прочь, я воевала! Вревала, но не смогла».

А Україна залишиться сам на сам з Росією в «громадянській війні».

Цікаво, що і сам Владимир Владимирович Путин висловився в тому самому дусі: Київ має сісти за стіл переговорів безпосередньо з керівниками ДНР-ЛНР. Як так вийшло, що в голові «надії нації», шанувальниці творчості американського письменника Роберта Говарда буяють ті самі думки та ідеї, які висловлює Путін?

І ще одне питання. Надія Савченко не просто так – погуляти вийшла у стані загострення під час фази повного місяця. Вона була першим номером у виборчому списку партії «Батьківщина» на виборах; вона є членом фракції «Батьківщини».

Пані Тимошенко і пане Немиря. Пані Кужіль і пане Власенко! Ви поділяєте оті божевільні ідеї вашої колежанки? Пане Тарасюк і пане Немиря, ви є професійними дипломатами. Один міністром зовнішніх справв був, інший віце-прем’єром з питань євроінтеграції. Чому ви не дасте публічну оцінку «миротворчим потугам» пані Савченко? Або підтримайте її, або виженіть нафіг з фракції за шкоду, яку вона робить країні. Пане Кожемякін! Ви є генералом СБУ. Дасте правову оцінку діям «героїні?

«А в ответ – тишина…»(с)

Може тому, що керівництво партії «Батьківщина» вже давно, ще з 2014 року рука об руку з Путіним бореться проти України? Може, брехня Тараса Чорновола, який ще в квітні 2014 року звинуватив Тимошенко в тому, що вона на пару з Медведчуком планували «здачу» всього Південного сСоду України – не зовсім брехня?

Як гадаєте, панове?

ПАВЛО  ПРАВИЙ