Тимошенко VS Порошенко, або 5 "злочинів" Президента України

Нині є дуже популярним лаяти Президента України П.О. Порошенка. Соціальні мережі переповнені звинуваченнями на його адресу. Політики у телевізійних ток-шоу і виборчих листівках змагаються між собою хто знайде найбільше помилок і прорахунків Президента. А часто можна почути й звинувачення у злочинах. Ставати на бік Порошенка стає все більш непопулярним, а виступ на його захист може коштувати звинувачень ледь не в зраді України.

Але ми давайте спробуємо розібратися із усім цим. Давайте поглянемо на основні злочини, яку приписують Порошенкові бійці невидимого фронту Фейсбуку.

Ось вам один з постів, який заготовлено у невідомому місці і який активно розповсюджується серед аудиторії не лише «мордо книжки».

https://www.facebook.com/photo.php?fbid=327084124145880&set=a.285109945009965.1073741828.100005328857054&type=1&fref=nf

З цього і почнемо, плавно переходячи до інших Злочинних діянь» всенародно обраного Президента.

1. Крим віддав.

«Зелені чоловічки» з`явилися у Криму 27 лютого 2014 року, за чотири дні після того, як Верховна Рада України усунула Януковича від виконань ним обов`язків Президента. На той час Петро Порошенко був звичайним депутатом. Якщо і звинувачувати когось у «здачі» Криму, то це Олександра Турчинова (партія «Батьківщина), який тоді був виконуючим обов`язки Президента, а відтак – тимчасовим Головнокомандувачем Збройними силами України і головою РНБО. Не завадило б спитати і з Яценюка Арсенія Петровича (партія «Батьківщина»), який очолював Уряд України. І з Арсена Авакова (партія «Батьківщина») – очільника МВС.

А от адмірал Тенюх Ігор Йосипович, котрий з 27 лютого до 25 березня 2014 року виконував обов`язки Міністра оборони України не винен. Він якраз наполягав на терміновому введенні в країні військового стану і прориві армійських підрозділів до Криму. Проте за місяць кризи вище політичне керівництво країни (за збігом – практично воно ж було і вищім політичним керівництвом «Батьківщини») не ухвалило рішення про введення військового або хоча б надзвичайного стану. То хто ж винен у «здачі» Криму насправді? Зрозуміло одне – лише не Порошенко.

Задля справедливості мусимо визнати, що Яценюк, Турчинов та решта тодішніх керівників країни стояли перед непростим вибором, адже рішучі військові кроки могли спричинити до повномасштабної військової агресії Росії, а до неї армія і держава, виснажені попередніми очільниками не були готові.

Про те, що війна планувалася з боку Кремля, свідчить якраз те, що вже 23 лютого у Криму були сформовані «загони самооборони», а для цього потрібна була попередня тривала підготовка. Та і настільки швидка поява «зелених чоловічків» не є можливою, якщо їхній контингент не було сформовано заздалегідь. Те саме стосується і зосередження армійських підрозділів ЗС РФ вздовж українських кордонів. З цього можемо робити висновки, що військова окупація частини України готувалася ще коли Янукович був Президентом, а українське військо очолював такий собі громадянин Росії Лєбєдєв.

Нам зараз судити легко, але поставте себе на місце того ж Турчинова: розвідка Вам доповідає, що Путін дав «добро» на здійснення проекту «Новоросія» з окупацією ледь не половини України від Одеси до Харкова і посадженням на престол цього утворення маріонеткового уряду Януковича. Путіну потрібен лише привід. І таким приводом може стати хоча б один убитий у Криму військовий РФ.

Отож, вище політичне керівництво України прийняло непросте рішення: ціною Криму спробувати торпедувати «Новоросію». Це могло спрацювати, а могло… Зараз бачимо, що – за великим рахунком, спрацювало.

2. Донбас відокремив.

Події на Південному Сході України почалися в березні 2014 року. Масові заворушення проросійських маргіналів, підтримуваних спецслужбами Росії, ота «Русская весна» мали своєю метою знов-таки ту ж «Новоросію».

І знов-таки, аж до 7 червня 2014 року, коли Петро Порошенко був приведений до присяги як новий Президент України і головнокомандувач ЗСУ, до «відокремлення» Донбасу він має такий само стосунок, як решта 450 народних депутатів. Претензії маємо висувати до Авакова («Батьківщина»), Турчинова (Батьківщина»), міністра оборони Коваля.

Щоправда, тут також для них є певне виправдання, таке ж, як і до ситуації у Криму. Ось тільки існує й кілька дуже цікавих питань.

«Русская весна» увійшла у вирішальну стадію з початком квітня 2014 року. До цього в містах та селищах Донецької та Луганської областей (в інших регіонах мертвонародженої «Новоросії» з сепаратиськими рухами поступово справлялися) переважно проходили демонстрації та мітинги маргіналів, більшою частиною – проплачених. Тепер з’явилися озброєні чоловіки. Причому одночасно в усіх обласних центрах: 6 квітня було захоплено облдержадміністрації та будівлі СБУ в Донецьку і Луганську.

Все б нічого, але якраз наприкінці березня стало зрозуміло, що у президентській гонці кандидатці Ю.В. Тиошенко нічого не світить. Тоді цифри соцопитувань давали Порошенко 24,9%, а Юлії Володимирівни – 8,2.

Чи є збігом те, що збройна фаза виступів сепаратистів на Донбасі співпала з оприлюдненням перших даних по шансам кандидатів у Президенти? Дивимося далі.

18 квітня Тимошенко відвідала Донецьк, де

«… зустрілася з представниками місцевої влади, щоб зрозуміти, наскільки вони готові до тих викликів, які сьогодні є в місті» (http://www.wz.lviv.ua/news/61351).

Цікаво, яку готовність і до яких «викликів» перевіряла Тимошенко, якщо тими «представниками місцевої влади» були ті, хто фінансував і керував сепаратистами?

Після тих переговорів Тимошенко з «представниками» почався справжній жах: 10 квітня захоплено горлівське управління юстиції; 12 квітня – захоплення МВС у Слов’янську, з чого почалася окупація цього міста; захоплення будівель міських рад Красного Лиману, Артемівська, Краматорська; 14 квітня – захоплення міськвідділу МВС Горлівки.

Непогано порадилася Юлія Володимирівна? А винен у тому – Порошенко?..

Під час того візиту до Донецька Тимошенко заявила:

«Зараз переїжджаю до Луганська і хочу точно переконатися, що собою являє цей тероризм для луганчан і переконатися, що робить влада для припинення цих заворушень. Я вважаю, що мої приїзди консолідують команду і дають їй енергію протистояти і боротися» (http://www.wz.lviv.ua/news/61351).

Результати цих приїздів ми добре пам`ятаємо.

Вже 13 квітня Олександр Турчинов оголосив про початок контртерористичної операції, керівництво якою здійснювало РНБО. Цікаво, що у цілком таємних засіданнях цього органу, де приймалися плани щодо припинення вакханалії на Сході України брала участь… пані Тимошенко. На той час вона не обіймала жодних державних посад, більше того – вона навіть не була депутатом Верховної ради! Це обурило навіть бувалих у бувальцях українських політиків, які почали стверджувати, що Україною фактично керує саме Юлія Володимирівна.

Що робила звичайна громадянка Тимошенко на тих таємних засіданнях? Ні, ми ні на що «таке» не натякаємо. Просто цікаво, а хто ж допустив ескалацію конфлікту у Донбасі?

Порошенкові дорікають, що він, будучи кандидатом у Президенти, стверджував, що Антитерористична операція має тривати не місяці, а години. Коли ж став Президентом, то своїх же слів не дотримався. Заперечимо: до почату червня на Донбасі тривала саме антитерористична операція, але потім все змінилося. Після перемоги Порошенка на виборах Росія почала фактично відверту агресію з постачанням на Донбас не лише найманців, але й важкої зброї, військової техніки та солдат. Чи випадково насичення терористичних угруповань кадрами та зброєю почалося якраз напередодні інавгурації Президента України?

Як би там не було, але стверджувати, що Порошенко «відокремив Донбас» - це відверте і нахабне пересмикування. По-перше, наразі терористи контролюють менш ніж третину Донецької області та менш ніж половину Луганської. Їх вибито з Словянська, Краматорська, Дзержинська, Артемівська, Сіверодонецька, Лисичанська, Попасної, Маріуполя… Нагадати хто в цей час очолював країну? По-друге, сепаратисти ніколи не контролювали увесь Донбас, жодного дня.

До речі, якщо подивитися на ситуацію навіть з точки зору версії про навмисне «віддавання» Порошенком частини Луганської і Донецької області, то проглядається одна цікава річ: сепаратисти за якимось збігом обставин захопили практично усі депресивні регіони Донбасу. Брянка, Перевальськ, Ровеньки, Свердловськ, Сніжне, Торез, Горлівка – це міста, які важезними гирями висіли на ногах України. Це найдотаційніші регіони країни. Переінакшуючи слова персонажа фільму «Місце зустрічі змінити не можна» Костя Саприкіна на прізвисько «Кірпіч», можна сказати: «А цей дурачок Путін взяв його і відібрав». Жарт.

Тепер коротко про інші «злочини» пана Президента.

3. Вступ до НАТО заблокував.

Вже саме це звинувачення видає те, де воно та загалом всі інші, які бачимо у тому пості, сформульоване. Адже ідеться про ініційований партією «Батьківщина» референдум щодо вступу до Північноатлантичного Альянсу.

Нагадаємо, що 5 вересня у будівлі офісу партії «Батьківщина» відбулося «зібрання громадян» у кількості 2735 осіб, яке й висунуло ініціативу проведення референдуму. Залишимо моральний бік справи, коли ті ж бютівці кричали про неприпустимість ініціювання референдуму прибічниками однієї політичної сили (пригадуєте таке саме «народне зібрання», що його провели комуністи та люди Медведчука на стадіоні «Спартак» (м. Київ) у вересні 2013 року?). Подивимося наскільки тут є провина Порошенка.

Президент дійсно виступає проти подібного кроку. Це не значить, що Порошенко поганий, або противник євроатлантичної інтеграції. Тут справа в ситуації у країні. Ось думка одного з провідних політичних аналітиків України:

«Така ініціатива - це загрозлива провокація, адже говорити сьогодні про інтеграцію в Альянс, значить дестабілізувати ситуацію в кризових регіонах, в яких відсутня переконлива більшість прихильників НАТО. Одеса та Харків, за результатами соціологічних досліджень не підтримує в більшості вступ України в НАТО. Одразу, як буде оголошено референдум, сепаратисти цих регіонів будуть мобілізовані, і діяти рішуче, а це саме те, чого бажає Кремль – дестабілізації в цих регіонах» (Джерело: fakty.ictv.ua).

Логічно? Цілком. Але і це ще не все. Звернемо увагу на те, що пані Тимошенко наполягала не проведенні референдуму одночасно з виборами до Верховної Ради. Це не є випадковістю. Справа в тому, що такий крок гарантовано штовхнув би до виборчих дільниць мешканців Сходу та Півдня України, вірніше тих з них, хто має проросійські погляди. Офіційна статистика свідчить: зараз серед цієї категорії людей панує песимізм і зневіра, більшість з них не планує голосувати на виборах. Таким чином, у проукраїнських партій та кандидатів на мажоритарних округах більшає шансів на перемогу.

Якби Порошенко пішов на поводу у «леді в білому», то змобілізовані «ватники» обов’язково додали б голосів комуністам і, головне, партії давнього знайомця Тимошенко ще по комсомольським рокам у Дніпропетровську - Сергія Тігіпка. Грубо говорячи, інтригою Тимошенко було протягування до парламенту проросійських КПУ, та «Сильної України», яким не вистачає всього пари відсотків. Це – близько 600 тисяч голосів на кожну з цих партій.

До речі, якщо б на референдумі більшість виборців проголосувала б за вступ до НАТО (що ще не гарантовано з огляду на невеликий розрив між прихильниками і противниками цього кроку), абсолютно не означає, що Україна автоматично стала б членом Альянсу. Грузія провела референдум по НАТО ще у 2008 році, однак досі не інтегрувалася і велике питання коли це станеться.

Як тут не погодитися з Павлом Нусом:

«На жаль, але українські політики подібними закликами про НАТО фактично співпрацюють з Росією. Навіть сьогодні, коли Тимошенко ініціює референдум, вона мобілізує сепаратистів в інших регіонах, які з часом використають тему НАТО. Більше того, самі терористи-сепаратисти підтримують цей референдум,  адже у них з’явиться можливість створити додаткову лінію розламу» (джерело: fakty.ictv.ua).

Так що тут, шановні, не все так просто й однозначно, як здається на перший погляд. Іноді треба призупинитися, аби йти далі.

4. Інтеграцію з ЄС відклав.

А ось це навіть не інсинуація і гра з фактами, а нахабна брехня. Всім відомо, що Угоду про Асоціацію з ЄС ратифіковано. Це зроблено 16 вересня 2014 року синхронно Верховною Радою України та Європейським парламентом. З цього приводу Президент України Петро Порошенко сказав:

«Жодна нація не платила такої високої ціни за право бути європейцями. Хто наважиться закрити двері до Європи перед нами? Хто буде проти надання Україні перспективи членства в ЄС, до якої ми зараз робимо перший крок» (http://www.pravda.com.ua/news/2014/09/16/7037944/).

Якщо під «відкладенням» дехто розуміє відтерміновану на рік угоду про Зону вільної торгівлі між Україною та ЄС, то на це зауважимо: по-перше, ЗВТ – це не Асоціація, а по-друге, це «відкладення» обертається для України ще більшими вигодами ніж якби було підписано повноцінну угоду.

Справа тут от в чому. ЗВТ передбачає вільний рух товарів та послуг на обох територіях. Це відчутно б ударило по виробниках в Україні, які не можуть поки що конкурувати зі своїми колегами з Європи. Наразі ж ситуація така: українські товари отримують режим вільної торгівлі на територіях ЄС, а європейські товари (вірніше, чітко перелічені позиції товарів) та послуги все ще будуть обкладатися в Україні захисними митами.

Де ж тут великий і страшний злочин, панове? До того ж додамо, що Порошенко лише підписав угоду, за яку проголосували 355 народних депутатів при «нулі» проти. Не голосували лише комуністи та дехто з махрових «русофобів» від ПР. Проголосували навіть ті політики з «Батьківщини», котрі зараз розповідають казки про «відкладення».

5. Корупційну мажоритарну систему зберіг.

Таку дурню навіть коментувати не хочеться. Але – треба, постільки хтось у це вірить.

Нагадаємо шановним анонімним суддям, що виборчу систему України Президент змінити не може. Це є цілковитою прерогативою Верховної Ради України. І саме Верховна Рада провалила скасування мажоритарної системи.

Оскільки у нас є певні підозри щодо причетності до «наїздів» на Порошенка саме пропагандистів з вул. Турівської, поглянемо, як голосували члени партії «Батьківщина» за скасування мажоритарної системи. Поглянули. 75 голосів «за» із 86 можливих.

Депутати-мажоритарники, у тому числі і з «Батьківщини» не схотіли відміняти «мажоритарку», а винен…

Так нагадаємо, що Петро Порошенко не має навіть власної фракції у парламенті, на яку міг би спертися і яка б могла відмінити «корупційну мажоритарну систему».

Що там іще чути про «злочини» Порошенка? Звинувачують в тому, що він, всупереч обіцянкам, не продав свій бізнес. Але хіба не відомо, що всі активи Порошенка, крім «5 каналу», наразі виставлено на продаж? Цим займається чи не найавторитетніша у світі інвестиційна компанія Ротшильд & Cie

Чому не продано досі? Бізнесові активи більш ніж на мільярд доларів – це не пачка сигарет і не кіло картоплі. За день чи навіть за місяць покупця для нього знайти важко, адже подібні угоди готують ретельно і довго.

Звинувачують у тому, що не подолав корупцію в країні. Заперечимо: Президент – це не билинний богатир, який вийшов проти орди басурманської, махнув наліво-направо і – полягла орда. Вимагати від Президента, аби він сам-один подолав корупцію – це те саме, що вимагати побудови комунізму за місяць.

Звинувачують в тому, що не оголосив військовий або надзвичайний стан. Але давайте спитаємо у цих обвинувачів: а чому ви не оголосили? Чому не зробили це рішенням РНБО під проводом Турчинова і у присутності Тимошенко? Чому мовчали про військовий стан до 7 червня і лише коли Порошенко став Президентом, почали вимагати у нього цього кроку? Може тому, що оголошення військового стану тягне за собою безліч величезних проблем для країни, тому ні Турчинов, ні Тимошенко, ні Яценюк не забажали брати на себе відповідальність, але ввічливо намагаються перекласти її на Президента? Чи це чесно? Чи це порядно? Хоча, якщо говорити про Юлію Володимирівну Тимошенко, то тему порядності можна навіть не піднімати.

Нещодавно Тимошенко звинуватила Президента України у незаконній торгівлі зброєю. В тому числі – сепаратистам. Жодних доказів не навела – більше на емоції давила. Головний аргумент: звідки ж тоді у сепаратистів танки і «Гради». Такий підхід дуже сподобався Путіну. Московська пропаганда миттєво підхопила цю тему: не ми, а – сама українська влада постачає зброю «ополченцям».

Як тут не згадати, що і третього Президента України Ющенко В.А. пані з косою в унісон з Кремлем звинувачувала у незаконній торгівлі зброєю. Правда, теж без доказів.

А тепер давайте подумаємо от над чим. Кремлівська пропаганда всю українську владу малює як нацистів, фашистів, вурдалаків. Хунта, одним словом. Всі, починаючи від Порошенка і закінчуючи Тягнибоком встигли побачити себе на сторінках російських газет «сфотошопленими» у нациські однострої. Хунта, одним словом. І лише пані Тимошенко уникнула цієї честі.

Лише сліпий не бачив підтримку Тимошенко на виборах 2014 року з боку російської пропаганди. І тепер слухняна до Путіна російська преса говорить про Юлію володимирівну або гарно, або – нейтрально. Відомий російський політолог Станіслав Бєлковський ще навесні чітко розставив акценти:

«Порошенко более ориентирован на Запад, в то время как Тимошенко скрыто поддерживается Россией: "Думаю, Америка и Европа больше симпатизируют Петру Порошенко, который за последние годы существенно углубил и развил контакты с Западом, особенно в свою бытность главой МИД. А вот путинская Россия, скорее всего, симпатизирует Юлии Тимошенко. Просто Путин не может показать это явно, иначе дискредитирует Тимошенко. Но когда она была премьер-министром Украины, у нее с Путиным сложились хорошие конструктивные отношения» (http://gordonua.com/news/election2014/Belkovskiy-Poroshenko-podderzhivaet-Zapad-a-Timoshenko-Rossiya-15964.html).

Точніше не скажеш, правда?

Закінчуючи тему, скажемо: звичайно, Президент припускається і помилок, і прорахунки має, від кадрової політики і до керівництвом тією ж АТО. Але не помиляється той, хто нічого не робить. Принаймні, особисто авторові цього тексту діяльність Президента досі імпонує. Що буде далі – як чорно жартують лікарі, розтин  покаже, але якщо хтось гадає, що дуже просто отак прийняти країну фактично без армії, без грошей у державній скарбниці, з величезною корупційною складовою; з відвертим і прихованим спротивом серед політиків і чиновників; з «убитою» економікою і за рік-два-три на раз-два-три зробити з неї Швейцарію або хоча б Польщу – той є наївним романтиком. Або політичним горлопаном.

Тепер ось яке питання: навіщо це робиться? Навіщо на тролів та продажних журналістів, які ллють бруд на Президента, витрачаються шалені кошти? Рука Москви? Безумовно. Але і своїх «доброзичливців» вистачає. Першу ми вже називали.

Нагадаємо для тих, хто забув: у нас все-таки парламентсько-президентська країна і, так би мовити, «головний» в ній не Президент, а – Прем`єр-міністр. Саме він керує фінансами і економікою; проводить соціальну та гуманітарну політику, опікується освітою, лісами, рибними промислами і космосом.

Для тих, хто зичить добра Україні очевидно, що перший міністр і Президент мусять мати спільні погляди на перспективи розвитку країни. Плюс мати підтримку більшості парламенту. Вороги України намагаються будь-що створити ситуацію протистояння між цими гілками влади.

У Порошенка не вистачає одного з головних ресурсів – власної потужної фракції у парламенті. Не більшості, а – хоча б стійкої коаліції. Перемога на виборах пропрезидентського блоку створює умови для створення такої коаліції. От щоб цього не допустити, противникам потрібно будь що зменшити ту перемогу. Звідси й бруд.

P.S.

Якщо хтось стверджуватиме, що в нашій країні нічого не робиться і «усе пропало», не вірте. Вами – маніпулюють. Маніпулюють люди Тимошенко, або Тігіпки, або Медведчука, або Путіна, або Львочкіна, або…

У кожного з них своя мета, свої амбіції і плани, але методи однакові: розхитати країну, посіяти в українцях зневіру, протест, паніку, а далі…

Проте нам вже відомо: нинішня українська влада (не лише Президент – багато інших людей працюють над цим) поступово, але неухильно рухається вперед, незважаючи ні на що. Так, нам важко. Але хто сказав, що буде інакше?

І звільнення з посад багатьох одіозних фігур починаючи з Миколи Литвина і Ігора Кабаненка і закінчуючи Михайлом Бродським та Володимиром Тимошенко – цьому підтвердження. І прийняття Закону про створення Антикорупційного бюро; бюро, про яке говорили ще Кучма, Ющенко та Янукович, але не спромоглися нічого зробити – тому підтвердження. І масована підтримка, в т.ч. фінансова з боку світових лідерів та міжнародних фінансових організацій – тому підтвердження.

Тож, разом – переможемо! І хай їм усім грець…

З повагою,

ПАВЛО  ПРАВИЙ