Козацька зброя

               Відомо, що в XVI - на початку XVII кращого війська, ніж козацьке, в світі не існувало. Українські козаки вкрили себе невмирущою славою при взятті неприступної турецької фортеці Кафа (1616 рік), потужної іспанскої фортеці Дюнкерка у Франції (1646 рік), яку французькі мушкетери не могли взяти протягом 10 років; в битвах під Хотином (1621 рік),  під Віднем (1683 рік), коли завдяки козакам було кінцево зупинено натиск Османської імперії на Європу, під Конотопом (1659 рік), коли загинув увесь цвіт московської кінноти і сам цар збирався тікати з Москви.

           Своїм перемогам козаки завдячують досконалій стратегії та тактиці, що відшліфовувалася десятиріччями в сотнях бойових походів. Але велику роль у перемогах зіграло й різномаїття озброєння, яке давало змогу широко варіювати способи ведення бойових дій. Тут були не лише традиційні шаблі, списи, пістолі та рушниці, але й доволі оригінальна, незвична зброя, про яку пересічним громадянам майже нічого, або й взагалі нічого не відомо.
            Тож пропонуємо ліквідувати цей пробіл у знаннях і ознайомитися з кількома цікавими маловідомими знахідками козаків в області озброєнь.

               

http://piktor.org.ua/chygyryn

        

           Козацький "кулемет". Ця зброя називалася ожига і використовувалася переважно під час оборонних дій, а також з "Чайок" в морських битвах. Одна з перших у світі установок залпового вогню. Ожиги були більшого та меншого калібру, деякі, більш важкі, встановлювалися на дерев`яні коліщата. Ця світлина - з музею в Чигирині (реконструкція).

http://io.ua/14228090p

        Була в козаків і багатоствольна артилерія. Це та сама ожига, але замість стволів під мушкетну кулю встановлювалися невеличкі гарматки. Таким чином козаки мали своєрідну устанвку залпового воню, одну з найперших у світі. Ця ожига - із Злочевського замку. Інакше подібну зброю ще називали шмигівниця та органка.

http://weaponland.ru/publ/khorosho_zabytoe_staroe/15-1-0-826

́      

         Гаківниця – довга і важка рушниця великого калібру, яка використовувалася передусім при обороні фортець та залог. Під час стрільби кріпилася до стіни, борту судна або брустверу спеціальним гаком, який було розташовано на прикладі. Гаківниці мали різну довжину ствола в диапазоні від 1 до 2,5 м і за цією ознакою класифікувалися як півгак, гак, подвійний гак, великі гаківниці називалися козами. Уражала ціль на відстані до 300 кроків.         Віддача у такого монстра була настільки велика, що плече під приклад ніхто не підставляв - його клали на плече, притулившись щокою для прицілювання.

            Більш легкі зразки мали дальність ефективного вогню 50-60 кроків, залпового - до 120. Така розбіжність у відстані пояснюється слабкими прицільними характеристиками вогнепальної зброї того часу, отож залповий вогонь, для якого точний приціл окремого стрільця не є важливим, був ефективніший.

              В історії збереглася унікальна тактика українського вогневого бою, яка не мала аналогів у світі, коли козацькі лави шикувалися у кілька рядів, стріляли лише передні, найвправніші, а задні ряди перезаряджали зброю.

        Багато гаківниць козаки захоплювали під час нападу на турецькі фортеці та військові кораблі. Ця гаківниця - якраз турецького зразка, знаходиться в експозиції Морського музею (Стамбул). Добре видно гак, яким гаківниця кріпилася до корабельного борту.

           В Європі ця рушниця називалася мушкетом і використовувалася майже так само. До речі оскільки мушкет важив до 8 кілограмів, для стрільби його спирали на спеціальну підставку - фуршет. Назва цього європейського військового обладунку міцно увійшла в сьогодення. Зараз фуршет означає звану легку вечерю, де гості пригощаются переважно стоячи, з маленьких столиків (підставок-фуршетів).

             

         http://uk.historyukraine.wikia.com/wiki/%D0%91%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D0%BE%D0%BB%D0%B5%D1%82

    

У ближньому бою козача кавалерія використовавала короткі рушниці бандолети (17 ст.), які були фактично довгими пістолями. Довжина ствола такої зброї - до 60 см. 

      Пізніше бандолети трансформувалися в мушкетони.

   
        Особливостю цієї зброї було те, що їхні дула на кінці були ширші від діаметру кулі. Це значно скорочувало дистанцію, на якій можна було прицільно стріляти, але це компенсувалося тим, що мушкетони можна було заряджати шротом, який на відстані до 8-10 кроків розсіювався, даючи значну площу враження.

http://bodyguards.com.ua/technical-details/1451-chesnok-drevnee-zagrazhdenie-protiv-konej-i-lyudej.html

        Часник - простий і ефективний загороджувальний засіб. Використовувався як проти піхоти, так і проти кавалерії. Навіть європейська, кована кіннота сер`йозно страждала через таку "дрібничку", що вже казати про татарску, яка своїх коней майже ніколи не підковувала.

            Інша назва цієї зброї - якірці та рогульки. Конструкція часника (якірців) була такою, що як би їх не кидали, один гострий кінець завжди був спрямований вгору. Приємного мало наступити на такий шпичак завдовшки 1,5-2 дюйми.

             У новітній час якірцями успішно користувалися партизани Другої світової війни: радянсьі, французькі "Макі", польські АК та АЛ, українські вояки УПА...

http://www.lnu.edu.ua/faculty/geology/phis_geo/fourman/Bartky/f124.jpg

                 Келеп (або келевець) бере свій початок від бойових молотків, він мав вузький дзьобоподібний гострий кінець, а на протилежному боці - обушок. Первинне призначення - пробивання панцирів (лат, кірас, тощо). Зазвичай келепи насаджувалися на довге руків`я і або носилися за поясом, або возилися, прив`язаними до луки сідла.

          У вправних руках такій "інструмент" міг наробити чималої біди. За невеликої (1-1,5 кг.) ваги, келеп завдяки дуже малій площі удару пробивав практично всі облаунки та щити й застрягав у тілі. Добре підходив також для відбивання ударів супротивника. 

            В українському фольклорі збереглися згадки про цю козацьку зброю:

А козак козачий звичай знає,

Келепом по ребрах торкає...

           Багато келепів було знайдено під час археологічних розкопок на місці битви під Берестечком, тож стара українська пісня була абсолютно слушна:

                                                      Козак ляшка здоганяє,

Келепом межи плечі наганяє...

              Щоправда, у більш пізні козацькі часи ця зброя була значною мірою допоміжною, і використовувалася в ближньому (рукопашному) бою, коли з пістолів та мушкетів не можна було стріляти через небезпеку враження своїх же, та у тісняві рукопашної, коли шаблею розмахнутися не було як.

http://www.nuju.ru/holodnoe-oruzhie/klinkovoe-oruzhie-grazhdanskoj-vojny-v-anglii/2242-klinkovoe-oruzhie-ottomanskoj-imperii.html

          Ятаган. Так-так, були на озброєнні козаків і ятагани, які зазвичай асоціюються з турецькими яничарами. Походження цієї зброї дискутується, але ймовірніше, прообразом оригінального клинка ятагана став давньогрецький меч копіс ( махайр). Родичем ятагана є знаменитий ніж непальських гурків - кхукрі (кукрі). Основною відзнакою ятагану було не вигнуте, як у шаблі, а - увігнуте лезо.

         В літературі здебільшого зустрічається визначення ятагану як яничарського меча. Це не зовсім так. Мечем  він став лише наприкінці 18 сторіччя. До цього леза ятаганів були значно коротшими - до 60 см, відтак то був більше кинджал. Вістря ятаганів мали подвійну заточку, як зверху, так і знизу. Специфіка клинка дозволяла обходитися без гарди, зате, аби боєць не випустив клинка з рук, його руків`я мала масивні "вуха" у оголів`я для упора руки.

          Саме трофейні кинджали-ятагани і носили іноді за поясами запорожці. В експозиції Музею історії запорізького козацтва зберігаються два "запорізькі" ятагани.

http://img.tyzhden.ua/Content/v1/img/forall/image/57_1.jpg

        Невеличка гармата (козаки часно називали їх армата), що встановлювалася на носу та кормі козацької "Чайки" разом з гаківницями була справжнім лихом для ворожих кораблів. Завдяки високим морехідним якостям суден і досконалій тактиці запорожці перемагали набагато більш потужні турецькі кораблі. Був навіть успішний досвід використання "Чайок" проти одного з найсильніших у свій час флотів Європи - шведського.

          Особливістю армати на "чайці" було те, що вона крутилася на 360 градусів, а також мала великий вертикальний кут стрільби.

          Звичайно, кожен з козаків надавав перевагу певному виду озброєння, до якого мав хист, або на який мав гроші. Але загалом озброєння виглядало так: рушниця з приладдям, спис, шабля, кинджал або чекан. Якщо козак був кінний, додавалися пістолі, спис, мушкетон.

           Надзвичайно вміле володіння козаками озброєнням відзначали всі сучасники. Літописець писав, що у майстерності поводження зі зброєю

             "... наилучший польский гусарин и рейтарин примерен им быти не может".