Чорна Рада: ефект українських граблів?

Отже, деякі особи та політичні сили, які все ще мають серед частини українців імідж патріотичних, збираються провести т.з. «Народне віче», на якому поставлять питання про зраду. Мається на увазі, що нинішній український Гетьман і власне увесь український уряд є зрадниками і їх треба трохи… стратити. А на їх місце обрати справжніх патріотів. Тих, хто клянеться: ми вас не підведемо! Ми – за вас!

Цікаво, що відомо пересічним українцям про «Чорну раду», яка зібралася 352 роки тому, аби розглянути питання зради?

Якщо коротко, то події розвивалися наступним чином:

Після остаточного зречення в січні 1663 року Юрія Хмельницького в Україні розпочався період Громадянської війни, який у істориків отримав назву «Руїна». Фактично країна розпалася на дві частини – Правобережну  та Лівобережну. На Правобережжі був традиційно високий вплив Європи, передусім Польщі, а козацька еліта Лівобережжя орієнтувалася на Москву.

Обидві ці країни активно втручалися у внутрішні справи українців, особливо Московія, яка не жаліла грошей на підкуп козацької старшини та створення в Україні «п’ятої колони», яка вела підривну роботу, провокуючи виступи проти чинної влади.

На початку 1663 року за згоди польського короля у Правобережній Україні було обрано гетьманом Павла Тетерю. Однак, провоковані Москвою лівобережні полки і Запорізька Січ не визнали влади Тетері. У Лівобережжі на гетьманську булаву претендували наказний отаман Яким Сомко, ніжинський полковник Василь Золотаренко і запорізький отаман Іван Брюховецький. За Сомка і Золотаренка виступали північні полки Лівобережної України й різні групи козацької верхівки.

Всі троє по черзі їздили на уклін до московських бояр, воєвод, всім їм роздавали подарунки, гроші; усіх плескали по плечу й обіцяли підтримку. Щоправда, за деякі зобов’язання з їхнього боку. Фактично Москва вела торгівлю: хто більше здасть українського суверенітету, тому й виділимо соболів на підкуп козацької старшини, гроші на купівлю гречки аби підкуповувати «чорноту» та військо на випадок, якщо щось піде не так.

Кошовий отаман Іван Брюховецький, вдаючись до соціальної демагогії, обіцяючи зменшити податки, звинувачуючи противників у зраді та видаючи себе за захисника інтересів народу, зумів отримати підтримку серед бідних верств українського населення. Його представники не соромлячись, роздавали гроші та хліб, обіцяючи, що так буде й далі – головне обрати «правильного» гетьмана. Гречкою не обмежувалися - подекуди й діжки з оковитою викочували: пийте досхочу та про зраду слухайте...

Найтрагічніше, що Іван Брюховецький діяв абсолютно щиро. Він щиро вважав себе патріотом, а Дорошенка та решту – зрадниками. Він щиро вірив у те, що Сомко, Тетеря, Золотаренко не здатні керувати країною, а от він – не лише здатен, але єдиний здатний на те. Словом, Брюховецький сам вважав себе патріотом і переконав в цьому інших.

Отож, саме Брюховецького й було обрано на Чорній Раді гетьманом Лівобережної України. З’ясувалося, що всі обіцянки Москви Злотаренку та Сомку були не більш ніж обманом. На раду для підтримки Брюховецького прибуло московське посольство та 8-тисячне військо, яке мало в разі чого допомогти новому гетьману приборкати невдоволених, перш за все козацьку старшину.

Після ради Яким Сомко і Василь Золотаренко у побоюванні за свої долі намагалися шукати захисту в московських посадовців, що були присутні в якості спостерігачів. Ці спроби виявилися марними і невдовзі Сомка і Золотаренка разом з кількома прихильниками було заарештовано, звинувачено у зв'язках з Польщею і після кількох місяців ув’язнення страчено.

Таким чином за допомогою «Чорної Ради» московітам вдалося розділити Україну навпіл і встановити цілковитий контроль над Лівобережжям. Іван Брюховецький у 1665 році першим з гетьманів відвідав Москву й підписав там т.з. Московські статті, які сильно обмежували права України. Гречки, до речі, «чорнота», яка голосувала за Брюховецького, більше не бачила.

Цікава подальша доля цієї людини. У 1668 році, переконавшись, що Москва просто використала його у своїх цілях, Брюховецький відкрито розірвав всі угоди з нею, виступив за об’єднання Лівобережжя та Правобережжя й навіть намагався укласти союз з гетьманом Правобережної України Дорошенком.

Проте це не допомого гетьману. Напередодні зустрічі з Дорошенком його заживо розірвали козаки лівобережних полків за запроданство Москві. Прозріли козаки, зрозуміли що наробили на Чорній Раді, але пізно було – за цей час Україну дуже послабив той розкол і Москва легко поглинула все Лівобережжя. А Правобережна Україна дісталася Речі Посполитій.

До речі, є версії, що розправу над «запроданцем Москви» спровокувала… московська агентура – аби запобігти союзу Брюховецького та Дорошенка.

Мораль цієї історії. В кого ще зберігся хоч гран мізків да узрять вони яскраві історичні паралелі і перш ніж шлятися на різні «віче», пускаючи слину, слухати обіцянки про  молочні ріки й кричати «ганьбанасзрадили», нехай згадають про «Чорну раду».

Я все сказав.

З повагою,

ПАВЛО  ПРАВИЙ