Демократія - найгірша форма правління...

Один з гарних друзів, якого я поважаю як поета, воїна і волонтера, днями прокоментував допис у ФБ в стилі: «Злочинна влада зробила нас рабами, грабує й принижує, нічого в країні не змінюється, тільки стає все гірше». Знайомо, чи не правда? Найприкріше навіть не те, що думка товариша майже дзеркально тотожна до того, що виливають в простори соціальних мереж «бійці невидимого інформаційного фронту» з Санкт-Петербургу та Москви. Найприкріше те, що таких людей, як Сергій, людей безумовно патріотичних, чимало. І в тому, що вони пишуть і кажуть, на перший погляд чимало гіркої правди. Принаймні, це їхня правда.

Дозволь, Сергій, відповісти так, як я розумію.

Особисто я бачу величезні зрушення в країні. Їх лише сліпий не побачить. Нарешті протягом останнього року величезну, застиглу у своїй довершеності піраміду, що її вибудовували протягом майже чверті сторіччя політики різних таборів, розворушено. Мурашник прокинувся.

Все, що зараз робиться, робиться важко, через шалений опір та саботаж чиновників, через контркреативну діяльність численних «патріотів», котрі нічого, крім як критикувати й кричати «не так», не вміють.

Хотілося щоб швидше? Мені теж. Але швидше не буде. Бо не може бути. Ти, друже, припускаєшся тієї самої помилки що й більшість: віриш в «доброго царя», який вийде в чисте поле, махне мечем ліворуч і покладе всіх корупціонерів, махне праворуч - і знищить п’яту колону, що її десятиріччями одна «братня» держава всовувала в усі державні і громадянські інституції від політичних партій, армії й правоохоронних органів до бібліотек, кіно та естради.

Але доброго царя не буває. Просто не буває. Кожен народ має ту владу, на яку заслуговує. А у нас народ обирає вілкулів-кернесів-ляшків-корбанів. У нас народ за кіло гречки продається. Все ще продається.

Порошенко - не Янукович, не Кучма і не Ющенко, він кращий. Ненабагато, не настільки як би нам з тобою хотілося, але - кращий. Знаєш чому ненабагато? Бо він лише відбиває стан суспільства. В останні роки народ став у нас трохи кращим. Ненабагато, але - кращим.

Проте «ватники» яким все пох…р, крім шматка сала та склянки шмурдяку - вони нікуди не ділися. Подивися на свій рідний Новоград.

Відкрию тобі секрет, друже: влади гарної не буває. Ніде. Навіть в оплоті демократії - США влада егоїстична, продажна, конформіська; вона інтригує, обманює, зраджує. Але лише в тій мірі, в якій це їй дозволяє робити виборець. Громадянин.

В Європі неможливо, аби політик їздив на краденій машині, як Ярош, Тимошенко і кого там ще спіймали верхи на автівках, «віджатих» з гаража Януковичів. Не тому що там політики не хочуть для себе не передбачених Законом пільг - тому що народ не дає. А у нас народ дає. Ще й спину підставляє: сідай, їдь далі. Ляшко кричить про негідника Порошенка, який напустив у свою партію колишніх «ригів», а сам зробив депутатом коханку донецького горілчаного барона, махрового «рига». І Денису Силантьєву, колишньому депутату ВР від Партії регіонів знайшлося місце в числі депутатів від його партії. Тепер він – радикальний український патріот.

 Ляшка я лише як приклад взяв - у решти те саме: ПС, УКРОП, Самопоміч, ВОС, БЮТ - всі однакові. Всі вони плоть від плоті продукт старого доброго «совка», лише переодягнені у вишиванки. Ти не знав, Сергій, що вчинивши переворот «во імя пролетарату», геніальний вождь всіх гноблених В.І. Ленін одразу ж сів в автівку, яка належала… останньому російському цареві Миколі ІІ. Висловлюючись сучасним сленгом – «віджав». Бачиш де слід шукати корені традиції «віджимання»?

Отож, друже мій, твої претензії до влади обґрунтовані, але не справедливі. Не може бути влада інакшою, ніж народ, ніяк не може. Бо вони, як би ти не сперечався – одне тіло. Інь і Янь абсолютно різних кольорів, проте вони є нерозривним цілим.

Якщо хтось гадає, що умовний Порошенко чи умовний Яценюк мають самі по собі, через власну добру волю проводити реформи – це облуда. Це – самообман. Бо умовні Порошенко і Яценюк йтимуть на перетворення лише до тих пір, доки їх штовхатимемо ми. Вони чітко й чутко прислуховуються до маси населення країни, яке особисто я ще не готовий назвати громадянами. Ми ще лише народжуємося як громадяни. Відповідно і влада наша – лише зародок тієї, яка має бути.

Волонтери, блогери, бійці добробатів, поети, письменники, громадські діячі, актори – це той авангард, який штовхає вперед важезну брилу, яка називається Суспільство. В будь-якій країні світу таких людей не більше 5%, але це – золоті відсотки. Це – поводирі для решти, як би це комусь з «решти» не було образливо.

Але тут, як на мене, друже Сергій, є одне величезне «але». Вся ця активна верства, звичайно, має штовхати владу під пласкі від сидіння на конторських стільцях зади. Має критикувати; має ревно слідкувати аби влада не крала, не обманювала, словом, не займалася непотрібними речами. Тільки це – менша частка роботи. Більша – це допомога. Ми маємо допомагати владі. Ми маємо підставляти плече. Ми, друже, мов дбайлива нянька, мусимо прощати владі помилки та провини – якщо ті провини та помилки виправляються.

Колись в Європі була така держава – Речь Посполита. В який час вона була, напевне, найпотужнішою серед всіх своїх сусідів. Але зрештою впала. Знаєш чому? Тому що, як не дивно це звучить, вона була слабкою. Гнилою зсередини. Її знищили знамениті польські «рокоші» - політичні чвари. Було багато угруповань шляхетських в парламенті, які ніяк не могли домовитися між собою й постійно чубилися. «Не позволяєм!» - постійно лунало в стінах того парламенту.

Можу привести приклад і з української історії. Нагадаю тобі, яку роль зіграла в падінні української козацької держави Чорна Рада. Там теж постійно кричали про «зраду» й вимагали аби гетьмани виконували лише те, що бажає кожна окрема група козаків. Як результат – Україна, мов червиве, до строку вистигле яблуко, впало у долоню Москви.

Наша вада, якої ми ніяк не позбудемося, друже Сергій, це – невміння знаходити компроміси. Надто ми всі нонконформісти. Радикалом стало бути дуже модно. А радикал лише себе бачить на чолі «процесу», радикали переконані, що лише вони праві, що лише вони «стовідсоткові» патріоти, а решта – зрадники.

І ще одне. Народ. Ти хочеш, швидко, друже? Але куди діти тих, із склянкою шмурдяку? Вони не бажають боротися за свої права. Максимум на що їх вистачає, це за 200 гривень вийти на мітинг проти влади, яка їм «не робить гарно». Вада має робити – не вони. Вони навіть профспілки, які би боролися за інтереси працівників за чверть сторіччя не спромоглися створити. Хто їм винен? Влада? Але ж в усьому світі профспілки є одвічними антагоністами й супротивниками влади. Бо влада захищає заможних, вона захищає інтереси роботодавців, тобто – капітал. Так вже вона влаштована. Якщо хочеш іншої влади – тоді тобі назад, у «совок».

Кажуть: Порошенко поганий Президент, бо не пересаджав когось, не змусив, не нагнув. Перепрошую: щодо «нагинання» - це в сусідню країну. Там якраз є влада великого «нагинателя». Хочете жити за Законом – терпіть. Бо життя за Законом – складна штука. В США правоохоронці 10 років намагалися посадити Аль Капоне. Всі знали, що він убивця, бандит і бутлегер. Але доказів не було і бандит спокійно жив-пив-гуляв. Продажні поліцейські охороняли контрабандні вантажі з віскі, і політики вишиковувалися в чергу аби пообідати з впливовим «бізнесменом».  Але не заважаючи на все це неподобство, нікому не спало на думку вимагати у Президента, аби він його «посадив». Демократія – складна штука, друже. Нам ще вчитися і вчитися жити за її законами й правилами.

Сер Вінстон Черчілль якось сказав: «Демократія – найгірша форма правління. Якщо не рахувати всі інші».

А фундаментом демократії є воля більшості. Тут немає місця революціям, до яких прагнуть купки «патріотичних громадян», які дуже розпливчасто уявляють собі як має бути, але точно знають, як бути не може.

P.S. Підписка на нову книгу Павла Правого "Владимир. Крещение ложью" - умови тут: http://pavlopraviy.blogspot.com/2015/10/blog-post_20.html

З повагою,

ПАВЛО  ПРАВИЙ