Корупція

«Якби тойво... Жити по новому!

Саме завдяки щирим обіцянкам, які почались ще з Майдану, Петрові Олексійовичу повірив народ – українці обрали свого «світоча» в пореволюційній пітьмі!» (з офіційного сайту політичниї партії «Правий сектор»).

Ми зустрілися біля магазину. В його очах все ще палахкотіли залишки люті, а на обличчі виразно читався вираз, з яким ідуть бити кума за шашні з дружиною.

- Привіт.

- Привіт, - зиркнув він на мене, мов сірко на вовка, але потім посміхнувся. – Давно не зустрічалися.

- Так. Як справи?

Я бачив, що його так і «пре» розповісти мені за свої неприємності. Лють все ще гніздилася десь на сітківці його очей.

- Та от… Поспілкувався з даїшниками, - скривився він.

- Ага…

- Уявляєш, падлюки три тисячі здерли. Задушив би. А цей «шоколадний» все про боротьбу з корупцією торочить. Я б його теж задушив, раніше за даїшників.

- Але що сталося?

- Їду, зупиняють. Ви «з запахом». Ну а далі як завжди: їдемо на огляд чи як? Складатимемо протокол, чи як? Ледве відкупився. Зійшлися на двохстах баксах. Із собою, звісно, не було – так вони, уявляєш – додому мене підвезли, зачекали поки винесу. Ввічливі такі, співчували, зарази. Ну, скажи ти мені, яка нахрін боротьба з корупцією, якщо вони як дерли так і деруть?! Це я за Пороха голосував щоб він отак боровся?

- А ти дійсно із запахом був за кермом? – цікавлюся обережно й лагідно, аби не поранити, бо людина все ж непогана – нащо ятрити і без того пекучу рану.

- Та яка різниця. Ну, випив вчора з хлопцями, ну були залишкові – я не про це. Я про хабарництво і корупцію! Нічого ж не міняється, як було так і залишилося. Тільки розцінки підвищуються. Красиві гасла з телевізора: давайте боротися, ми переможемо, а менти ті самі! І якби ж тільки менти.  Люстрація… Тьху!

- Так а нащо ти давав? Склали б протокол, заплатив штраф і нема корупції.

Він подивився на мене, як на дитину.

- Так я дві вісімсот віддав, а за протоколом через суд будуть усі дев’ять. Годувати цих упирів? Аби Сєня з Порохом далі жирували? От їм!

Його міцна рука склалася у дулю.

- От їм! Щоб я ще раз проголосував за потвор, які нічортяки не роблять?! Ні, треба таки третій майдан, треба. Порозвішувати всіх цих даїшників, їхніх начальників, міністрів, «шоколадних президентів» на ліхтарях. Стріляти, тільки стріляти!

Лють знову виринула з глибини його очей.

- Януковича скинули і що? Проміняли шило на мило. І не захищай їх – обіцяв Порох бізнес продати? І що? Обіцяв війну закінчити за три дні? А Липецька фабрика? А мільярд Сєні? Розікрали країну, пройдисвіти! Чому досі ані пенсій нормальних, ані зарплат?

Він знову сплюнув на пощерблений асфальт тротуару.

Я відкрив був рота, але не сказав нічого. Бо раптом усвідомив: він правий. Правий власною великою мужицькою сермяжною правдою. Влада, яку він обрав, дійсно не виправдала його сподівань. Вона дійсно не зробила те, на що він очікував. Не зробила…

- Дарма, - звершив свої скарги на життя мій приятель. – Я ті двісті баксів за півмісяця на солярі відіб’ю. Розумієш, тут не в грошах справа – у принципі.

Я згідно хитнув головою. Він знову таки правий. Про те, що відіб’є – працює у лісництві на бульдозері, зарплата невелика, але раз на два дні зливає каністру «лівої» дизельки, а це чотириста гривень. Бува, що й за день економить стільки – яка робота. Плюс трохи лісу «наліво»…, зараз зима – дрова всім потрібні. Правий він і в тому, що це справа принципу. Навіть принципів. Бо в нього вони одні, у даїшників другі, а в Порошенка, може, інші…

Я проводжав приятеля поглядом, а в голові моїй крутилися кругла червона пика прапорщика ДАЇ, бородаті обличчя фронтовиків, шоколадки «Рошен», склянка оковитої з куснем чорного хліба зверху, пакунки з доларами на лискучому столі чиновника, каністра із соляркою; до всього цього чомусь додавалися обличчя Савіка Шустера, Парасюка і віхоть кропу.

А на нас зверху з білого біл-борду мовчки дивився якимись сумними і втомленими очима Порошенко. І здавалося, що літери гасла під ним було виведено лайном і кров’ю:

«Жити по новому».

А може то був шоколад…

ПАВЛО  ПРАВИЙ