четверг, 17 марта 2016 г.

Кажуть, немає нині гарної книжки...

Кажуть, немає нині гарної книжки. Неправда. Немає нині, на жаль, зацікавленості державних мужів в допомозі письменникам та поетам – українське книговидання ледь животіє, тримаючись на ентузіастах – авторах, видавцях та нечисленних меценатах. Але книги – є. І будуть. Ось, наприклад.

Побував на запрошення друга-побратима Сергія Пантюка на подвійній презентації його книжок (збірка поезій «Поранений херувим/Оченята кольору антрациту», роману «Війна і ми») та іншого товариша – письменника, заступника командира добровольчого батальйону ОУН (не плутати з ОУН Коханівського) Бориса Гуменюка, яка відбулася в університеті «Україна» (Київ).
Класні тексти громадської та інтимної лірики Сергія гарно переплелися з уривками із книги Бориса «Блокпост». Тексти Сергія читав і чув. З книгою Бориса Гуменюка познайомився щойно.
Як влучно охарактеризували цю книгу критики: вона жорстка, брутальна, але – правдива. Цікаво, що видавалася вона не з рукопису. Ця книга складена з публікації Гуменяюка в Facebook, публікацій, які проривалися звідти, з війни, з селища Піски…
Автор не прикрашає ані війну, ані себе, ані своїх побратимів, так само, як не оповідає міфи. Війна – це кров, піт, сльози; війна – це сморід сечі, лайна і трупів, крізь який проростають кволі степові квіти…
Коротше, це – не «Аеропорт». Це – крутіше. Це щоденник чоловіка п’ятдесяти років, який пішов на війну, аби не гинули двадцятирічні хлопці, котрі ще не встигли породити власних дітей. Це щоденник зрілого дядька, який цінує життя і смерть, але який готовий і перемагати, і помирати. А ще більше готовий – перемагати й жити, жити незважаючи ні на що.
В книгу також увійшли тексти з попередньої книжки Бориса Гуменюка «Вірші з війни»
Рекомендую.
А ось вам уривок з книжки. Не можу сказати «смакуйте» - це не суші з елітного київського бару, і не шашличок, що ви його смажите з друзями в теплому мирному лісі десь на Волині. Можу сказати, що це – смак війни, але війни, яку веде українець – чоловік, в якому нарешті прокинувся дух пращурів-воїнів, що дрімав бозна скільки років. Воїн, який має повагу до себе, але також і до ворога.
ВОЇН.

Дивне це відчуття коли відкриваєш рахунок
Другого дня другого місяця своєї персональної війни
Відкриваєш рахунок своїм убитим.
На цю пору у тебе накопичилося чимало непогашених рахунків.
Кожного року ти сплачуєш по одному року власному життю
Поки життя не скаже: досить
Закриваємо рахунок.
Ти вже давно відкрив рахунок втрат:
Дідусь бабуся батько ще до твого народження
Батько якого ти ніколи не знав
Друг дитинства улюблений собака
Ще один улюблений собака і ще один.
Улюблених собак
 
І жінок яких кохав ти втрачав найчастіше.
(Відтоді ти не зважуєшся завести собаку
Хіба який приб'ється сам.)
Колись давно ти відкрив рахунок своїм жінкам.
Як її звали? Здається Марта.
 
Скільки вам було? 7? 8? Десь так.
В тому піонерському таборі в Білій Криниці
Вона навіть не здогадувалася що відкрила твій рахунок.
Сьогоднішній рахунок
Це рахунок здобутків чи втрат?
Ти відкрив рахунок шлюбів
Ти відкрив рахунок дітям
Ти відкрив рахунок книжкам
Спершу - прочитаним
Потім - написаним
Ти відкрив рахунок безконечних помилок і розчарувань.
Окремий рахунок ти відкрив для друзів
Яких важко знаходив
Які легко тебе зраджували
 
І нарешті ось цей останній рахунок.
Цього разу ти зробив все правильно
Як вчив інструктор
Як його вчили у французькому легіоні
Бери і стріляй (англійською Бішут).
Ніколи не стріляй чергами
Якщо хочеш вбити людину
Стріляй одиночними
Вияви повагу до того
 
Кого маєш намір убити
Дай йому шанс.
Якщо хочеш когось убити
Ніколи не стріляй у голову
Це - позерство
Ти ж не вбивця
Ти солдат.
Ніколи не думай що перед тобою слабак
Як тільки ти так подумаєш
Кажи своїй мамі нехай починає тебе оплакувати
Ніколи не думай:
Чого ти прийшов на мою землю чужинцю?
Залиш плаксиву політику плаксивим політикам
Взагалі ні про що не думай під час бою
Просто вбивай.
Вияв до нього повагу
Стався до нього як до чоловіка
Як до чоловіка який за мить буде мертвий
Адже саме для цього він сюди прийшов
Бийся з ним як з чоловіком
Як ти бився з ним і сто і тисячу років тому
На сокирах і мечах.
І от - все
Бій закінчено
Він лежить біля твоїх ніг.
Ніколи не думай що ти живий
Бо розчудовий українець
А він мертвий
Бо довбаний кацап.
Якщо ти солдат
То не смій думати про загиблого солдата
Ворожої армії наче лайлива баба
Просто сьогодні Арей з Фортуною
Вирішили що буде так.
Тепер - він твій
Твій трофей
 
Твоя здобич
Вияви йому повагу
Поводься з ним так
Як хочеш щоб з тобою вороги поводилися
Пам'ятай: ти - солдат лицар
Не мародер і не кат.
Поводься з ним так
Як твій пращур
Який на полюванні перемагав звіра
Поводься як твій прадід
Який одним порухом шаблі
Розрубував ворога навпіл до сідла.
Перед тим як зрізати з ворога скальп
Обчистити його кишені
Забрати у звіра шкуру і м'ясо
Прокажи над ним молитву
Скажи йому: пробач брате
Заберу собі у тебе те
Що тепер тобі не потрібне
Що по праву переможця тепер мені належить
Сьогодні ти а завтра я.
Ти - солдат
Війна - твій хліб
Ти ж не збираєшся через рік
Орати землю сіяти хліб
Чи продавати сране ганчір'я
На тому сраному ринку
Ти ж не збираєшся дожити до семидесяти
І здихати в ліжку від раку простати?
Ти ж хочеш помити чоботи
В Білому морі і натягнути московитку?
Я сказав в Чорному?
Я сказав в Білому синку!
Війна - твій пожиток:
Забирай зброю забирай набої
Забирай золоті цяцьки і готівку.
Того ж самого дня ти залишиш їх шинкареві
У найближчому шинку
І тій безіменній жінці
На тій задроченій автозаправці
Яка слізьми змивала з тебе кров.
І найголовніше солдате
Цього не напишуть в твоїх довбаних книжках
І не покажуть в твоїх довбаних фільмах:
Річ не в тому що ти забрав з кишень убитого ворога
Річ у тому що ти йому поклав.
(Я зазвичай кладу стріляну гільзу
Щоб там бачили хто прийшов.)
Цього разу я зробив усе правильно
Як учив інструктор
Влупив йому дві двійки
Як учитель геометрії
На уроці фізики
В незахищене місце
Під бронежилет.
Я дав йому шанс
Я дав йому шанс вижити
Повернутися на свій Кавказ.
(Я потім довідався
Його звали Умар.)
Одна двійка пройшла мимо
Друга двійка потрапила в ціль.
Одна куля поцілила в бік
І пішла навиліт
А от друга
Друга зачепила низ бронежилету
Змінила траєкторію
Пройшла крізь печінку
І вийшла через живіт.
Дивне це відчуття
Я цього не бачив але знав що влучив
З його сектору більше не вівся вогонь
У наш бік.
Коли бій закінчився
Вони відійшли прихопивши свої трьохсотих
Двохсотих і важку зброю залишили нам.
Я підійшов до того місця де він лежав
Де він мав би лежати
Де я його поклав.
Він мене чекав.
Так
Він чекав на мене
Він тримав широко розплющеними очі
І чекав.
Я закрив йому очі
Забрав його зброю
Я не зміг торкнутися його кишень.
Я пам'ятав чому вчив старий солдат-інструктор
Тож поклав йому на груди чотири стріляні гільзи
Які залишили після тих чотирьох пострілів
Яка з них його
Нехай вибере сам.
Після усього таке відчуття
Наче вже не залишилося межі
Яку не було б перейдено.
Дивне це відчуття...


На знімку: Сергій Пантюк, Борис Гуменюк та професура університету «Україна» після презентації. Ну, і моя нахабна пика…

ПАВЛО  ПРАВИЙ (Бондаренко)

Комментариев нет:

Отправить комментарий