Міст в минуле

Крим без України приречений бути пустелею в економічному і соціальному відношенні; саме жорстока економічна необхідність змусила радянське керівництво на чолі з Г. Малєнковим, К. Ворошиловим та М. Хрущовим передати півострів до складу УРСР.

Глобальна залежність Криму від України зрозуміла всім – для цього не треба бути ні Хрущовим, ні Брежнєвим, ні Косигіним. Отож, аби хоч якось розрадити кримчан, російська пропагандистка машина має шукати якісь «скрєпи», аби принаймні обнадіяти місцеве населення й змусити вчергове «трохи потерпіти».

Для пропаганди важко переоцінити всю важливість ідеї мосту через Керченську протоку, мовляв, от побудуємо його і заживемо, мов у Христа за пазухою і настане комунізм на окремо взятому півострові.

Мало хто знає, окрім старих кримчан, що спроби побудувати міст між Кримом і Таманню вже були. Спроби ті належать двом диктаторам, за плечима яких стояли потужні економіки і необмежені людські ресурси.

Після того, як група армій «А» Вермахту, якою безпосередньо командував сам Адольф Гітлер восени 1942 року вдерлася на Кавказ, фюрер віддав наказ про будівництво потужного залізничного мосту через Керченську протоку. Рейхсміністр озброєнь і боєприпасів Альберт Шпеєр був категорично проти, вказуючи на великі труднощі, що з цим пов’язані, але впертого вождя переконати було неможливо.

За проектом, міст мав бути завдовжки 5 км. і пропускати залізничні ешелони великої ваги. В короткий термін було виготовлено елементи опор, палі, завезено цемент та інші матеріали. За легендою, коли Сталіну доповіли, що нацисти готуються будувати міст, він заборонив бомбардування, заявивши, мовляв, нехай будують, нам знадобиться.

Після відступу нацистів з Криму радянська сторона почала термінове зведення мосту, використовуючи німецькі матеріали. Виявляється, був готовий вже й проект, який враховував багато нюансів, в т.ч. (тут і далі пер. з укр. наш, - П.П.)

«Було вивчено геологію та відомості щодо льодоходів у проливі на кілька десятків років» (http://kerch-most.ru/kratkaya-istoriya.html).

Міст побудували, як вміли лише в сталінському СРСР, за фантастичний термін – лише 7 місяців. Довжина мосту – 4,5 км, ширина – 22 метри, він мав 115 пролетів по 27,1 м. кожен і 110-метровий поворотний механізм для пропуску морських суден. У лютому 1945 року по мосту пройшов персональний потяг К.Є. Ворошилова. 

А за кілька днів після цього міст впав. Крига, що її нагнало з Азовського моря, зруйнувала 42 опори. Вщент. Мов ножем зрізала. Аби уникнути катастрофи, кригу розстрілювали з гармат і бомбили з літаків, в окремі крижини кидали гранати й в’язки тротилу. Проте дарма – море не річка, тут тієї криги – мільйони тон.

Цікава поведінка Сталіна. Як відомо, він на покарання скупий ніколи не був. Притому уява про жорстокість покарання у диктатора була своєрідна. Але не цього разу. Будівельників та проектувальників мосту лише позбавили державних нагород. На пропозицію тов. Берії «розібратися з усією суворістю», вождь заперечив:

«Нікого не каратимемо. Я сам в цьому винен» (http://history-paradox.ru/kerch-most.php).

Цікаве визнання. В чому ж провина Сталіна? І чому він замість того, аби наказати відновити міст, розпорядився його розібрати (роботи по демонтажу продовжувалися 23 роки)? Чому, коли йому запропонували проект нового мосту і заступник наркому шляхів сполучення Іларіон Гоциридзе заявив: «Товаришу Сталін, це буде цар-міст», той не довго думаючи відповів:

«Товариш Гоциридзе, ми царя скинули 1917 року» (там само)?

Очевидно, досконально розібравшись в ситуації (а вождь за потреби вникав у найменші деталі), Сталін переконався: побудувати міст можна. Але стоятиме він недовго. Тому наказав будувати паромну переправу.

Справа в тому, що Керченська протока – найостанніше місце на землі, де можна будувати мости. Проти цього багато чинників: геологічні, тектонічні, гідрологічні, кліматичні.

Опори мосту мусять стояти на твердому ґрунті. В Керченські протоці тверді ґрунти  розташовано в 90 метрах від рівня води. Лише шар мулу там сягає 30-60 й більше метрів. Опори виходять занадто довгі, аби витримувати величезні навантаження.

Район цей сейсмічно активний  до 9 балів. Тому навіть за найменших землетрусів зміщуються ґрунти й відповідно виникають великі напруження в конструкції. До того ж тут розташовується розлам тектонічної плити й її краї постійно рухаються. Бачили, як через осадок ґрунту тріскаються стіни будинків? Тут буде такий само процес.

Осінньо-зимові шторми та вітри  наганяють в Азовське мору масу води, яка навесні з величезними крижаними полями, йде назад, змітаючи все на своєму шляху. На додачу металеві конструкції мосту піддаються ожеледі – це додаткові тисячі тон ваги, що тиснуть на опори та палі. Можна побудувати кригорізи, але це по-перше, величезні кошти, а по-друге, за більш-менш морозної зими і вони не врятують, бо жоден кригоріз не зупинить тисячотонні тороси товщиною до 2 метрів, особливо, якщо їх жене вітер швидкістю 25 метрів на секунду та течія, що уп’ятеро переважає швидкість течії, наприклад, Дніпра.

Одним словом, повноцінний міст через Керченську протоку – це міф. Максимум чого можна досягти, вгативши в будівництво колосальні кошти – це щось на кшталт «потьмкінського села». Виставковий варіант, яким їздити небезпечно.

Недарма ризики мосту не взялася страхувати жодна російська компанія. Недарма росіяни вже почали говорити про тунель замість мосту. Щоправда, як кажуть спеціалісти-тунелебудівники, цю споруду під Керченською протокою побудувати буде трохи важче, ніж міст.

Так що проект «Кримнаш» і тут наштовхнувся на торосисту кригу реалій…

ПАВЛО  ПРАВИЙ