среда, 4 мая 2016 г.

Помста княгині Ольги. Історична байка

ПАВЛО  ПРАВИЙ
уривок з книги 
"Святослав, каган русів. Убитий та оббреханий".




Ми, на відміну від істориків-професіоналів, не настільки обмежені у своїх судженнях, тому цілком можемо висунути й іншу версію загибелі Ігоря.
А пов'язано її із згадкою цієї події в «Історії» Льва Диякона. Незважаючи на підлабузницьке по відношенню до імператора Східної Римської імперії викладення низки ключових подій, у тому числі і війни, яку Візантія вела зі Святославом, грецький історик дає цінні відомості про останній похід його батька (пер. з російської наш, - П.П.):
«... відправившись в похід на германців, він був узятий ними в полон, прив'язаний до стволів дерев і розірваний надвоє»[19].
Ця хроніка - найбільш відоме джерело з історії Візантії, у тому числі і її взаємовідносин з Руссю в Х столітті. Чому ж наші дослідники так мало уваги приділяють цій загадковій фразі Диякона? Чи не тому, що згадка про якийсь «германський похід» Ігоря абсолютно не вписується в стале уявлення про історію Русі? Адже ці кілька рядків мали б викликати цілий переполох, справжній фурор у вчених колах! З дискусіями, що переходять в мордобій, з інфарктами, інсультами та іншими принадами, супутніми тихій і запорошеній професії історика, якою вона є тільки на перший погляд.
Заперечать: Лев Диякон помилився. Переплутав. Тяжко було, напівграмотному ромею, котрий сидів в Константинополі, розібратися в калейдоскопі слов'янських, фінських, балтських, германських, варязьких і, бозна, ще яких племен, що населяли Східну Європу. Ось і обізвав зопалу древлян «немчурою».
Але ми ж бо! Ми ж бо дуже грамотні! Ми начебто точно упевнені в тому, що це були саме вони, брати-слов'яни, які животіли в глибині поліських боліт. У нас - авторитет. Нестор. Його «Повість минулих літ» куди крутіша й правдивіша за вигадки якогось грека.
Що крутіша, то крутіша. Давайте хоч би розглянемо змальовану Нестором в деталях історію помсти княгині Ольги древлянам. Це - дійсно щось! Це щось таке, що робить казки Льва Диякона жалюгідним белькотінням аматора-неука на терені підлабузництва. Це - шедеври лауреата Пулитцерівської премії на тлі проби пера журналіста-практиканта.


***
У зв'язку з тим, що тема помсти княгині Ольги древлянам має безпосередній стосунок до діянь Ігоря Молодого, ми розглянемо її саме в цій главі. Як і деякі припущення відносно «германської» теми останнього походу кагана русів.
На момент загибелі Ігоря Святославові, на думку фахівців, виповнилося два роки. Загальноприйнята дата (942 рік) народження славного князя-завойовника, на наш погляд, абсолютно неправдоподібна, бо у такому разі абсолютно виключалася його участь у війні з древлянами 945 року і, тим більше, роль, зіграна в ній. Втім, свою версію з цього питання ми вже озвучили, і повертатися до цього не має сенсу.
«Повість минулих літ» розповідає, що звістка про загибель Ігоря застала Ольгу, маленького Святослава, його годувальника Асмуда та воєводу Свенельда в Києві.
Далі в оповіді іде таке, що вимагає дуже детальної і, на жаль, вульгарно-цинічної критики.
«І сказали деревляни: «Осе князя руського ми вбили. Візьмемо жону його Ольгу за князя свого Мала і Святослава [візьмемо] і зробимо йому, як ото схочем». І послали деревляни ліпших мужів своїх, числом двадцять…» [2].
Цей фрагмент, між іншим, деякі вчені пани використовують для обґрунтування своєї теорії про вічовий принцип управління в слов'янських племенах. Мовляв, не князь вирішував, як йому чинити, а загальний схід або збори «кращих людей».
Тільки звідки у древлян така упевненість, що буде так, як вони хочуть? Упевненість, що переходить, як ми побачимо далі, в абсолютно безглузду самовпевненість.
«І розповіли Ользі, що деревляни прийшли, і позвала [їх] Ольга до себе, і мовила їм: «Добрі гості прийшли». І сказали древляни: «Прийшли, княгине». І мовила їм Ольга: «Говоріть-но, заради чого ви прийшли сюди?» І сказали деревляни: «Послала нас Деревлянська земля, кажучи так: «Мужа твойого ми вбили, бо був муж твій, як той вовк, що обкрадав і грабував. А наші князі добрі є, бо пильно вони подбали про Деревлянську землю. Іди-но за нашого князя за Мала», - бо ім’я йому було Мал, князю деревлянському. Мовила тоді їм Ольга: «Люба мені є річ ваша. Мужа свойого мені вже не воскресити, а вас хочу я завтра вшанувати перед людьми своїми. Тож нині ідіте в човен свій і ляжте в човні, величаючись. Завтра я пошлю по вас, а ви скажіте: «Не поїдемо ми ні на конях, ні пішки [не] підемо, а понесіте нас у човні». І вознесуть вас у човні». І відпустила вона їх у човен. [2].
Нормально? Являються в стольний град бунтівники, слов'яни, для русів - люди другого сорту, приходять до тільки що овдовілої княгині і, просто так, як колуном межи очі: «Ти, цейво... Ми твого мужика порішили, тому як гадом він був. А тепер бажаємо на тобі свого боса одружити!..»
Цікаво, а чому вони не боялися, що їх самих, теє?.. Не встигнуть навіть з лодії своєї вилізти. Звідки була упевненість, що їх взагалі допустять до князівських покоїв?
А відповідь, яку вони отримали від княгині? Вона готує їм небувало почесну, ніколи раніше не бачену, ніде не прийняту церемонію зустрічі! Більше того, церемонія та украй образлива для киян, які муситимуть нести древлянських мужів у лодії, подібно до того, як раби несуть турецького пашу в паланкіні.
Так і не прості ж кияни мали нести послів, а васали князівські! Воєводи і дружинники! На власних плечах! Убивць свого сюзерена!
Але і це ще не все. Не треба забувати, що таку честь мали надавати скореним слов'янам їх повелителі - руси! Ті самі руси, для яких різні там древляни і тіверці були не більше ніж бидлом, платниками податей і «гарматним м'ясом», що служить, в допоміжному війську.
Нумо, прикинемо: скільки шансів на те, що древляни, знаючи про усе це, повірять в ту маячню, що її несла Ольга? Вони що ж, закінченими кретинами були?
І ще одне питання до головних істориків нашої країни: ви особисто вірите в те, що слов'яни наважилися б запропонувати русам віддати за якогось Мала вдову не просто князя Київського, а кагана русів? Та ж титул кагана прирівнювався в Європі до титулу імператора! Чи не широко розмахнувся, цей самий Мал? Та лише за саму таку зухвалу пропозицію у послів негайно повиривали б язики і прибили найбільшими цвяхами до їхніх власних потилиць! Як же наважилися ці «мужі» вдиратися князівських палат і пропонувати таке?
Але ні, не здивувалися древляни цієї абсолютно неймовірної поступливості княгині. Не здивувалися небувалому приниженню, яке вона готувала для себе і своїх людей. Пішли собі, розвісивши вуха, наївні, ночувати в лодію. І пускали слину в передчутті прийдешньої небувалої честі. Величалися, як говориться в літопису.
«Ольга тим часом звеліла викопати яму велику й глибоку на дворі теремному, поза городом. І назавтра Ольга, сидячи в теремі, послала по гостей. І прийшли до них [кияни], кажучи: «Зове вас Ольга на честь велику». Вони ж сказали: «Не поїдемо ми ні на конях, ні на возах, ні пішки [не] підемо, а понесіте нас у човні». І сказали кияни: «Прийдеться нам [нести]. Князь наш убитий, а княгиня наша хоче [йти] за вашого князя». І понесли їх у човні. Вони ж сиділи, взявшись у боки, величаючись і вигорджуючись, у великих застібках. І принесли їх на двір до Ольги, і, нісши їх, [так] і вкинули з човном у яму. І, приникнувши [до ями], Ольга мовила їм: «Чи добра вам честь?» Вони ж сказали: «Гірша нам смерть, ніж Ігореві». І повеліла вона засипати їх живими, і засипали їх» [2].
Чи не здається вам, шанований Читачу, що ця сцена, у поєднанні з попередньою, найбільше нагадує «розведення лоха» якими-небудь «кидалами» з Деміївського ринку кінця ХХ століття?
Ми не говоримо вже про те, що підняти лодію було фізично неможливо (людей-то для цього виділити можна було скільки завгодно, та як їм до ноші всім одразу підступитися?), але куди дивилися посли, сидячи в цій самій лодії, «взявшись в боки»? Невже не бачили терикон свіжонасипаної землі і величезну яму? Щоб закопати староруську лодію, що мала двадцять метрів завдовжки, п'ять завширшки і три - у висоту, вимагалося вийняти, не мало не багато - 300 кубометрів ґрунту! Чотири стандартних залізничних напіввагони моделі 12-753, якими у нас вугілля возять!
І ось іще що. Чи спало на думку кому-небудь з вчених мужів пошукати ту лодію із залишками нахабних деревлян? Площа Гори, на якій розташовувалися князівські тереми, не особливо велика, вона практично уся перерита археологами. І - нічого. Вірніше, знайшли-то багато всякого, а ось лодію - ні. Невже Ольга, стративши таким жахливим чином послів, потім наказала навіщось судно і трупи викопати і викинути куди-небудь в ліс? Так немає таких відомостей. Про те, що закопували - є, а як ліквідовували стихійний могильник - ні слова.
Та найсмішніше попереду.
«І пославши Ольга [послів] до деревлян, сказала: «Якщо ж ви мене щиро просите, то пришліте до мене знатних мужів, хай у великій честі піду я за вашого князя. А то не пустять мене люди київські». Це почувши, древляни вибрали ліпших мужів, які держать Деревлянську землю, і послали по неї.
Коли ж деревляни прийшли, звеліла Ольга приготувати мийню, кажучи [їм] так: «Помившись, прийдіте до мене». Вони, [слуги], тоді розпалили мийню, і ввійшли древляни [туди], і стали митися. І заперли мийню за ними, і повеліла [Ольга] запалити її од дверей, і тут згоріли вони всі» [2].
Як мовиться, хоч стій, хоч падай! Уявляємо: приїздять посли від Ольги до столиці деревлянскої Іскоростеня. І передають довірливим слов'янам умови княгині.
Невже ні у кого з місцевих мудреців не виникло питання: а чому, власне, Ольга не передала прохання через наших посланців, як це завжди практикується? Приходять посли, запитують у вас щось, ви їм - відповідь. Все просто. Навіщо ж деревлянських послів тримати в Києві, а замість них відправляти своїх? Це в усіх відношеннях дивно, погодитеся.
Так, до речі, а чи здогадалися деревляни поцікавитися, де перша партія їх «кращих мужів» числом двадцять? З якої такої причини вони залишилися в Києві і чому від них - ні поголосу, ні розголосу?
Якщо і довелося послам затриматися, то абсолютно логічно було б їм передати письмово або на словах, як там ідуть справи і які шанси Мала залізти в ліжко до княгині? Пояснимо: і в ті часи люди були прозорливі і виверткі, прийоми різні хитрі знали. Наприклад, посилаючи до Києва «кращих мужів», Мал міг умовитися з ними: у разі, якщо місія вдалася і все йде за планом, передати чи гінцем, чи з оказією яку-небудь кодову фразу. Наприклад: «триндець». Це називається шифр. І не потрібно навіть дуже грамотними при цьому бути.
Але слов'яни не додумалися ні до цього, ні до того, які питання ставити Ольжиним послам. Замість цих абсолютно очевидних заходів, вони, радісно вирячивши очі, кинулися до Києва. І доводиться визнати, що наші з вами предки, шанований Читачу (якщо, звісно, ви себе до слов'ян відносите), були якісними кретинами. Причому, так поводяться «кращі люди». Залишається лише припускати, який був інтелектуальний рівень «пересічного» слов'янина.
Та, Господь з ними, хай навіть і так. Хай. Ось прибули деревляни в «матір городів руських». На їхньому місці, що б ви зробили? Правльно. Пішли б побачитися із земляками з попереднього посольства. Дізнатися, як у них справи, обмінятися новинами, враженнями від угоди, що намічається, планами на майбутнє, спитати як тут годують і де можна кращої бражки прикупити.
Замість цього вони йдуть... митися. Йдуть покірно, навіть не запитавши, де ж, власне, колишнє посольство. От якраз миття їм в той момент і не вистачало. Вони навіть не образилися на Ольгу за натяк. Уявіть, приходите ви до кого-небудь у гості, а вам з порогу: «Ви теє, в душ сходили б, абощо…» А то, мовляв, смердите, блін, мов паровози. От руси, точно вам говоримо, одразу за мечі схопилися б через такий натяк. А втім, слов'яни ж - кретини, що з них узяти. Отож, усе це - цілком в руслі офіційної версії менталітету наших предків.



1 комментарий:

  1. Ну стрічати гостей, які довго були в дорозі і пропонувати їм помитися - нормальна пропозиція любого нормального господаря. А лодью з древлянами ніякими розкопками не знайти. Через добу після страти древлян Ольга наказала викопати лодью, ворогів скинули в який - небуть глибокий яр, лодью помили і почистили (таке добро не повинно пропадати)і вона ще довго возила купців по Дніпру

    ОтветитьУдалить