четверг, 27 октября 2016 г.

Про штани, шоколадки "Рошен" та гіперінфляцію

Про підвищення мінімальної зарплатні. Скільки тут економічної доцільності і скільки політики, передусім отого популізму, про який пішла ціла хвиля постів у соцмережах? Що на нас чекає? Повернення 90-х? Якісний крок вперед?




Зізнаюсь: всі мої уявлення про функціонування економіки та фінансової системи лежать у знаннях людини, яка отримала історичну освіту, та в курсі основ економічних знань у виші. Тож не хочу виступати в якості чергового «експерта» і висловлю власну суб`єктивну думку.
Хід цей, безумовно має дуже велику політичну складову. Президент та уряд чітко зіграли на випередження, у потрібний момент вибивши з рук Тимошенко та її оточення головного козиря - апеляцію до громадян з приводу низьких доходів населення. Тепер антиукраїнським силам важче буде розкручувати політичну нестабільність в країні; важче організувати черговий «майдан» і важче апелювати до шлунків люмпену.
З точки зору політичної, це майже геніальний хід. Таким чином Тимошенко заганяють в її власну яму. Її заганяють у змагання з популізму, перетворюючи це на фарс.
Опозиція (не лише «партія «Батьківщина-Родина», але і Опоблок, і Радикальна партія) муситимуть тепер йти двома шляхами.
Перший – це кричати, що підвищення зарплат це смерть українській економіці, що в країні немає грошей на це, що обвалиться гривня і т.п. Тобто, переконувати населення в тому, що уряд замається популізмом.
Але тут вони наступають на власні ж міни, бо ще два дні тому у студії Шустрого та на мітингах кричали про «тарифний геноцид», про «найнижчу в Європі зарплатню» тощо. Шлях відверто самовбивчий. Особливо, якщо врахувати, що основний електора цих партій складають якраз люмпени, люди-шлунки, для яких кожен, хто проти підвищення зарплат удвічі-тричі-десятеро є лютими ворогами.
Другий шлях – це почати соціалістичне змагання у «популізмі», тобто обіцяти ще більше. Чому лише удвічі? Все одно мало. Ми піднімемо утрич. Учетверо.
Проте в цьому випадку вони перетворюються на банальних горлопанів навіть для свого електорату. Бо значна частина його все ж таки не шлунком одним думає і спів ставляти 2 та 2 вміє. Відтак неприкрите бажання блефувати, мов гравець-банкрот у казино, підвищуючи ставки капітально маргіналізує опозицію.
Перші години після сенсаційної зави Гройсмана показали, що Тимошенко і компанія пішли по варіанту № 1, тобто, всупереч власним же вимогам і гаслам, почала кампанію з гаслом «напідвищеннязарплатнемаєгрошейвсецепопулізм». Не сумніваюся, що тепер пані Тимошенко нагадують, що на свої обіцянки гроші таки вона десь знаходить.
Трохи оговтавшись, пані Тимошенко намагається звернути на третій шлях: оголосити, що то вона насправді підвищує зарплатню. Вона добилася, змусила, примусила, натисла, надавила. Це не коментуватиму, бо смішно.
Головне – серйозно підірвана база для організації у найближчі місяці чергового «майдану». Очевидно, така загроза була, і оті інструкції з Кремля для української опозиції, що їх українські хакери витягли з пошти Суркова справжні. Бучу на середину листопада планували.
Це не значить, що Тимошенко не виведе на площу людей. Це значить, що вона виглядатиме смішно, вимагаючи від уряду підвищення зарплат і зниження тарифів в той час, як зарплати підвищуються, а тарифи, враховуючи субсидії, більшу частину населення, переважно пенсіонерів, котрі і є основною соціальною базою «Батьківщини-Родины» недостатній стимул для розкручування масштабних протестів. До того ж у листопаді холодно…

Тепер по фінансово-економічні складовій. Безумовно, у різкому підвищенні мінімальної зарплатні ризик є. Ризик є в усьому – навіть виходячи до магазину по хліб, ми ризикуємо (тьфу-тьфу) потрапити під машину, або отримати бурулькою по голові.
Проте, як на мене, ризик цей дещо перебільшено. Чому?
Тому, що основна небезпека підвищення з/п полягає в тому, що зросла купівельна спроможність населення не задовольняється ринком. Банально не вистачає ковбаси, шоколадок і штанів. Ми це вже проходили у 90-і роки минулого сторіччя, коли перманентне щомісячне підвищення зарплат розкручувало споживацьку інфляцію.
Чи усвідомлює уряд цю небезпеку? Оголошення Нацбанком орієнтовного курсу гривні до долара на рівні 27,2 свідчить, що наслідки підвищення «мінімалки» в плані інфляційних процесів прораховувалися. Наскільки вдало – покаже час. Проте тут є суттєва відмінність від славетних 90-х.
Тоді економіка стояла. Фабрики, що випускали ковбасу, шоколадки і штани, практично не діяли. Згадайте: у ті часи магазини було забито турецькими джинсами й светрами, польськими і швейцарськими шоколадками, шоколадними батончиками та печивом «Ülker», угорською горілкою «Распутін», що підморгувала, тощо.
На сьогодні ситуація кардинально інша. На сьогодні постало безліч підприємств, які пропонують ринку макарони і стільці; шоколад і горілку; штани і тушонку; пиво і курятину. Зараз у виробника інша проблема: мізерна купівельна спроможність населення не дає змогу розвернути виробництво на всю потужність. Тобто в 90-і інфляцію «розкручувало» передусім «вимивання» з країни валюти, яку підприємці везли до Туреччини, Польщі і Швейцарії. Зараз цю небезпеку суттєво мінімізовано.
Цікаво, що на відміну від 90-х про підвищення «мінімалки» оголошено не за тиждень і не за два дні, а – за два місяці, що дасть можливість бізнесу підготуватися до підвищення попиту. Ну а конкуренція на ринку не дасть надувати ціни, звісно (і це треба визнати чесно) якщо держава зможе ефективно працювати проти цінових змов.
До того ж навіть подвійне підвищення мінімальної з/п – це все таки у доларовому виразі достатньо скромний крок. З 56 вічнозелених Джорджів Вашингтонів вона зросте до трохи ніж більше 112.
Ну і останнє. Давайте визнаємо чесно, нинішню мінімальну зарплатню в Україні мало хто отримує. Хто сидить на 1450? В країні панує «чорний нал». У нас більшість країни – «конвертизована». Відтепер підприємцям не просто не буде сенсу платити у конвертах, принаймні (і це також треба чесно визнавати) до суми 3200 – це буде неможливо і не вигідно. Відтак, збільшаться відрахування до Пенсійного фонду, податки на армію, тощо.
Чи виживе бізнес? Виживе. Знову давайте будемо чесними: український бізнес, особливо великий і середні зараз завдяки мізерній вартості робочої сили отримує надприбутки. Їх просто ховають. Якщо фірма має 300-400% річного прибутку, вона показує 30-40. А то і 10. Зате подивіться на шеренгу автівок під офісами; погляньте в яких палацах живуть власники бізнесу, де  скільки вони відпочивають.
У плюсі будуть навіть власники яток, кафешок і дрібних магазинчиків з парою продавців, бо їхні втрати на підвищенні платні для робітників і зростання суми сплати ЄСВ компенсується підвищенням обороту. тут головне на жадитися і не задирати ціни.
Ви хотіли боротьби з олігархами, українці – ось вам приклад не боротьби, а – взаємодії, коли держава змушує багатих ділитися з бідними. Шляхом перерозподілу прибутків.
Треба сказати й одну для декого неприємну штуку. Частину, і досить велику, від підвищеної зарплатні буде з’їдено комунальними тарифами. І це треба визнати, якщо ми прагнемо бути до кінця чесними. Це неприємно. Але коли в тебе на сплату комуналки йде 500 гривень з 1000 тих, що ти отримав додатково від підвищення зарплати, то з цим все таки миритися можна, правда?
Словом, особисто я є обережним оптимістом в цьому плані. А істерична реакція з табору прокремлівської опозиції, котру ця новина, схоже заскочила зненацька, як на мою скромну думку, свідчить, що рухаємося ми у правильному напрямку.

Як казала героїня фільму «Службовий роман» секретарша Вєрочка: «Значит хорошие сапоги, надо брать»…

Комментариев нет:

Отправить комментарий