Красивий профіль професійного борця, або наша пісня гарна й нова...

Їду по Києву. І кидаються у вічі десятки сітілайтів з яких пан Наливайченко обіцяє подолати корупцію і взагалі навести лад в країні, знищивши олігархів, сепаратистів, контрабандистів, і інших прочіх «-істів».

Дивишся і душа радіє: гордий поворот голови, мужній вираз обличчя – про таке кажуть – медальне, фотограф молодець, - справжній майстер своєї справи. І символіка з мечем та іншими атрибутами не дає сумнівів: вже він – переможе, подолає, знищить, поборе, і далі по словнику синонімів.

І почав мені, заколисаному м’яким ходом «Фольксвагена» снитися яскравий радісний кольоровий сон, як я разом з родиною прохолодним ранком («Утро красит нежым цветом…») іду віддати свій голос за пана Валентина Наливайченка, кандидата у депутати, а то й – чорт забирай – навіть на найвищу посаду…

Але раптовий спогад брутально вирвав з солодкої дрімоти у зручному кріслі буржуїнського транспортного засобу міжміського сполучення.

Адже Валентин Олександрович Наливайченко уже мав змогу перемогти, подолати, знищити, побороти. Більше того – це був його святий обов’язок! Більш ніж 4 роки просидів («Заседаем – воду льем…») Валентин Олександрович у кріслі голови СБУ.  Мав би перемогти і подолати (далі по списку) і корупціонерів, і бандитів, і сепаратистів…

І почав я згадувати подвиги Валентина Наливайченка на чолі грізного відомства. І не пригадав нічого. НІ-ЧО-ГО!

Порожні комірки пам’яті, («Шо-то с памятью моей стало») мов засіки батьківщини після втечі Януковича.

Нє, один подвиг таки сплив: Наливайченко «відкрив архіви СБУ». Не всі, щоправда, але таки дозволив історикам копирсатися в документах. За що йому окрема подляка. Подвиг дійсно епічний.

А от щодо бандитів та сепаратистів – не склалося. Буває. Вороги завадили. Їм усі вороги заважають: Тимошенко, Саакашвілі, Боровику, Наливайченку, Кошулинському, Гриценку. От якби їх усіх у президенти, отоді б вони…

Правда, панові Наливайченку вороги не завадили на початку 2015 року закрити кримінальну справу щодо незаконного відчуження структурами Віктора Поліщука 94,67 гектарів державної землі Радіопередавального центру у Броварах.. А те, що за 2 місяці до цього Поліщук взяв на непильну і дуже хлібну посаду у свої структури доньку пана Наливайченка – так це давайте домовимося: посада доні Олі окремо, а гектари – окремо.

А ще панові Наливайченку вороги завадили знищити ДНР-ЛНР у зародку. Бо, може хто не знав або призабув – Донецьку народну республіку було створено на навесні 2014 року, а – 6 грудня 2005 року. І очолювали її все ті ж Пургін і Фролов, які 2014 року привели в Донецьк російських «ихтамнетов».

І Луганську народну республіку тоді ж творили. З 2005 року вони один одному паспорти ЛНР урочисто («Ты, да я, да мы с тобой, нас не разлучит ничто и никогда») роздавали.

Активістів «Донецької республіки» СБУ навіть затримало. Правда потім випустила, а матеріали справи передала (увага!) в Донецьку(!) прокуратуру, де вони благополучно спочили вічним сном. Пан Наливайченко пояснював тоді що не зміг. Вороги завадили. Якби не вороги, так він би (Если кто-то кое-где у нас порой честно жить не хочет…») розвернувся.

… Дивна штука пам'ять: тільки почни згадувати. І от уже раптом спалахує: так пан Наливайченко був головою СБУ ще раз! З лютого 2014 по червень 2015 року! В найгарячіші і найдраматичніші майже півтора року! От би де йому розвернутися! От би де показати усім тим пургіним!

Але… Знов вороги завадили вороги і («Враги сожгли родную хату…») складна політична ситуація. Якби ворогів не було, а ситуація була простішою, отоді б…

А так навіть евакуацію зброї та цілком таємних файлі з будівлі Луганського СБУ не зміг організувати. Буває…

Зате статус учасника бовоих дій в зоні АТО отримати - тут ні вороденьки, ні складна політична ситуація не завадила.

Згадавши все те відвернувся я від красивого мужнього обличчя претендента на найвищі посади у державі, обіцятора що коли його втретє пустіть у високі кабінети, то він тепер уже точно переможе, подолає, знищить і зітре на порох…

Ні, Валентине, не голосуватиму я за тебе. Бо вибачай, ти – якби це цензурніше висловитися – базікало («А напоследок я скажу: прощай, любить не обязуйся…») Базікало, політичний прохіндей і нікчема.

І маю право на цю думку, як і звертання на «ти», Валентине Олександровичу. Бо це ти залишив мою родину в Луганську на поталу пургіним та путінським козачкам.

А тепер, як ще один великий полководець у відставці – Толік Гриценко намагаєшся навчати владу розуму. Коли ще 2 роки був у владі – мовчав. Коли крісло шкіряне на Володимирській, 33 було під робочим органом – тоді все було зашибісь і про боротьбу зі «злочинною владою» не йшлося…

 В народі кажуть, що місце сидіння визначає точку зору.

Як це вірно, правда, Валентине Олександрович?

Тому я за Вас не голосуватиму, звиняйте.