Ксена Собчак, принцеса-воїн?

Пішла хвиля про Собчак. Дехто бачить її майбутнім президентом Росії й мліє від її слів про Крим. Не треба цього робити, наївні мої. Бо Ксенія Собчак насправді…

Бо насправді Ксенія, що видає себе за принцесу-воїна, на моє переконання,  однозначно є проектом Кремля. Призначеною опозиціонеркою. І її слова про те, що Крим анексовано Росією незаконно  і його слід повертати – це не її думка. Насправді це слова самого Путіна. Нонсенс? Не поспішайте сміятися.

Перше. Хтось серйозно вірить в те, що пані Собчак виграє вибори? Є такі?

Друге. Якщо пані Собчак розуміє, що їй нічого не світить – нащо все те їй? Побавитися?

Тепер давайте шукати відповіді на ці питання.

Почнемо з того, що Ксенія Собчак ніколи не була в опозиції до Путіна та його політики. У 2015 році вона підтримала анексію Криму, заявивши, що на місці Путіна зробила б те саме і що дії російського фюре вождя – блискучі. Щоправда товаришка Ксенія воліла б урвати шмат України не через введення «зелених чоловічків», а – спочатку через масовану купівлю в Криму усього і всіх, а вже потім…

Пані Собчак є донькою свого батька. Нагадаю, що Анатолій Собчак – політичний «батько» Володимира Путіна. У 1996 році Путін був головою виборчого штабу Собчака на виборах мера Санкт-Петербургу, а в 2000 році уже Собчак був довіреною особою кандидата в Президенти Росії Володимира Путіна. Щоб ви розуміли, пані Ксенія працює на російському державному телеканалі «Росія-1», їй віддано дуже «жирне» в плані заробітку ток-шоу, чого не могло би бути, якби ця принцеса-воїн була реально проти ХВВ.

Тепер, коли ми трохи згадали минуле і окреслили побіжно реальну «опозиційність» Ксенії Собчак, думаймо над мотивами її походу у президенти.

Стратегія на виборах буває двох типів: стратегія на перемогу і стратегія участі. В другому випадку це робиться або для банальної «засвітки», або в якості «технічного» кандидата на користь одного з фаворитів. Технічний кандидат «мочить» противників фаворита, на якого працює, а також відтягує на себе голоси й виконує масу чорнової роботи на свого боса.

Згадуємо цікавий збіг. Днями Путін оголосив, що росіяни та українці «брати» і навіть (особисто для нього) «один народ». І що треба відбудовувати між ними гарні стосунки, у розриві яких винні не лише українські, але й російські «націоналісти».

Таким чином, хоч і у своїй звичній манері, але Путін таки «простягає пальмову гілку». Цікаво, що зараз він уже не називає конкретні прізвища українських «націоналістів», які посварили «братів». Не промайнуло прізвище бо хоча б посада українського президента. Чому?

Очевидно, Путіну добре відомі результати останніх соціологічних опитувань, згідно з якими Порошенко випереджає найближчого конкурента на наступних президентських виборах – Тимошенко на цілих 6%. Незважаючи на викинуті в інформаційну війну проти нього сотні мільйонів доларів. Причому рейтинг Порошенка за останній місяць хоч і не суттєво, але зріс (опитування проводилося до зашквару «ліваруцінерів» в Марїїнському парку і підняття пенсій), а от рейтинг Юлі Владіміровни серйозно гепнувся – уперше за всю єя кар’єру значно нижче 10%.

З іншого боку, у Кремлі починають чітко усвідомлювати. Що проект «Майдан-3», дострокові парламентські вибори й усунення Порошенка від влади, накрився тазиком з кольорового металу. «ліваруцінери» просто не потягнули. «Не смогли», дедалі більше перетворюючись на клоунів, від яких відвертаються навіть колишні сталі прихильники. Тож уже зрозуміло, що вибори у 2019-му відбудуться і їх з вірогідністю 90% виграє діючий президент України.

А санкції тиснуть. А санкції штовхають Росію у прірву. Приклади США, Німеччини, Франції, Австрії показують, що чекати на те, що врятують тамтешні вибори марно. Можна поставити все на теоретичний програш Порошенка у 2019 і потопаючи, чіплятися за соломинку, а якщо цього не станеться? Дурень, як відомо багатіє думкою. Тут взагалі питання чи Росія взагалі витримає до 2019 в якості почекуна. Чекати, сподіваючись на диво – риск смертельній. І в Путіна уже прохоплюється волання відчаю: щось з цим треба робити!

І тут практично одночасно з «миролюбною і конструктивною» заявою Путіна, виступає Ксенія Собчак, яка оголосила, що «приєднання» Криму було незаконним (що і так усім відомо) та неправильним (з чим згодні далеко не всі росіяни). Загальний сенс демаршу Собчак: Крим треба повертати.

Знаючи політичні реалії Росії, важко повірити, що без санкції Кремля комусь дозволять балотуватися у президенти з такими гаслами. Що дозволять, аби хтось, користуючись можливостями кандидата у президенти, говорив подібне з телевізора, на мітингах, по радіо тощо. Трагічний приклад Нємцова показав: іти поперек Путіну смертельно небезпечно.

Спитаємо себе: навіщо пані Ксенії так ризикувати? В чому її «профіт»?

Моя версія: в якості технічного кандидата Путіна, вона «готуватиме» росіян до відступу Москви не лише з Донбасу, але й з Криму. Це не лише моя думка – про це писав, здається, Олег Пономар. Путін не може заявити: «Братва, ми облажалися, треба відступати, підписувати почесну капітуляцію у Третій світовій війні, забиратися з Донбасу й відповзати з Криму».

А Собчак – може. Що взяти зі скандальної телеведучої?

Це, можна сказати, Жириновський № 2. Як відомо, Вольфович спеціалізується на вкиданні у російське суспільство скандальних проектів для відслідковування реакції. Якщо суспільство збурюється або регоче – агітатори від влади пояснюють: так же ж Жирик, клоун, що з нього взяти? А якщо «піпл хаває» ідею – дивишся, за кілька місяців влада уже її проводить у життя.

Так і з Ксеною-воїтелькою. Путін не може заявити що Крим треба віддати. Ксенія – може.

З Донбасом просто: після перемоги на виборах, Путін в будь-який момент може підписати черговий меморандум в Мінську й оголосити: ми уклали угоду з Києвом; ми домовилися з «хунтою», що русско-православні язики «правосеки» в Донецьку не різатимуть, снігурів не розстрілюватимуть і монтажною піною не користуватимуться. Ми досягли своєї мети – захистили «русскоязычных» і тому баста! Все скінчилося! «Інтернаціональні бригади» мають повернутися додому і набої, плямисті штани та горілку для Захарченка «Военторг» більше не відпускатиме. А хто продовжуватиме стріляти – це бандити, які підлягатимуть ліквідації. Пропаганда російська уміє все красиво подати.

З Кримом – складніше набагато. Тут потрібна тривала моральна підготовка росіян до неминучого. Тому ангажували Ксенію Анатоліївну. І скаже «солнцеликий», як правильно зауважив Пономар: дивіться скільки людей проголосувало за позицію пані Ксенії, ми не можемо її ігнорувати. Тому давайте виходити з ситуації. Задля цього принцесі-воїну навіть кілька відсотків можуть домалювати. За рахунок Навального, звичайно.

Це також і сигнал Заходу: дивіться, у нас демократія і в процесі дискусії ми шукаємо вихід, який задовольнить усіх.

Ну і ще один «бонус» для ВВП – Ксенія Собчак добряче попсує нерви головному конкуренту діючого президента Росії пану Навальному. Не те, щоб той теж мав реальні шанси на перемогу, але Путіну важливо виграти в першому турі.

Підозрюю – це і вся таємниця гучних сенсаційних заяв Ксенії Анатоліївни.