Торгівля на крові

Здавалося б торгувати з ворогом, з окупантом, убивцею твоїх співгромадян не можна. Це аморально і приносить твоєму ворогу доходи, які він спрямовує на війну. Це ясно, як божий день. Стоп.

Стоп, кому ясно? Давайте-но забудемо на якийсь час деяких типів, що рвуться до влади на простих, мов балалайка, гаслах та звинуваченнях, які не трудяться підкріпити хоч якимись гаслами. Давайте поміркуємо: а чи це так?

Ось вам історичний і наочний приклад. Будьте уважні. Європа. 1810 рік. Практично всі країни континенту воюють проти Франції. Вірніше не проти ранції, а проти Наполеона. Він тоді був чимось на кшталт Путіна для нас: узурпатор, «корсиканське чудисько», убивця, різник.

Наполеон захопив практично всю Європу і навіть ті країни, що формально залишилися незалежними, виконували всі забаганки «чудиська». Залишилася лише Англія – головний і принциповий ворог. Якому Наполеон оголосив «Континентальну блокаду», до якої мусили приєднатися всі країни Європи. Ми усі учили у школі що це таке було. Для тих, хто учився погано, нагадую: європейським країнам зборонялося купувати в англійців будь-які їхні товари. Таким чином, позбавивши англійців ринків збуту й відповідно прибутків, геніальний полководець розраховува розорити й поставити Англію на коліна.

Що зробила у відповідь Англія? Англійці знйши «асиметричну відповідь». Вони спорядили величезний флот… контрабандистів. Будь-якому контрабандисту з Європи також було відкрито зелене світло в англійських портах. Ночами на європейське узбережжя доправлялися англійські колоніальні товари: цукор, прянощі, ром, тютюн, каву та власне британські товари: сукно, бавовняні тканини, посуд, віскі, металеві вироби тощо.

Оскільки із зрозумілих причин цих товарів у Франції, Італії, Німеччині, Бельгії тощо спостерігався дефіцит – платити за них утридорога. Додатковим «бонусом» для контрабандистів було те, що не потрібно було сплачувати ввізне мито.

Хіба Наполеон не боровся з «торгівлею на крові»? Ще і як! Він саджав і розстрілював; знімав з посад і відправляв на війну рядовими; видавав гучні укази й закликав населення через пресу не купувати «ворожий крам». 

Бульдозерів тоді не було, але Наполеон знайшов вихід: величезні гори вилученої контрабанди обливали контрабандним ромом і спалювали. Зігнаний солдатами для профілактичного перегляду акції народ, похмуро спостерігав як горять сотні кілометрів тонкої фланелі й сукна, дестки тисяч пар чобіт і терикони мішків з запашним тютюном.

Але все було намарно. Англія багатіла, а Франція та окуповані нею країни опускалися у злидні. Золото широкою рікою лилося з Парижу до скарбниці Британії. На те золото Лондон фінансував війну проти Англії, в тому числі наймав в Європі союзників, які билися з Наполеоном замість англійських солдат.

І ніхто в Англії не кричав «Ганьба! Геть торгівлю на крові!»

Бо розуміли елементарні правила ведення торгівельних війн, які не розуміють українські «експерти» та «диванні патріоти», що вчили в школі історію на «трояки».

Я дуже ціную культовий цикл американських письменників Крістофера Банча і  Алана Коула «Стен». Іноді його перечитую.

Хтось зневажливо пхикне: це ж белетристика, та ще й фантастика. Не поспішайте. Візьміть і уважно почитайте. Це книги про війну, але на тлі стрілянини та рукопашних сутичок там доволі цікаво розповідається про методи таємної війни. В тому числі економічної.

Автори цх романів не просто письменники. Вони добре зналися на війні, в т. ч. таємній. Кристофер Банч воював у Вєтнамі, був командиром патруля. Алан Колул взагалі вріс у родині співробітника ЦРУ

Ось невеличкий епізод. Роман «Флот приречених». Головний герой Стен, який воює на боці Імперії, виявляє лігво контрабандистів, яке торгує з ворогом Імперії – Таанським союзом. Що робить Стен? Він заохочує контрабандистів і навіть сам включається у підпільну торгівлю.

Зрада? Ні. Просто, продаючи товари (крім зброї, на зброю – табу), вироблені в Імперії, він таким чином викачував у таанців гроші, підриваючи їхню економіку і фінанси. І водночас підтримував свого виробника, який багатів на продажу ворогу готової продукції. Тобто герой книги діяв так само, як діяли англійці проти Наполеона.

Те саме і з легальною торгівлею. Коли твої підприємства виробили, наприклад, цукерки, сплатили податки до державної скарбниці, а потім їх продали росіянам за –надцять мільйонів – це мудро й підступно, бо гроші пішли з Росії в Україну. На фінансування армії в тому числі.

Єдине, що треба робити – це боротися з ввезенням контрабанди і скорочувати імпорт товарів противника. З тієї ж причини, що її змальовано у попередньому абзаці.

Так що, не так все, панове, як вам розповідають «революціонери».

P.S. Про вугілля з ОРДЛО прошу не згадувати. Не той випадок. Це вугілля видобувалося шахтами, які належали Україні, зареєстрованими на території України; які платили податки в український бюджет; які замовляли в українських виробників ліс і бетонні затяжки; металеві кріплення і відбійні молотки; електрокабелі, «Вугленіт», шланги високого тиску, троси та ще тисячі найменувань продукції, без якої не може жити шахта. Причому Україна ще й економила на зарплатні шахтарям, яка у 2015 році була в середньому у 5-7 разів нижча, ніж на початку 2014.

Тепер всього цього немає. Немає «торгівлі на крові». Цілковито за рецептом Наполеона. Але немає й 1,5 мільярди доларів податків до бюджету. І замовлень українським виробникам немає. Ті шахти тепер все замовляють у росіян.

Здається, я все розжував. Розклав по поличкам. Показав на пальцях. Не знаю, який рівень освіти та розуму має бути, аби не усвідомити про що ця стаття.

P.P.S. До речі, і Імперія у фантастичному романі, і Англія у реальному житті війну виграли. А Наполеон, який спалював гори контрабанди, помер від раку (за іншою версією від отрути) у засланні на далекому острові св. Олени, що належав Британії.

Кінець.