ТОМОС: НЕГАТИВНИЙ НАСЛІДОК, ПРО ЯКИЙ МАЛО КОМУ ВІДОМО

Надання Православній церкві України Томосу, окрім очевидних позитивних моментів має один, але дуже великий негативний про який не можна не говорити.

Спитаємо себе: чому Вселенський патріарх без вагань пішов на розмін, посварившись з Московським патріархатом в обмін на створення в Україні нової (підкреслюю – нової) автокефальної церкви? Чому вона важливіша за цілий патріархат, який стоїть на 5 місці в диптиху автокефальних церков і вважається найбільшим за чисельністю?

І чому Ватикан так швидко визнав ПЦУ, буквально чи не наступного дня?

Відповідь може декого шокувати.

Справа в тому, що Папа римський – самопроголошений. Він сам себе Папою оголосив. І казочку відповідну вигадав, мовляв, сам Ісус Христос сказав апостолу Петру, що той буде Наріжним каменем Церкви. Але немає жодних доказів того, що Петро був римським єпископом. Антіохійським був – римським ні. В Римі сидів апостол Павло і в його творах Петро жодного разу не згадується.

Міф про Петра як римського первосвященика і про його страту  в Римі створили Діонісій Корфінський та Євсевій Кесарійський. Один жив на 150 років пізніше за ймовірну смерть Петра, а інший на 200, а всі давні тексти про Петра і Рим – пізніші вставки, що уже доведено.

Але й Вселенський патріарх – самопроголошений. Він сам себе вселенським оголосив. Вірніше, це імператор Східної Римської імперії, після того, як Константинополь став столицею імперії, наказав константинопольському єпископу бути Вселенським патріархом. Сталося це наприкінці 5 сторіччя. Глава Церкви має бути в столиці, а не в якомусь Римі, підкореному варварами.

Рим лише після Флорентійської унії (сер. 15 ст.) визнав за Константинополем друге місце після себе.

Коротше, обидва цих первосвященики – самозванці.

Тепер дивимося на Київ. Тут в рамках місії «Скіфія» проповідував Андрій Первозваний. У «Повісті минулих літ» написано так:

«А ранком, вставши, промовив він до учнів, що були з ним: «Бачите ви гори ці? На горах цих засяє благодать Божа, буде місто велике і багато церков здвигне тут Бог». І піднявся він на гори ці, благословив їх, помолився Богу і зійшов з гори цієї, де пізніше виріс Київ».

Звернемо увагу на одну деталь: коли перший учень Христа благословляв Київ, з ним були якісь учні. Тобто, на дніпровських кручах, там, де зараз височить Київ, Андрій Первозваний заснував ні що інше, як Церкву.

На той момент ні в Римі, ні в Константинополі ще навіть єпископів не було. І лише після повернення з місії «Скіфія», Андрій Первозваний висвятив першого Константинопольського єпископа.

Тепер зайдемо ось з якого боку. Хто мав право висвятити єпископа Константинопольського? Лише Вселенський патріарх. Андрій.

Відомо, що його місія у Скіфії тривала від 10 до 20 років. Тобто, перший вселенський патріарх не просто благословляв київські гори – він тут перебував принаймні кілька років. Перший вселенський патріарх.

Так от: Київ, як місце, де перебував перший Вселенський патріарх; як центр християнства, створений першим Вселенським патріархом, має, як мінімум незаперечне право разом з Римом і Константинополем бути третім центром християнського світу. А як максимум – має право бути ГОЛОВНИМ центром християнського світу.

Наші пращури це знали й мали відповідні претензії. Саме через це воювали, збираючи під омофор Київського патріарха навколишні Церкви: Болгарску, Охридську, Хозарську, Таматахрську. Саме тому Вололимир Великий будував у Києві НОВИЙ ЄРУСАЛИМ, про що пише у своєму безсмертному творі Іларіон Київський.

От цього ні Рим, ні Константинополь ніколи не визнають. Кістками ляжуть – але не визнають.

Саме тому пішли на нечуване. Священики(!) офіційно оголосили, що апостол Андрій у Києві «нє биша». Тобто звинуватили першого учні Христа в тому, що він на заповіт Ісуса, на свою місію наплював.

А ще вигадали міф про хрещення Русі Володимиром. Після того, як отруїли. І знищили усі відомості про ту Церкву, яка існувала у Києві протягом століть до т. з. «Володимирового хрещення».

А на просте питання чому про хрещення Русі Володимиром Великим немає ані слова ні в європейських, ні в арабських, ні в перських, ні навіть візантійських літописах кінця 10 сторіччя, лише звуки незрозумілі видають.

І от ми маємо Томос. Тим самим, отримавши нову автокефальну Церкву, яка перебуває під омофором Вселенського патріарха, ми відмовилися від претензій Києва на більше. Ми відмовилися від спадку Володимира, Ольги, Святослава. Рим і Константинополь зітхнули з полегшенням.

Чи виграли ми від цього? Хочеться думати, що так. Адже ті давні претензії Києва уже бур’яном поросли й відновити їх, напевне, уже не вийде. А ми живемо у 21 столітті й маємо сьогоденні нагальні проблеми.

Але хоча б пам’ятати про них ми маємо. Це наша історія. Велична історія, а не та, в якій нам змалювали Русь, як дику язичницьку державу, що торгувала виключно шкурками білок, медом диких бджіл і рабами.

P.S. Міф про хрещення Русі Володимиром у 988 році; міф про варязьке коріння Рюриковичів; міф про язичництво русів; міф про відсталість Русі від інших держав та багато інших міфів – у книзі Павла Правого

«Володимир. Хрещення брехнею»

550 стор. Ціна 190 грн. Пересилка після оплати замовлення Новою Поштою. 

Картка Приватбанку  4149 4991 1119 3197

УВАГА! ПІБ, місто, номер відділення Нової пошти та свій телефон повідомляйте, будь ласка на електрону адресу:

Urtab@ukr.net

P.P.S. Ті, хто передплачував (передзамовляв) книгу, але ще її не отримав - пишіть на ту саму електронну адресу.

Щиро ваш, Павло Правий (Бондаренко).