Кажуть, що гетьмана Скоропадського скинув український народ
за те, що той видав маніфест про об`єднання з небільшовицькою Росією. Це
неправда. Його скинув не народ. Його скинули ліваки-соціалісти. Ідейні брати
Леніна-Троцького-Сталіна.
Звернемо увагу: маніфест той Скоропадський підписав 14
листопада 1918 року. Але ще напередодні представники кількох соціалістичних
партій на таємному збориську створили Директорію і вирішили влаштувати заколот.
При цьому вони почали переговори з московськими більшовиками,
аби ті виступили проти Української держави, відволікли військові сили гетьмана
аби «соціалістична революція» в Україні стала успішною. Разом з військовою «допомогою»
київські соціалісти просили у Леніна і Троцького грошей «на революцію» - три
мільйони рублів.
Переговори вів голова Директорії Вінниченко через свою
довірену особу - майбутнього міністра юстиції та генерального прокурора Сергія
Шелухіна. Тобто де-юре і де-факто Директорія була ні чим іншим, як збіговиськом
зрадників. Вони були готові на легалізацію в Україні більшовицької партії та «добросусідських
відносин» з Кремлем, тобто фактично входження під неформальне керівництво з
Москви.
Тепер щодо маніфесту Скоропадського, який йому закидають.
Справа тут от в чому. Українська держава в боротьбі проти Денікіна та Москви
спиралася на військову і політичну силу країн Осі, передусім Німеччини. Так
сталося - Німеччина була противником Антанти, яка підтримувала поляків і
Денікіна. Причому не тому, що ненавиділа більшовизм - все простіше: більшовики
вийшли з війни, а Лондону і Парижу треба було, щоб Росія продовжувала воювати
проти Берліну.
Але 11 листопада 1918 року Німеччина капітулювала. За Комп`єнським перемир`ям вона мала вивести
свої війська з окупованих територій, а отже й з України. Українська держава
залишалася сам на сам з Добровольчою армією Денікіна та московськими
більшовиками, які уже на той момент мали майже мільйонну армію з гігантськими
запасами зброї та військової техніки.
У Скоропадського не залишалося нічого іншого, як маневрувати.
І отой маніфест був ні чим іншим, як політичним маневром задля того, аби
отримати підтримку Антанти. Треба було насамперед розбити більшовиків, а потім
вирішувати проблему Денікіна.
Усе це добре розуміли Винниченко, Петлюра, Чехівський та інші.
Їхній заколот не мав - як ми бачимо з хронології - жодного стосунку до
маніфесту. Повстання почалося у той самий день, коли маніфест вийшов. А так не
буває - потрібен час, аби його підготувати.
Отже, моя особиста думка: соціалісти прагнули влади. Ото й
уся причина повстання. Решта - вигадки аби себе виправдати.
До речі, коли писав цей текст, не покидало відчуття якогось
дежа вю. Відчувалася стійка паралель того, що робили «ліваки» восени 1919 року
з тим, що відбувається в Україні зараз. Аж до того, які видатні «спеціалісти»
очолили уряд: голова Директорії - письменник-фантаст; головнокомандувач
збройними силами - літературний критик; голова ради міністрів - кандидат
богослов`я, зовнішніми справами опікувався геолог, а судами і кримінальною
поліцією
P.S. Друзі, якщо вас цікавлять таємні сторінки нашої історії;
те, що часто-густо сховано професійними істориками - маю честь запропонувати
вам свої історичні розслідування. Книги розраховано на широке коло читачів.
З класичними паперовими можете ознайомитися і замовити (автограф гарантовано) за посиланням: http://pavlopraviy.blogspot.com/2019/03/blog-post_16.html
Комментариев нет:
Отправить комментарий