Нині Польща переживає значний економічний, соціальний і
політичний підйом й починає серйозно претендувати на роль регіонального лідера
і навіть разом з Німеччиною і Францією на вплив всередині Європейського Союзу.
Попри все інше, неминуче тягне за собою розповсюдження
неформальних впливів Польщі всередині сусідніх країн в т. ч. і в Україні. Дуже
добре, що зараз стосунки між нашими країнами позитивні, але слід пам’ятати
принцип, висловлений колись лордом
Пальмерстоном, за якими діють більшість країн: «Англія не має вічних союзників і
постійних ворогів — вічні і постійні її інтереси».
Відтак, захищаючи свої інтереси, Польща намагається
посилювати свій вплив на Україну. Це не погано і не гарно. Це об’єктивна
реальність. Одним із важелів впливу стають численні українські громадяни
польського походження. У Польщі снують безліч державних і не державних громадських,
культурних, спортивних, релігійних, благодійних та інших організацій, які
надають різноманітну допомогу «українським полякам». Чи це погано? Ні:
громадяни мають право на вивчення мови та історії своїх предків, на культурний
зв'язок з прабатьківщиною.
Але тут виникають проблеми для українських інтересів. Навіть
не стільки в тому, що по «карті поляка» відбувається витік до Польщі
кваліфікованих робітників та інтелектуалів – це об’єктивний процес, притаманний
світові ХХІ століття й викликаний суто економічними мотивами. Небезпека в
іншому.
Небезпека в радикалізації ставлення деяких українців
польського походження на певні дуже чутливі питання. Зрештою на відміну від
України, Польща країна переважно католицька. У Польщі існують діаметрально
протилежні погляди на низку історичних подій. На жаль, та ж таки трагедія на
Волині 1943 року у Польщі все ще розглядається через призму старих концепцій,
виведених ще комуністичними істориками часів Войцеха Ярузельського.
І це тягне за собою проблеми. Відомі навіть випадки тиску на
українську владу стосовно вшанування українських героїв через польські
громадсько-культурні організації в Україні. А це уже об’єктивно втручання у
внутрішні справи суверенної держави.
Не секрет, що в Польщі існують радикальні рухи, які мають
своєрідне ставлення до України й українців, вважаючи частину української
території «Малопольщею» або «Східними кресами». Поки що польська влада їх
нейтралізує попри спроби інших держав використати задля дестабілізації
польсько-українських стосунків. Але… Але згадуємо вислів лорда Пальмерстона.
Так, небезпека радикалізації настроїв українців польського
походження поки є невеликою. Але ми не можемо її не враховувати. Бо маємо
небезпеку отримати щось на кшталт угорського сепаратизму. Але на Закарпатті
Берегівський район примикає до угорського кордону. Тут може виникнути подібний
анклав у самому серці Правобережної України.
Як один з кількох прикладів можна навести існування у 20-30
роках ХХ ст. зараз мало кому відомого польського етнічного Мархлевського
автономного округу з центром у селищі Довбиш який включав у себе окремі
території нинішніх Баранівського, Новоград-Волинського та Пулинського районів
Житомирщини. Після його ліквідації у 1935 році значна частина поляків були репресовані, але й на сьогодні
переважна більшість мешканців низки сіл та селищ становлять етнічні поляки.
Це за певних умов може створити небезпечний прецедент
для діяльності радикальних польських
організацій, вбити клин в польсько-українські стосунки й негативно вплинути на
евроінтеграційні прагнення України. Сумний приклад непростих стосунків з Угорщиною, які спричиняють
чималі зовнішньополітичні проблеми у нас на очах.
Тож, забезпечуючи права і свободи громадян, Україна має дбати
й про власні інтереси. Беручи приклад з Польщі.
ПАВЛО ПРАВИЙ
Комментариев нет:
Отправить комментарий