ВОВКИ В ОВЕЧІЙ ШКУРІ

 

Є на Житомирщині симпатичне селище Городниця. А у тій Городниці – монастир. Чоловічій. Московського патріархату. Править там широко відомий у вузьких колах архієпископ Олександр. Править тихо, але твердо, маючи високих покровителів не лише у Києві, але й далеко за його межами. Переважно у північному напряму.

Зовні усе чинно-благородно. Монахи, як їм і належить, моляться та іноді працюють. Паломники дояться. Квіточки-деревця квітнуть і пахнуть. Лєпота.

Але давно відомо, що цей монастир, як і купа інших, є опорою «Русского мира» в Україні. Передовим його рубежем. На перший погляд пересічній людині це непомітно, і на другий теж, проте від спеціалістів з таких речей не сховаєшся.

Відкриваємо сторінку «Городницький ставропігійний Свято-Георгіївський чоловічий монастир» в мережі Facebook. Начебто все чинно-благородно, правда? Про свята православні написано. Про те, як блаженнійший митрополит Онуфрій вітає паству свою з Днем Хрещення Русі. І слова там красиві й правильні. Хіба погано?

Але диявол, як відомо із старої ідіоми, криється в деталях. Ось вам допис, зовсім свіженький – від 1 серпня сього року. Власне, це «перепост» - він кидається у вічі, бо російською, на відміну від більшості публікацій. Називається «Корецкий монастырь: обитель верных». Посилання виводить нас куди? Правильно, на сайт «Монастырский вестник» (РПЦ), Москва.

І справа навіть не в тому, що в цьому вельми великому інтерв’ю ігуменя Корецького монастиря матушка Рафаїла, наївно вважаючи, що люди не володіють навичками роботи з «Гуглом», відверто обманює народ.  Казочка про те, як обитель страждала від монгольського хана Батия та кримського хана Менглі-Герая (насправді монастир засновано близько 1571 року, коли і Менглі-Герай, і тим більше Батий давно в землі сирій лежали) – вона казочка і є. Справа в тому, що Корецький монастир навіть митрополиту Онуфрію не підкоряється – його підпорядковано напряму московському патріархові Кирилу (Гундяєву). І є цей монастир великим бастіоном та кублом «Русского мира». Який пропагується на сторінці монастиря в Городниці. Взаємна підтримка й підстраховка. Як у альпіністів.

А ось 19 липня. Городницький Свято-Георгіївський ставропігійний чоловічий монастир та Городницький ставропігійний жіночий монастир в честь ікони Божої Матері «Утамуй мої печалі» глибоко сумують з передчасної кончини Митрополита Луганського і Алчевського Митрофана, про що й повідомляється на сторінці у  Facebook. Все начебто правильно: Митрофан не лише керівником Луганської єпархії був, але й головою Відділу зовнішніх церковних відносин УПЦ МП – як не згадати і не пом’янути. Але.

Але треба знати, що Митрофан був старим агентом «Русского мира», підтримував сепаратистів ЛНР, якшався з їхніми ватажками. Офіційно помер від інфаркту в окупованому Луганську. Неофіційно… У свідоцтві про смерть, виданому владою невизнаної ЛНР причина смерті - закрита тупу травму голови з переломом кісток черепа та крововиливами під оболонки і в тканину головного мозку. Із східців нібито раптово впав.

  Усе це може видатися дрібницями. Але… Диявол саме в них. Ці дві невеличкі деталі виявляють справжню мозаїку, прикриту пишними шатами архієреїв УПЦ МП. Таємниця в тому, що їх дві, церкви. Одна та, яку бачать прихожани, а інша – невидима, але головна. УПЦ МП - це передусім політичний інструмент Кремля. Зовні пастирі, а насправді навпаки. Щось таке про фальшивих пророків, які приходять у овечих шкурах, згадується.

Відтак, українська мова на сайтах Московського патріархату – це лише для того, аби довірливих вірян було зручніше вести до кошари «Русского мира», де на них вже чекають вовки…