НЕ ПОЗВОЛЯЄМ

              Як же ж вони усі полюбляють на «народовладдя» посилатися. Мовляв, ми нічого іншого не хочемо, як забезпечити щоб народ сам свої інтереси захищав. Бо влада, бачте не здатна. А от народ як візьметься…

У Слов’янську що на Донеччині зараз цілий трилер розгортається. Там депутатка Верховної Ради від ОПЗЖ Наталія Королевська навіть позов до місцевого суду подала щодо законності створення військово-цивільної адміністрації, мовляв у нас мирне місто. Забула лише уточнити, що на такий крок Офіс Президента був змушений піти, бо міський голова тут обраний від Опозиційного блоку, а 14 з 38 депутатів – від ОПЗЖ, які увійшли з «мером» у глухий клінч просто через те, що він – з «ворожої» партії. Влади, влади панам з ОПЗЖ хочеться, але апелюють до народу. «Народовладдя», бачте, їм хочеться.

Знаєте, що найсмішніше? Що від цієї війни сам народ і страждає, бо жодні рішення на забезпечення діяльності місцевої влади не проходять. Найсмішніше те, що Київ змушений аби це забезпечення забезпечити, призначити головою ВЦА Словянська… діючого міського голову Слов’янська. Аби той міг долати блокування частини депутатів, що діють за принципом польського сейму ХVІІІ століття з його «Не позволяю!»

Це лише один з прикладів. Так би мовити, «свіжачок». Там суд першої інстанції вже 30 вересня розглядатиме позов по суті. А скільки такого по усій Україні? До судів не доходить, але оте взаємне «не позволяєм», коли навіть правильні рішення тієї або іншої гілки місцевої влади блокуються лише тому, що їхніми авторами є представники антагоністичних партій. Звісно, для ОПЗЖ чсим гірше – тим краще, ця партія є відверто проросійською. Але часто й цілком патріотичні депутати діють за таким само принципом. Більшість намагається не бачити пропозицій меншості, а меншість усіляко підриває ініціативи більшості. Але усе – «для народу». Таке от у нас «народовладдя».

А ситуацією користуються політики та бізнесмени, які пробують у каламутній водичці рибки наловити. Або ще гірше – її використовують відверто ворожі сили. А їх вистачає, і всередині країни, і зовні. Війна нікуди не ділася, а значить, і ворог.

І ось уже ворог намагається створити альтернативне «народовладдя». У Дніпрі та Львові, Житомирі та Хмельницькому. По усій Україні повзають «діячі» від керованого російським агентом Шарієм та путінським кумом Медведчуком «проекту», який називається… правильно, «народовлладдя». Зваблюють народ, який втомився від постійного взаємного поборювання всередині українського політикуму: а давайте запровадимо справжню владу народу, без держави! Паралельну. Візьмемо владу у свої руки.

І от уже у Хмельницькому під чуйним керівництвом російських спецслужб створюють «народну» міську раду. А на Львівщині – «народну» сільську. Яка не визнає державної влади, переінакшує державний прапор й відмовляється від державної Конституції. Поки що це відносно поодинокі спроби – лише з десяток набереться, але…

Але на Донбасі з цього починалося. Там теж з прапорами ДНР та ЛНР у 2005 році купки маргіналів крокували. А у 2014 уже цілі натовпи під чуйним керівництвом російських спецслужб «народних мерів» та «народних начальників міліції» обирали.

Мета «народовладдя» імені Шарія очевидна: максимальне послаблення державної влади на усіх рівнях в умовах війни. Тому це щедро фінансується. Шарій на російські гроші собі віллу в Іспанії придбав. А наші політики на місцевому рівні роблять усе безкоштовно, лише через партійні та особисті амбіції. Як поляки у ХVІІІ столітті. Тоді достатньо було одному депутату вигукнути у сеймі «Не позволяю» і рішення, навіть дуже потрібне, не приймалося.

У 1795 році Польща припинила своє існування, поділена між Пруссією, Австрійською та Російською імперіями. Священний союз монархів цих держав підписав конвенцію, у якій було оголошено, що Польща зникла з політичної мапи Європи назавжди і пам'ять про неї повинна загинути.

Історія, як відомо, нічому не вчить. Але вона жорстоко карає за незнання уроків…