Общее·количество·просмотров·страницы

четверг, 28 октября 2021 г.

"ВОЛИНСЬКА ТРАГЕДІЯ" ЧИ "ВОЛИНСКА РІЗАНИНА"?

 

Є одне питання, що досі псує українсько-польські стосунки та активно використовується російською пропагандою в інформаційній війні проти України. Це події весни-літа 1943 року на Волині, які в Україні отримали назву «Волинської трагедії», а у Польщі та Росії – «Волинської різанини».



Протягом десятиліть цю моторошну історію комуністична пропаганда малювала максимально просто: виходили, мовляв, неголені українські дядьки з подарованими Гітлером «шмайсерами» з лісу й дико озиралися – де би поляка убити? Просто так, як у тому анекдоті – «від лютої-лютої ненависті».

На жаль, досі наші польські друзі розглядають проблему трагічних подій на Волині через «праці» своїх істориків та письменників доби диктатури кремлівського холуя Войцеха Ярузельського, або «патріотів», які прагнуть ввічливо перекласти провину за це лише на широкі плечі українських повстанців.

Досі фактично продовжується лінію старих фальсифікаторів історії типу сталінського ката і професійного брехуна Юзефа Собесяка, або одіозного Владислава Сімашка, невтомну працю якого нині продовжує його донька Єва.

Усе це дає підстави численним польським громадським та навіть державним організаціям активно впливати на українську внутрішню політику, тиснучи на наші органи державної та місцевої влади у питаннях гуманітарної політики.

Доходить до смішного – нещодавно польські організації, в т. ч. і в Україні активно протестували проти надання стадіону у Тернополі імені Романа Шухевича, хоча той був… активним противником антипольських акцій на Волині. Буває й не смішно – колись конфлікт навколо постаті Степана Бандери ледь не зірвав низку спільних гуманітарних проектів між Новоградом-Волинським та його польськими містами-побратимами.

У принципі, поляків можна зрозуміти і навіть похвалити: з точки зору своїх національних інтересів вони роблять все правильно і раціонально: мати імідж безвинної жертви, а не однієї з двох постраждалих сторін, кожна з яких несе свою частину відповідальності за трагедію, завжди вигідніше. От лишень не треба забувати, що українці також мають власні інтереси. А ще про те, що до реальної історії політичні інтереси не мають жодного стосунку.

Позиція наших польських друзів дуже радує Москву. Бо це ще один привід та причина, аби вбити клин між нами в умовах, коли ми спільно намагаємося протистояти тиску путінського режиму. У Москві «Волинська різанина» є одним з наріжних каменів антиукраїнської пропаганди.

Що робити? Напевне, переступити через власні образи та амбіції й створити спільну робочу групу з професійних істориків, яка об’єктивно дослідить наявні матеріали про ті події й винесе справедливий вердикт. Напевне він буде гірким для обох сторін, але це необхідно зробити.

Бо все було набагато складніше. І страшніше. Бо не лише «з лютої ненависті» українці йшли на поляків і навпаки. Кожен мав свою правду. Треба, напевне, подумати над тим, чому апогей атак українських повстанців на польські села прийшовся на 10-11 липня 1943 року, якраз після того, як у ніч з 9 на 10 липня почалася висадка союзників на Сицилії. І це не збіг. І про таємничу загибель голови польського уряду в еміграції генерала Сікорського. І про провальні переговори між цим урядом та представниками ОУН.

А щоб товаришам у Кремлі життя медом не здавалося, дати оцінку ролі радянських партизан у роздмухуванні українсько-польського протистояння; дослідити, як перевдягнені у вояків Армії Крайової та українських повстанців професійні провокатори з НКВС нападали на українські та польські села.

Можна згадати трагедію польського села Паросля перша яку вважають початком того, що називають початком «Волинської різанини». Десятиліттями вважалося, що село знищили українські повстанці, щоправда назвати який саме загін це зробив, не можуть. Між тим давно і наполегливо ігнорують свідчення тих, що вижили, згідно з якими це зробили радянські партизани.

До речі, одним із «свідків» з радянського боку був командир польського спецзагону у складі партизанського з’єднання професійного сталінського горлоріза Антона Бринського. Звали цього «свідка» Юзеф Собесяк. Ага, той самий, який потім книжки строчив про «лютих бандерівців», що по них у дехто в Польщі досі історію вивчає.

Так замикається коло багаторічної брехні, що заважає нам рухатися далі.


1 комментарий:

  1. "...Романа Шухевича, хоча той був… активним противником антипольських акцій на Волині..."(с)
    Та майже ангел небесний Шухевич. Просто далі нікуди.
    А може ще Шухевич був активним противником вбивства Станіслава Собінського та Броніслава Перацького? Чи противником ще низки акцій оунівців в Польщі на кінці 1920х початку 30х років , які інакше ніж бандитськими назвати не можна???
    Чи Шухевич був противником співпраці з нацистами? Може його до батальона "Нахтігаль" силоміць відправили? А до 201 батальону гітлерівського шуцманшафту його під конвоєм відвезли???
    Та як раз у той самий час, коли тисячі українців - довоєнних громадян Польщі стали до лав армії генерала Андерса та разом з командирами знайшли спосіб дістатися західного театра війни та поруч з арміями країн антигітлерівсь кої коаліції воювати проти нацистів.
    Чи у пана Автора як історика на це немає відповідей?
    "Доходить до смішного"(с) ...А насправді....
    Ось сиджу я, пересічний, та й ніяк не зрозумію- а чого це поляки взагалі(прабабка в мене, до речі, полька) та польські організації в Україні зараз так активно протестують проти героїзації Шухевича?
    Ну подумаєш, звичайний вбивця, бандит та колаборант.
    Можна й стадіон його ім'ям назвати. Більш гідної кандидатури немає. Авжеж.

    ОтветитьУдалить