МОСКОВСЬКІ БАТЮШКИ: БЛАГОДАТЬ ЗА ГОТІВКУ

 

Уже нікого навіть не дивує, коли у церкві Московського патріархату висить «прейскурант цін», мов у перукарні: хрещення – стільки-то; вінчання стільки, а відспівування стільки. І зітхають бабусі, віддаючи останню гривню за свічку: батюшці теж треба жити…

Біда не втому, що московському батюшці треба жити, а в тому, що вони хочуть жити гарно. І чим вища посада у пастиря душ людських – тим розкішніше вбрання, просторіший будинок, престижніша автівка.

Московській церкві в Україні жити треба. Тому митрополити наклали на самих батюшок дань. У 2020 році середня міська парафія сплачувала «нагору» 7 тисяч гривень, а сільська – 750. За місяць єпархії отримували 46 мільйонів грн, 20% з яких йшли у митрополію. Неважко порахувати, що за рік митрополит Онуфрій та його оточення отримують майже 110,5 мільйонів гривень.

І це лише пожертви вірян. Тут не враховано колосальні суми від «бізнесу» - у залежності від розміру єпархії, церковні крамниці минулоріч принесли від 150 до 450 тис. грн на місяць.

Плюс лаври, яких в Україні три: Києво-Печерська, Почаївська та Святогірська. Тут вже прибутки рахуються на десятки мільйонів. За приблизними підрахунками (бо чеків за товари та «послуги» ніхто не видає) щомісяця кожна лавра збирає з прочан мінімум 10 мільйонів гривень, частина з яких іде «нагору» аж до Москви.

Це усе йде не лише на прогодування численних митрополитів та єпископів, але й на просування «Русского мира» по світу. Гривні, зібрані з українців, повертаються у вигляді фінансування різноманітних «патріотичних» громадських організацій біля церков Московського патріархату, різноманітних заходів на користь Кремля, розповсюдження відповідної літератури тощо.

Але є же «підводна», невидима частина бізнесу московських батюшок. Особиста. Наприклад, організовує благочинний невеличкий «гешефтик» на похоронній справі. Працює собі тихесенько бюро ритуальних услуг, оформлене на підставних осіб, реальним власником якого є «підприємець у рясі». І віночки там продаються ті, що виготовлені у майстерні, яка реально належить благочинному, і катафалк його ж – іноді це завезена з-за кордону й перероблена  «євробляха». І відспівування проводить лише той священик, якого «призначено».

А можна мати неофіційно, зате дуже вигідно ділянку землі, з якої врожай знімається на користь благочинного. Можна через церковні крамниці необліковані товари продавати. Свічки у 5-10 раз дорожче від собівартості.

Це вже для особистих кишень панотців, крім тих 200 з гаком мільйонів щорічних прибутків УПЦ МП. Чим вище в ієрархії стоїть батюшка, тим більше можливостей має для збагачення. Треба зразу сказати – не усі цим займаються, але багато. Бо система така, - Московська церква давно вже перетворилася на товариство закритого типу, бізнесову структуру. А при бізнесі завжди бувають тіньові оборудки, які прикриваються старим виправданням: «не судіть батюшку – у нього на тому світі суд буде». Дуже зручно для пана Гундяєва і компанії.

Головне: не братимеш участь у цьому – не впишешся у систему; не отримаєш власний приход, маючись другим-третім священиком при храмі на злиденну «зарплату».   

А на самому дні – бідні, мов церковні миші сільські священики та попи з невеличких міських приходів: і «нагору» віддай, і сам на щось існуй. От і змушені жебракувати. Напевне, кожен бачив їх на базарах та вокзалах за збиранням милостині. Хтось сам землю оре, а комусь прихожани орють.

Деякі змушені займатися таким собі вимаганням – «хто не жертвуватиме на храм, того ні вінчати, ні хрестити, ні відспівувати не буду». Власне, ці три таїнства священик має узагалі безкоштовно проводити, якщо люди коштів не мають, але… Товариство з обмеженою відповідальністю. Ніде такого немає – лише в Московському патріархаті.

Так і живуть. За заповідями Христа…