СЕЛЯНИ НА КОЛІНАХ АБО ЧОМУ В РАДЯНСЬКИХ МАГАЗИНАХ СИРУ НЕ БУЛО

 

Для тих, хто слухає бабусь, які ностальгують за радянським минулим коли були молоді та привабливі.

Знаєте, чому в СРСР був дефіцит молока та молочних продуктів? Тому що в СРСР були «тритисячниці». Ті, хто радянські часи не застав, не розуміють, що це таке – «тритисячна». А тоді це були славетні люди. Доярки, які правдами та неправдами змогли за рік вичавити з виміні своїх корів три тонни молока.

Їх нагороджували орденами. Їх знімали для всесоюзної телевізійної програми «Час». Їх призначали депутатами Верховної Ради СРСР, возили на зльоти ударників та до Москви – «на Леніна подивитися». Вони були гордістю трудових колективів. Кожен колгосп і радгосп прагнув обзавестися своєю дояркою-ударницею.

Щоправда, було одне «але».

Якщо приватна корова за рік давала три тисячі кілограмів молока, господарі забивали її на м'ясо. Тому, що «паразитка тільки жере, а молока не дає». Бо насправді три тисячі - це мізер. Таку кількість молока у гарної господині коза дає.

Але в радянських колгоспах і радгоспах чомусь сакральні «три тисячі» були рекордом, за які орден Трудового Червоного Прапора давали. А за «п'ять тисяч» давали орден Леніна. За «сім тисяч» - що в СРСР було вже зовсім фантастичною цифрою, присвоювали звання Героя Соціалістичної Праці. Але часто ці передовики були штучними. Липові. Для того щоб призначена в передовиці доярка досягла такого «космічного» результату, їй у групу найпродуктивніших корів із усієї колгоспної череди збирали.

На знімку - доярки-«тритисячниці» радгоспу «Гігант» (Ростовська обл.) - їм надали небачену честь - зустріч з членами бюро міського комітету КПРС та публікацію в газеті замість щоб платити достойну зарплату

Ну і трохи приписували до реальних показників. Лили воду у переносному сенсі – у документи і в прямому – у молоко. За офіційною статистикою середній удій США на одну корову в 1990 році був вищим ніж у СРСР на 61%. Але це за офіційною. Американці рахували чесно, а радянська статистика була своєрідною. Вона на приписках трималася.

А бажаєте окрему «фішку»? Голландські фермери можуть легко отримувати по 10-12 тисяч кілограмів молока з корови за рік. Але там (як і в США, Німеччині, Данії тощо) штучно знижують надої до 7,5 тисяч. Навіщо?

Підраховано та науково доведено, що саме така продуктивність оптимальна для успішного господарювання: немає перевитрат кормів та виснажливих організм тварин навантажень у період роздою. А ще надої знижували аби не було перевиробництва. А в СРСР молока та молочних продуктів катастрофічно не вистачало завжди.

Але навіть і за 7,5 тонн надою ніхто на Заході не присвоює звання Героя Капіталістичної Праці. Там інші стимули для роботи, ніж були у радянських колгоспах. Та й колгоспів там не було…

А от ще. В СРСР полюбляли порівнювати скільки газових плит встановлено або мільйонів тонн чавуну виплавлено порівняно з 1913 роком. Так от. У 1913 році середня врожайність зернових у Російській імперії становила 8,4 центнери з гектару, а в СРСР у 1963 – 6,3. Середня врожайність у 1963 році в «сонячній» Швеції – 25,5 центнери. Тобто там не лише корови давали учетверо більше молока за радянських, але й земля родила учетверо проти тучних чорноземів України. Радянська влада в країні, яка мала більш ніж 60% світових запасів чорнозему, не могла дати народові вдосталь хліба.

Не допомогла й широко розрекламована пропагандою Цілина. Реальна врожайність у Казахстані становила 7,3 центнери, а в Сибіру, на Уралі та у Калмикії – 8,7 центнери. Не забуваймо: щоб отримати врожай потрібно вкласти у землю посівний матеріал – мінімум 1,5 центнери на гектар.

До речі, саме у 1963 році країна вперше вдалася до закупівлі зерна за кордоном. Загалом до розвалу СРСР на це пішло понад 50 мільярдів доларів. Але тоді долар «важив» набагато більше, ніж зараз. З урахуванням інфляції нині це приблизно 115 мільярдів доларів.

Причина – у колгоспній системі. Колгоспник за свою працю отримував дулю з маком. У 1959 році почали частину «трудоднів» виплачувати «живими» грошима. Це були воістину «фантастичні» зарплати: водії вантажівок отримували 61 карбованець на місяць; трактористи і комбайнери – 54, доярки – 37. Ціна пляшки найдешевшої горілки, спирт для якої виготовляли з «чорної патоки», тобто гідролізної деревини (через що вона отримала прізвисько «Сучок») становила 21 карбованець 20 копійок, а дорога з пшеничного спирту («Столична») – 30 рублів 70 копійок. Не надто «жирними» були зарплати й пізніше.

Так що менше слухайте бабусь. Вони не за каторжною працею сумують; не за злиднями, а за молодістю.

На фото вгорі: так радянська пропаганда створювала міф про фантастичні врожаї на Цілині. Достатньо було поставити селян на коліна (добре видно що крайній праворуч дійсно сидить навпочіпки) й самому фотографу теж присісти - і ріденька пшеничка висотою по коліно зразу «виростала» по груди.