Є друзі щирі, так само, як є й щирі вороги. Тут все зрозуміло. А ось коли ворог маскується під друга… Це найбільш небезпечна людина і для країни, і для кожного її мешканця. Вона начебто і за вас, начебто і декларує ненависть до вашого ворога чи не більшу, ніж у вас, але як копнути глибше…
Словом, як у Біблії: «По їхніх плодах ви пізнаєте їх».
Потрапила на очі стаття відомого українського (тепер вже українського) журналіста Віталія Портнікова на Грані.ру під достатньо, як на письменника, неоковирною назвою «Гибельный позор». На перший погляд там все гарно: жорстка критика путінського режиму, розлогі думки про те, як кремлівська пропаганда нав`язує власному народові хибне уявлення про історію заради виховання погибельного для держави російської ура-патріотизму. І початок той, що треба:
«Если среднестатистическому россиянину, убаюканному воплями родного телевидения, сказать, что приговор государству, в котором он живет, уже подписан - и подписан не где-нибудь, а в Кремле, - он только саркастически усмехнется. Россия видывала и не такое. Войны, революции, смуты - что по сравнению с этим какой-то там украинский конфликт и западные санкции?
Но на самом деле такого, как сейчас, российское государство не видело никогда - и больше уже не увидит. Наступил тот самый момент истины, которого можно было ожидать с первых дней появления на карте даже не Российской империи, а Московского царства - и Россия этот экзамен на политическую зрелость не сдала» (http://grani.ru/opinion/portnikov/m.233146.html).
Заразом пан Портніков красиво шпиняє Путіна за незнання історії Казахстану (це коли Владімір Владіміровіч у притаманній йому хамській манері заявив про відсутність традиції казахської державності), правда, змішавши Казахське ханство з Золотою Ордою та Сибірським ханством.
Просто бальзам на зранену душу українця. Цукерочка. Але обережно – саме цукерочками злодії-збоченці заманюють дітей у свої лабети. Так само і тут. Не Казахстан і навіть не кричуще невігластво росіян в історії власної країни є основною темою цієї статті. Тут тонше. Цими пасажами Портніков лише створює тло, формує у читача довіру до себе, аби далі обдурити.
Читаємо далі:
«… россиянин не связывает историю собственной страны с Золотой Ордой и не видит, как из глубин ее государственности вынырнуло на свет Московское княжество. Нет, его государственная традиция совершенно иная, заученная со школьных лет: Киевская Русь - Владимирская Русь - иго - Московская Русь - Российская империя - СССР - Российская Федерация.
Но как возникла эта убежденность, существовала ли она в годы, когда Москва неразрывно была связана с Ордой, а Киев был одним из важнейших центров Великого Княжества Литовского?» (там само).
Красиво і начебто правильно. Але..
Вся соль тут в останніх десяти словах. Вас, Читачу, дуже тонко, але дуже нахабно дурять. Насправді Київ ніколи не був «одним из важнейших центров Великого Княжества Литовского». В часи, коли існувало ВКЛ, Київ належав саме Золотій Орді. Після битви на Синіх водах (1362 р.) Києвське князівство дійсно добровільно увійшло до складу ВКЛ, але – на правах автономії. На той час Київ не вважався «важнейшим центром», єдине, що можна сказати, що місто було ареною великих політичних інтриг між руською (русинською) та литовською елітами.
Панові Портнікову треба було б знати, шо Київ був «одним из важнейших центров» іншої держави – Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського – так з 1398 року офіційно називалася держава Гедеминовичів. І це не просто гра слів – за назвою стоїть суть тієї держави – федеративна. Але ще до цього, в 1394 році литовські Великі князі знищили політичну самостійність Києва, ліквідувавши Києвське князівство.
Дрібниці? Зовсім ні. Робити з Києва «один из важнейших центров» Великого князівства Литовського замість Литовського, Руського і Жемайтійського значить свідомо або ні применшувати роль русинської складової в тій державі, викохувати в українцях на рівні підсвідомості комплекс неповноцінності.
Гаразд, спишемо це на невігластво автора статті: покопирсався, не витрачаючи зайвого часу, у Вікіпедії і видав спрощений варіант історії. Але те, що пише Портніков далі, помилкою дилетанта назвати важко.
«Но на кого решили сделать ставку в этой последней битве с Украиной? На Крым и на то, что называют Новороссией, - то есть по сути на переселенческие территории, никогда не имевшие никакого отношения к русской государственной традиции. Крым - это Крымское ханство, его завоевание и усилия по изменению этнического баланса на полуострове в пользу переселенцев. Донбасс - это степи, в которых строили шахты и заводы, завозя на них новое население. И оказалось, что там, где оканчивается это население, завершается и российское влияние. И именно это не имеющее исторической традиции население и провозглашается в Москве "братьями" и "угнетаемым русским миром". А что же украинцы, что же русскоязычный Киев - мать городов русских, что же Чернигов и Полтава, без которых еще недавно не было ни имперского мифа, ни "русского мира"?
А они теперь "укры", "каратели", агенты Запада, замахнувшиеся на великую Россию. Ату их!» (там само).
Ви оцінили це, шановний Читачу? Ви побачили всю підлість автора? Ні? Ну, як же? Пане Портніков, це Крим ніколи не мав жодного стосунку до руської державної традиції? А як же знамените Тмутороканське князівство, яке охоплювало не лише Тамань, але й Керч? Як же давне руське місто Корчев? Як же місто Рус?
В російській, наскрізь сфальшованій історії, Тмуторокань прийнято подавати як щось дріб`язкове, далеке і не важливе. Але ж будь-який історик вам скаже, що Тмуторокань, яка контролювала Керченську протоку – частину потужного торгівельно-транспортного коридору Середньовіччя, була перлиною в короні Великих київських князів. Тмутороканське князівство було настільки важливе, що там сидів не намісник, як, наприклад, у Великому Новгороді або Переяславі.
Починаючи з Мстислава І Володимировича Хороброго і закінчуючи Глібом Святославичем. Великий князь Київський Святослав Ярославович міг послати на княжіння в Тмуторокань будь-якого сина, але віддав князівство чомусь синові старшому, спадкоємцю.
Те, що називається «Новоросією», пане Портніков, також не чуже руській державній традиції. Ви щось про старовинне місто Білгород чули? Зараз це м. Білгород-Дністровський Одеської області. Ви карту князівств давньоруських дивилися? Де були землі тиверців, уличів, бужан? Ви в курсі, що Переяславське князівство включало в себе землю, на якій зараз стоять Дніпропетровськ?
На думку Портнікова, Донбас – це землі, на яких до переселення на знов збудовані шахти та заводи у 19 сторіччі людей з Росії, ніхто не жив. Це пан Портніков начитався придумок поляків, які оголосили у 17 сторіччі всю територію України на південь від Білої Церкви «Диким полем»?
Повідомляємо панові знавцеві, що Маріуполь почався не з греків-переселенців з Криму, яких тут поселила Катерина ІІ, не з Павлівська. Це, пане Портніков – брехня російської історико-пропагандиської машини. До того тут стояла козацька фортеця Домаха – центр Кальміуської паланки Війська Запорізького.
І Луганськ заснувала не Катерина, як пишеться в російських підручниках – тут здавна стояли українські козацькі села Кам`яний Брід та Вергунка, саме вони стали основою майбутнього Луганська. Нинішній Артемівськ – це давнє козацьке поселення Бахмут.
Навіть багатостраждальний Донецьк постав не на порожньому місці. Ще з 16 сторіччя тут жили українські козаки у слободах Олександрівська, Авдотьїно, Гргор`ївка. І лише в середині 19 сторіччя валієць Джон Хьюз, котрий побудував тут металургійний завод, наказав перейменувати їх у Хьзівку, на честь себе, коханого. Навіть Дзержинськ це – колишній козацький хутір Щербинівка, а районний центр Луганщини Слов`яносербськ – це українське таки ж поселення в Підгірному урочищі, котре, завдяки спритним рукам «істориків» російських, перетворилося в село, яке заснували переселенці з Балкан лише в середині 17 сторіччя. І несть числа таким прикладам.
Якщо повернутися до того ж Дніпропетровська, то і він постав абсолютно не з переселенців російських – тут здавна жили українці. Російський же академік Рибаков вважав, що на місці Дніпропетровська стояло колись давньоруське місто Пересічень, а з початку 16 сторіччя на цьому місті жило козацьке місто Самарь.
І якщо Київ Ви, шановний знавець української історії, вписуєте у традицію державотворення як складову Великого князівства Литовського, то чому так само не робите з Херсоном, котрий також входив у цю державу? Ви цього не знали? А, може, знали, та промовчали?
Скажуть, говорячи про «русскую государственную традицию», Портніков мав на увазі не руську, русинську, а саме – російську, московську, а відтак Донбас, Крим і «Новоросія» дійсно не мають стосунку до претензій Кремля. Не сперечатимемося. Тут не це головне. Тут головне, що, жертвуючи малим, Портніков виграє більше. Говорячи, що в цих землях не було Москви, він також замовчує і правічну присутність тут справжньої руської традиції – традиції Руси-України. Далі йде логічний висновок: якщо раніше ці землі були «нічиїми», ні українськими, ні російськими, то після того, як Москва «окучила» їх через своїх переселенців, вона має на них право. На підставі «защиты интересов соотечественников и соплеменников». І вже не дивно, що в статті не знайшлося кількох слів згадати, що на початку ХХ сторіччя 80% населення Донбасу було україномовним. Дійсно, звідки тут українці, якщо це Дике поле?
До речі, вельмишановний Віталій Портніков трагічно помиляється і щодо нинішніх історико-ідеологічних поглядів Москви на її історію. Га думку експерта з історії, в Росії
«…государственная традиция совершенно иная, заученная со школьных лет: Киевская Русь - Владимирская Русь - иго - Московская Русь - Российская империя - СССР - Российская Федерация» (там само).
Насправді в Росії «государственная традиция» завчена зі шкільних років дещо інша: «Москва - Третій Рим і четвертому не бувати». Москва вважає себе перш за все спадкоємницею Візантії (тому й герб Східної Римської імперії собі привласнила), а вже від Київської Русі – в другу чергу.
Більше того, якраз за Путіна в Росії тема «преемственности» Москви від Києва не вітається. Тут зараз інші теорії в моді. Кілька місяців тому з російської Вікіпедії зникла сторінка «Киевская Русь». Вірніше вона є, але порожня, звідти читача відсилають до іншої – «Древнерусское государство». Зайдіть туди, пане Портніков, і ви ошалієте. Виявляється, Київської Русі не було. Взагалі. Було «Древнерусское государство» з центром у Великому Новгороді, яке поступово розширилося на землі Московії, а вже пізніше приєднало до себе Київ. Так і на картах показано.
До речі, і просторікування Портнікова щодо витоків Москви із Золотої Орди, які начебто мають негативній присмак стосовно ставлення до Росії, насправді чітко лягають у нову концепцію історії Росії, яу зараз розробляють у Москві. Згідно з цією концепцією Московія дійсно була частиною Золотої Орди, причому найбільшою і найкращою. Відтак Москва, як нащадокЗолотої Орди, має право на всі її землі.
Тепер про те, що витікає з опуса пана Портнікова. Він, непомітно для читача, вкладає у його свідомість мантру, що Донбас, Крим і «Новоросія» ніколи не мали стосунку до України, що це – чужа українцям земля. Саме тому й протиставляє їм Київ, Чернігів, Полтаву…
А відтак і віддати Путіну ці «чужі» землі не жаль. Обрізати, як висловлюється Портніков, «пуповину».
Тепер питання: автор статті навмисне це написав, на замовлення, чи просто через елементарне незнання історії України? Чи випадковим є співпадіння поглядів Портнікова і московських пропагандистів на Росію як правонаступницю Золотої Орди?
Може бути і так, і так. Читачі, які слідкують за кар`єрою цієї особи в Україні, за тим, на який політичний пул він тут працює, можуть самі робити висновки і запитати себе: а чи «політична еміграція» Віталія Портнікова з Москви начебто через переслідування не є звичайним прикриттям, легендою проникнення агенту впливу?
«Стережіться лжепророків, що приходять до вас в одежі овечій, а всередині — хижі вовки». Вовк в овечій шкурі — це заздрісна, зла людина, що приховує свої хижі наміри під маскою порядності (Мт. 7:15).
З повагою до товариства,
ПАВЛО ПРАВИЙ
Комментариев нет:
Отправить комментарий