вторник, 13 января 2015 г.

Великі шахи, або чого не можна було робити Порошенко. Погляд з минулого

У соціальних мережах та ЗМІ не стихають дискусії щодо того, чи слід оголошувати в Україні військовий стан; чи слід офіційно визнати, що Україна знаходиться у стані війни і якщо так, то чи слід оголошувати, що у стані війни - саме з Російською Федерацією. Знавці історії та військової стратегії емоційно вказують, що такої ганьби ще не було ніколи: відвертому агресору не лише не оголосили війни, але й продовжують з ним торгівлю, культурні, транспортні та інші зв`язки і вимагають негайно виправитися.
Будет ли полномасштабное вторжение России в Украину

Давайте но поглянемо назад, в історію і пересвідчимося чи дійсно війна на Донбасі є унікальним випадком і що Порошенко Петро Олексійович – єдиний лідер країни в історії, який заплямував себе відвертим потуранням агресору. А разом з ним і увесь наш народ.
Виявляється, далеко за прикладами ходити не треба. І їх, на диво, багато. Ось Іспанія 1936-1939 років. Справжнісінька війна. Але – війна громадянська. Легітимний «Республіканський» уряд бореться з путчистами-фалангістами на чолі з генералом Франко. Генералу було б зовсім непереливки, якби на допомогу йому не прийшли «зелені чоловічки» з Італії, Португалії та Третього Рейху. Цікаво, але республіканський уряд, незважаючи на тиск з боку Москви, яка жадала розпалення широкомасштабної загальноєвропейської бійні, війну Берліну і Риму не оголосив. Більше того – навіть дипломатичні відносини з тими країнами не розірвав. І торгівлю не припиняв.
Та найкраща і найяскравіша історична паралель з нинішніми подіями в Україні є т.з. Зимова війна 1939-1940 рр. між СРСР та Фінляндією. Це вже потім, коли вперта героїчна боротьба крихітного фінського народу проти мілітаризованого радянського монстра змусила Москву до відкритої широкомасштабної агресії з десятками тисяч загиблих, яких приховати навіть в СРСР не було можливості, цю війну пропагандисти Сталіна назвали відповіддю на напад «білофінів». Було витягнуто із загашників історію з обстрілом (начебто) радянської території 26 листопада 1939 року, з чого фактично і почалася війна; потім вже було вигадано кліше, що «воювали за безпеку Ленінграду, до якого від кордону 25 кілометрів». Було зверстано легенду про те, що в обмін на Карельський перешийок, який СРСР вимагав у Фінляндії, їй пропонувалися більші території в інших районах. Це буде пізніше.
А спочатку, як відзначають незаангажовані дослідники, плани Сталіна були стандартні і прості, мов російське національне зимове взуття: встановлення повного контролю над Фінляндією шляхом утвердження там маріонеткового уряду з наступною «радянізацією» країни. Нічого не нагадує? Не нагадує ставку Путіна на Януковича та його камарилью, а потім – на гіркіних-бєсів-моторол?
Вже на другий день війни у першому із захоплених «совєтами» фінських місточків Терійоке «стихійно і самодіяльно» виник Народний уряд, який очолив Фінляндську демократичну республіку. Уряд цей був, звісно, виразником інтересів і сподівань пригнобленого фашистами фінського народу, але очолив його чомусь член Політбюро ЦК ВКП(б), один з найближчих сталінських соратників Отто Куусінен, який навіть вже і фінську мову встиг забути. Решту «уряду» сформували з кадрових чекістів та партійних функціонерів фінської національності. Нічого не нагадує?
«Уряд» ФДР навіть власні збройні сили мав – Фінсьу народну армію. Першу її частину було сформовано з радянської 106-ї гірськострілецької дивізії, вояків якої просто перевдягли в іншу форму, а на техніці замазали радянську символіку. Називалася відтепер ця дивізія стала Корпусом «Інгерманландія» Фінської народної армії. Нічого не нагадує?
Проте на відміну від подій на Донбасі, де ЛНР та ДНР Москва хоч і підтримує відкрито, але офіційно визнавати не поспішає, «уряд» ФДР СРСР було визнано. А ще – скажуть знавці – на відміну від Донбасу, де, «как известно, российских войск нет и все утверждления об обратном есть наглые инсинуации» - радянське керівництво ніколи не приховувало, що проти Фінляндії воюють регулярні радянські війська.
Скажуть і… помиляться. З Фінляндією радянські війська також офіційно не воювали.
Але ж було офіційне повідомлення про війну – скажуть знавці. Так, було. Виглядало воно, як і все, що продукується у Москві, цинічно-фальшиво (виділення курсивом наше – П.П.):
«…по приказу Главного Командования Красной Армии, ввиду новых вооруженных провокаций со стороны финской военщины, войска Ленинградского военного округа в 8 часов утра 30 ноября перешли границу Финляндии на Карельском перешейке и в ряде других районов» (http://winterwar.ru/history.htm).
Нічого не помітили? Авжеж помітили – це дуже просто: ані слова про війну. Просто солдатики перейшли через кордон. Щоб провокацій більше не було. Перейшли собі, зупинилися кроках за сто, а може за двісті від смугастих стовпів і шашлики собі смажать. У Путіна десантники заблукали, а тут – просто гуляє кілька солдат, за порядком дивляться.
Пригадуєте цинічні виступи представника Російської Федерації на Радбезі ООН; пригадуєте цинічні відмовки Лаврова, приблизно так:
«Когда нас обвиняют в том, что «сотни тысяч россиян воюют на юго-востоке Украины», я отвечаю, что при современных технологиях и изобретательности СМИ это бы уже давно было на экранах. Когда я слышу подобные претензии, то призываю своих партнеров показать такие кадры по телевидению» (http://inforesist.org/lavrov-priznaet-prisutstvie-vojsk-rf-na-donbasse-tolko-esli-emu-predostavyat-videofakty/).
А ось послання Наркома іноземних справ СРСР В’ячеслава Молотова не кудись, а – в Лігу націй. Тримайтеся за стілець міцніше:
«Советский Союз не находится в состоянии войны с Финляндией и не угрожает войной финляндскому народу» (http://hvylya.net/analytics/history/ot-stalina-k-putinu-chto-ozhidat-ot-kremlya.html).
Це було 4 грудня 1939 року. Вже майже тиждень палають масштабні бойові дії, Європа і світ стоїть на вухах, зібрали термінове засіданні Ліги націй, а для чого? Миролюбний СРСР нікому не загрожує і ні з ким у стані війни не знаходиться.
А тепер увага! Дуже важливо. Подивіться наступне речення телеграми Молотова. Це – просто смакота! Це – вищій пілотаж зовнішньої політики (виділення курсивом наше – П.П.):
«Советский Союз находится в мирных отношениях с Демократической Финляндской Республикой, с правительством которой 2 декабря с. г. им заключен договор о взаимопомощи и дружбе. Этим договором урегулированы все вопросы, по которым безуспешно велись переговоры с делегатами прежнего правительства Финляндии, ныне сложившего свои полномочия» (там само).
Оцініть красоту гри радянської дипломатії. І генеральний секретар Ліги Націй Авеноль, якому спрямована ця телеграма (як решта всього світу) знає, що ту «Демократичну Фінляндську Республіку» створено радянськими спецслужбами і з числа співробітників тих спецслужб; і Молотов знає, що Авеноль знає. Але свідомо «вмикає дурня», вдаючи, що ніякої Фінляндії (члена Ліги націй, між іншим!) не існує, що її уряд «сложил полномочія», а є оте непорозуміння на чолі з Куусіненом.
Нащо цей цирк?
З першого погляду це виглядає відвертим хамством стосовно Ліги Націй і її генсека. Приблизно так само вели себе на міжнародних самітах Путін, Лавров, Чуркін… Але то – лише на перший погляд.
Радянські очільники були цинічними, непересічними злодіями і людожерами, але далеко не дурнями. Про первинні статеві ознаки дідусів та бабусь світовій спільноті на брифінгах не розповідали і хамство до опонентів виявляли лише тоді, коли цього вимагали політичні інтереси, а не від особливостей «истиннорусскоправославной» душі. У цьому випадку СРСР вустами Молотова дав привселюдний ляпас Фінляндії взагалі і її керівництву зокрема. Це – страшна політична образа. Образа цілої нації. Страшніша за карикатури на Аллаха для ісламського фундаменталіста.
Нащо це робилося? Скажуть: для Кремля існувала лише та Фінляндія, яку вони самі придумали – «демократична». Тому таке ставлення. Це пояснення пройшло б, якби не одне «але». Комуністичні вожді в цьому випадку йшли не лише проти легітимного уряду Фінляндії, але і проти всього світового співтовариства (за що їх і було зрештою викинуто з Ліги Націй), тобто грали ва-банк. В такому разі їм було б абсолютно до лампочки Ільїча те, як себе поводити на фронті: є оголошення війни – немає; воюють солдати РККА проти Фінляндії чи просто «заблукали». Натомість бачимо нелогічне:
«Категорически запрещается сообщать родственникам военнослужащих о гибели их близких. Денежные переводы отправлять обратно от имени погибших…» (http://hvylya.net/analytics/history/ot-stalina-k-putinu-chto-ozhidat-ot-kremlya.html).
Та навіщо ж, якщо Червона Армія воює на запрошення ДФР і ніякої більше Фінляндії не існує? Нащо така таємниця? Проте саме оцей наказ начальника Управління пропаганди і агітації ЦК ВКП(б), Першого секретаря Ленінградського обкому та Ленінградського міськкому партії, члена Політбюро ЦК ВКП(б) Жданова А.О. розкриває нам таємницю планів Москви.
Війна з Фінляндією замислювалася блискавичною і переможною. «Малой кровью, могучим ударом». Всі підстави для цього були: зосереджені проти крихітної у порівнянні з СРСР сили переважали всю армію Фінляндії в людях більш ніж у півтори рази, у гарматах та мінометах – у 5,5 разів, у літаках – удев’ятеро, в танках – у вісімдесят вісім разів. При цьому СРСР міг у будь-який момент міг ще додати стільки ж та ще півстільки, а Фінляндія – ні.
В цій ситуації головним чинником виступала швидкість операції і… Фінську народну армію. Мовляв, ми не воювали – ми перейшли кордон, стали і спостерігали. Аби агресор не завдав шкоди «городу Ленина». А з «білофінами» билися з своє світле майбутнє фіни «демократичні». З корпусу «Інгерманландія».
Одночасно фінів всіляко, в т.ч. хамськими дипломатичними образами дратували, провокуючи на оголошення військової мобілізації, військового стану в країні і офіційно – війни агресору. Хто в такому випадку засудив би країну Суомі? Але тоді б і СРСР мав «залізні» аргументи на а) відкрите використання військ, вже не прикриваючись ДФР і б) повну окупацію країни: вони ж на нас напали, першими оголосили війну, ми лише відбивалися, тому беремо їхню територію як приз. Караємо агресорів.
Прикметно, що хоча дипломатичні відносини СРСР та Фінляндії і було розірвано фактично (без оголошення про їх розірвання – просто відкликали радянських послів з Хельсинкі і – ті більше не повернулися), проте офіційно війну ані СРСР Фінляндії, ані Фінляндія СРСР не оголошували.
Гаразд, - більшовики. Вони завжди вирізнялися підлими, безпринципними і підступними діями. Але чому Фінляндія не оголосила війну загарбникові? Голова фінської держави попався м’якотілий і нерішучий? Ні – тоді країною керував знаменитий маршал Маннергейм. Вже кого-кого, а його ні у тупості, ні в боягузництві, ні в нерішучості звинуватити не можна.
Більше того (увага деяким українським любителям військового стану і загальної мобілізації), незважаючи на прямі військові дії, що їх відкрила майже півмільйонна РККА проти фінської армії, у Фінляндії офіційно так і не було оголошено загальну мобілізацію! Обмежилися частковим призовом «на навчання». Потім ще кілька разів призов «на навчання» повторили.

Мудрий маршал Манергейм і фінський уряд на провокації не повівся. Воювали без війни. Військова авантюра Сталіна, який відверто недооцінив мужність та стійкість фінських вояків, відданість і патріотизм фінського народу  провалилася. Час ішов, військові втрати множилися, приховувати їх вже не можна було. І тоді московська пропаганда змінила тон: а, так, ми воювали. Захищали Ленінград. Відповідали на провокації «білофінської воєнщини». І захоплювати всю Фінляндію не планували. Пішла у небуття і Фінляндська Демократична Республіка. Її «злили», як Путін врешті решт «злив» проект «Новоросія».
А тепер давайте екстраполюємо ситуацію на нинішні події навколо Донбасу. Бачите паралелі? Звичайно, бачите. І якби навесні 2014 року промосковським агентам впливу вдалося спровокувати Україну на введення військового стану (який до того ж фактично знищує цивільну економіку) і атаку російських підрозділів, які у готовності стояли вздовж кордонів; якби дали привід – була б велика війна. З десятками тисяч жертв, бомбардуваннями українських міст, з прильотами «Іскандерів» та іншого путінського добра. В якій нас ще й виставили б агресорами.
До речі, не забуваймо, що російська військова доктрина і російське законодавство дозволяє в разі агресії проти Росії застосування ядерної зброї.
Скажуть: Путін знайшов би будь-який привід для вторгнення. Це так. Але Сталін також мав (і потім у пропаганді таки й використав) створений ним же привід з «обстрілом», але все ж волів не оголошувати війну першим. Провокував фінів.
Небезпека і сьогодні для України не минула. Хід подій показує, що ми донині діяли максимально холоднокровно і прагматично; що ми виграємо стратегічно неоголошену гібридну війну, за допомогою світового співтовариства, звісно. Проте все може змінитися одномоментно, якщо припуститися помилки і дати Путіну «залізобетонний» аргумент для відкритої масштабної агресії. Із застосуванням авіації, ракетних військ і Чорноморського флоту.
Чи то пан Порошенко під час свого навчання на факультеті міжнародних відносин добре вивчав історію дипломатії і взагалі – історію, чи то радники у нього виявилися цілком профпридатними, але факт є фактом: Україна на провокації Путіна не піддалася, виставити Кремль жертвою агресії «хунти» не дозволила. Натомість Москва чи то через зарозумілість, чи то через тупість оточення Путіна, не вигадала нічого іншого, як фактично повторити сценарій СРСР у конфлікті з Фінляндією, внісши окремі корективи з огляду на наявність в Україні потужної п’ятої колони. На цьому й погоріли.
Якби Владімір Владіміровіч був дійсно професіоналом у справі розвідки, він би пам’ятав прописну істину шпигуна: ніколи двічі не використовуй один і той самий спосіб таємного зв’язку, шифр, місце конспіративної зустрічі, прийом вербування, тощо. Погориш.
І от результат. Знамениту путінську «гібридну війну», яка поставила у глухий кут натовських генералів, українське керівництво розкусило, мов тонкошкірий волоський горіх. Недарма натовські генерали вже приїздять до нас набиратися досвіду, як перемагати страшну вигадку Путіна та Ко.
А всього лише й треба – гарно знати історію і вміло користуватися минулим досвідом, своїм і чужим. Бо, як казав видатний російський історик С.М. Соловйов:
«Історія нічому не вчить, вона лише карає за незнання уроків».
Путіна, схоже, вона таки покарає. За незнання історії власної країни…


Відтак зі щирим історичним вітанням,

ПАВЛО ПРАВИЙ

Комментариев нет:

Отправить комментарий