Іван Мазепа VS Петро Перший

Напевне, немає іншої персоналії в історії України, до якої б ставилися з такою ненавистю і свої, вітчизняні ретрогради, і багато хто із однієї дуже великої сусідньої країни.

      Протягом всієї своєї історії людство утворювало військово-політичниі союзи, конфедерації, альянси; союзи ті знищувало; часто з одного утворення поставало інше, в якому колишні вороги ставали ліпшими друзями і навпаки. Барони та герцоги, королі і генеральні секретарі, вожді, диктатори та імператори переходили, перебігали, перестрибували з табір в табір, рухаючись за власною політичною вигодою, мало звертаючи уваги на підписані щойно договори «про вічну дружбу». Принципи й мораль, які володарюють в політиці лорд Палмерстон висловив однією фразою: «Англія не має постійних ворогів і постійних друзів, вона має лише постійні інтереси».

       І лише одну людину досі не можуть забути деякі патріотичні особистості, що мешакають трохи північніше Києва. Ця людина, певне, настільки є для них страшна й ненависна, що досі Російська православна церква не спромоглася зняти з неї анафему. Нинішня українська влада вочевидь також ненавидить Мазепу, інакше чому б їй спало на думку перейменовувати вулицю, що її назвали на честь великого гетьмана.

      Ім`я Івана Мазепи ось вже більш як триста років постає синонімом слова «зрадник». Що найцікавіше, навіть протягом більш ніж 20 років незалежності України персічний український громадянин ставлення до Мазепи якісно не змінив. Можливо, агресивне несприйняття змінилося байдужістю. В кращому випадку.

      В день чергової річниці  з дня народження Івана Мазепи не хотілося б знову ставати на шлях виправдовування його дій, або канонізування його майже у святі. Він був такий, який був - розумним, хитрим, і далекоглядним; жорстоким, підлим, підступним і брехливим; щедрим, великодушним, благородним і люблячим; зарозумілим, пихатим і погордливим. Він був здатен на найміцнішу дружбу і на найстрашнішу зраду друзів. Словом, Мазепа був таким, якими є 99,9% людей, з усіма їхніми гарними і не дуже якостями. Але ще була одна риса в характері Мазепи, яка, певне, найбільше не подобається його противникам - він був справжнім патріотом свого народу і своєї Батьківшщини.

      Вже написано гори наукових монграфій, публіцистичних нарисів та художніх книжок, в яких перпеглядається особистість Мазепи і в коротенькій статті на блозі навряд чи вийде додати щось суттєво нове. Ми і не будемо. Давайте краще порівняємо Мазепу з іншою історичною персоналією, аби скласти про гетьмана більш яскраве враження. З ким би порівняти зрадника, клятвовідступника, мерзенного типа, якого піддали церковній анафемі? Напевне з його сучасником і анатгоністом. З людиною, яку російські історики зробили ледь не святою. З Петром «Великим» . З ким же іще.

      Ось як змальовує Івана Мазепу великий російський поєт Олександр Сергійович Пушкін:

«Однако ж какой отвратительный предмет! Ни одного доброго, благосклонного чувства! Ни одной утешительной черты! Соблазн, вражда, измена, лукавство, малодушие, свирепость…»

Все зрозуміло. Тисячі й тисячі золотих монет, що їх витратив Мазепа на благодійність - на "вбогих і сиріт" - це, певне, від лукавства. Тони золота й срібла, що їх гетьман вклав в будівництво церков, розбудову українських міст та містечок - то, певне, від жадібності. Втім, годі  іронізувати, - давайте подивимося, якими словами Пушкін характеризує Петра. Знаменитий текст станси «В надіжде славы и добра» (тут і далі мовою оригіналу):

Начало славных дней Петра

Мрачили мятежи и казни...

      Бачте, дні у Петра були славетні, але... маленька така неприємність. Навіть не неприємність - незручність. Зовсім дрібничка: мрачілі те все страти. Але страти ті були - не від природньої кровожерливості Петра, а тому, що злобні стрільці та бояри влаштовували заколоти проти найдобрішого монарха.
      Пушкін чомусь не захотів, або постидався згадати, що цар (чи не єдиний приклад серед християннійших монархів!) особисто брав участь в катуваннях, особисто розпеченим залізом жарив бранців, чистими монаршими руками орудував дибою. Міг би цар-батюшка просто посидіти в куточку каземату, якщо кортіло послухати що там белькоче безтямний від болю боярин. Навіщо йому робота ката? Катів, цілком кваліфікованих в Московському царстві, а потім - в Російській імперії вистачало завжди. В чому ж причина? Наше переконання - цар-батюшка просто отрмував насолоду, завдаючи людям болю. Іншого пояснення немає. У психіатрії добре відомий цей тип людей. І будь-який пересічний громадянин скаже, як така людина називається.

      Натомість, немає жодних документальних підтверджень того, що Іван Мазепа особисто катував людей. Ні, в ті жорстокі часи вистачало всього, нікого не дивувало, коли цар, хан чи гетьман особисто шаблею стинали голови ворогам. Мазепа - не виключення. Але щоб власними руками розжарювати в горні залізо, випалювати комусь очі...

      Пушкін:

Но правдой он привлек сердца,

Но нравы укротил наукой...

      Чудові рядки. Просто чудові. Жаль лише, ані Пушкін, ані його сучасники, ні пізніші автори не спромоглися розповісти, які ж навчальні заклади закінчив цар Петро, дипломами яких університетів обзавівся.
      Нам розповідали про європейське турне, що його Петро І здійснив у юності; в тих розповідях якось глухо говорится про те, що цар чогось там навчався, і ми відразу уявляємо його таким собі студентом в авдиторіях Сорбонни чи Гейдельберга. Насправді, Велике посольство - то була дипломатична місія, а «науки», які Петро проходив у вільний час було таким: в Німеччині він протягом кількох днів навчався у підпоковника Штейтнера фон Штернфельда стріляти з гармати; в Голандії вивчав техніку гравіювання, пізнав ази спеціальності корабельного теслі, а також брав участь у розтині трупів. Ото і все навчання.
      Щоправда, був візит до Англії, де цар навчався у корабельних майстрів проектуванню суден, але... Всю ту науку він встиг «постічь» в рекордно короткий термін - 4 місяці. Що за спеціаліст може вийти за цей час, враховуючи, що, за свідченнями тих же англійців, значну частину свого перебування на туманному Альбіоні московити присвятили гулянкам? Вам судити, панове. Принаймні, в історії не збереглося жодних згадувань хоча б про один корабель, який було побудовано за проектом Петра І, зате відомі відгуки про те, який спосіб життя вів цар-батюшка зі своїми прісними у Лондоні:

      «Вечерами русские, которые весь день работали, пускались во все тяжкие, так что соседи слушали с ужасом вопли и хохот этой банды. Дом, где они жили, был разгромлен. Спали неизвестно где, ели непонятно что и в любое время, не пощадили ни мебель, ни картины. Когда Джон Эвелин приехал в свой дом после трехмесячного пребывания в нем царя и его свиты, он был сражен: окна и двери были выбиты и сожжены, обои ободраны или испачканы, дорогие паркетные доски выломаны, художественные полотна пробиты пулями: каждый нарисованный персонаж служил мишенью; грядки в саду были вытоптаны, будто здесь был расквартирован целый полк. Эвелин заставил полицейских составить протокол. Ущерб составил 350 фунтов стерлингов. Эта сумма была возвращена владельцу из царской казны без малейших замечаний знаменитому путешественнику» (http://statehistory.ru/books/Povsednevnaya-zhizn-Petra-Velikogo-i-ego-spodvizhnikov/4).
   

У ті часи сума у 350 фунтів була воістину фантастичною. А якщо Читач звернув увагу на обмовку, мовляв, «русские весь день работали», то він має пам`ятати: «робота» та переважно складалася з приємних екскурсій на заводи і фабрики; у технічні майстерні і арсенали; на кораблі і корабельні верфі. Петро, роззявивши рота, споглядав на досягнення технічного генія англійців, повторюючи постійно: «ми і у нас таке заведемо». Проте до університетських помешкань, аби навчитися чомусь ґрунтовному, не поспішав. Ось як зазвичай виглядала «робота» Петра (зверніть увагу на рівень подарунків, що ними обмінялися високі сторони):
     

«Любимым занятием Петра I в дневное время являлись прогулки на яхте вниз по Темзе. Чаще всего судно останавливалось в Вулвиче, где находились интересовавшие царя морской арсенал, литейный и артиллерийский заводы. 2 марта адмирал Митчел передал высокому гостю замечательный подарок Вильгельма III — яхту «Королевский транспорт». Петр не остался в долгу и попросил адмирала вручить королю ответный подарок — огромный необработанный алмаз, завернутый в обрывок грязной бумаги» (http://statehistory.ru/books/Povsednevnaya-zhizn-Petra-Velikogo-i-ego-spodvizhnikov/4).

       На відміну від царя, Іван Мазепа мав грунтовну вищу освіту. Ще в юності він  три роки провів у Києво-Могилянській академії, вивчав риторику та латину. Потім, вже перебуваючи при дворі польського короля, в числі трьох найталановитіших юнаків був направлений на стажування до університетів Італії, Франції, Німеччини. Не припиняв самостійного навчання, добре знав вісім іноземних мов.

А скільки мов знав «освічений цар-батюшка»? Він і своєю до пуття не володів - все більше матірною (про це нижче). Нищівну характеристику  рівня освіти Петра мимоволі визнають навіть його апологети. Ось, посмійтеся:

      "До конца жизни Петр продолжал игнорировать грамматику и орфографию. В детстве он знакомится с «экзерцициями солдатского строя» и перенимает искусство бить в барабан" (http://to-name.ru/biography/petr-1.htm).

І це тоді як навіть

      «... в 1683 г. (тобто, коли йому виповнилося 11 років) Петр еще не кончил учиться азбуке» (там же).

       Щодо «нравів», які Петро І «укротіл» наукою, то і тут є що розповісти. Наприклад, солдати, офіцери й генерали армії князя Меншикова після взяття міста Батурин на віки вічні прославилися звірячою жорстокістю. «Укрощонниє наукой» офіцери та солдати «нового устрою» спорювали животи жінкам, рубали немічних старих, дробили мешканцям голови, садовили на палі і кидали у вогонь пожеж немовлят.

      «Страшна різанина», «Вся Україна в крові», «Жінки і діти на вістріях шабель», - заголовки тогочасних європейських часописів – «Gazette de France», «Paris Gazette», «Lettres Historique», «Mercure historique», «Clef du Cabinet»…

... страшний цар жадібний до крові в Україні… Всі мешканці Батурина незважаючи на вік і стать вирізані, як наказують нелюдські звичаї московитів»; «Вся Україна купається в крові. Меншиков показує жахи московського варварства» (там само).

     

Це - тогочасні європейські газети про результати Петрового «укрощєнія».

      Якщо винні козаки, що перейшли на бік шведів - карайте їх, до чого тут немовлята? Якщо зрадили полковники з гетьманом, навіщо гвалтувати восьмирічних дівчаток? Яке зло вони заподіяли «просвещенным наукой»?

      Ось іще про нрави, вже не Московії - Російської імперії. На будівництво нової столиці - Санкт-Петербурга було зігнано десятки тисяч селян, які жили в ямах та бараках, спали на солом`яних підстилках і харчувалися гірше, ніж люди в блокадному Ленінграді. Пітер буквально стоїть на людських кістках. Тут не лише російські селяни лежать. В болотах навколо Неви згинуло 15 тисяч українських козаків, яких примусово кинули гатити болота та тягати граніт для набережних. Так не лише козаки - тут і полонених шведів десь близько 10 тисяч лежить.

И за учителей своих,

Заздравный кубок поднимает

      Так Пушкін в іншому своєму тексті - поемі «Полтава» змальовує ставлення Петра до переможених ним шведів. Насправді за них далеко не завжди піднімали кубки. В більшості - батоги над ними свистіли - аби швидше тачки з грунтом котили.

      Скажуть: то були такі часи. На це є відповідь. В Європі, якою так захоплювався молодий цар, будь-яка робота оплачувалася. І робітників в кайданах не тримали. Навіть у воєнний час мобілізованих на будівництво оборонних споруд годували хоча б!

      Та що там Європа! В ті самі часи Іван Мазепа, в котрому, на відміну від Петра Пушкін не знайшов «ни одной утешительной черты» зводив в Україні храми, мости, дороги та громадські будівлі. І тисячі людей намагалися потрапити на ту роботу. Зауважте, Читачу, в той час, коли на Півночі, за указом великого Петра щорічно на будівництво Санкт-Петербурга насильно приганяли по 30 тисяч селян, з яких додому поверталося на 5-7 тисяч менше, на будівництва в Києві стояли черги бажаючих! Чому так? Тому, що Мазепа платив, і платив щедро. Не лише спеціалістам, а й простим робітникам. Це, певне, через «свирепость», яку так гарно розгледів Пушкін.

Самодержавною рукой,

Он смело сеял просвещенье

      Тут треба з Пушкіним погодитися. Просвіту Петро І таки впроваджував. Тут великий поет правду сказав, її лише треба побачити. Ключовими словами  тут є   «самодержавною рукой». Не питаючи хоче людина чи не хоче навчатися. І якій саме науці хоче навчатися. Просто брав по мобілізації і спрямовував на навчання тим спеціальностям і наукам, яких більше всього потребувала армія, флот та уряд.
      Але як не можна стати поетом з-під палиці, так не можна стати гарним спеціалістом, коли на навчання тебе забрали, мов у солдаччину. Інакше й бути не могло. Ось, приїздить Іван Михайлович Головін після чотирирічного перебування в Італії, де він мав навчатися мореплавству та італійській мові (яку Мазепа опанував без вживання до нього радикальних методів), і на перевірці знань морської справи виказав абсолютне невігластво.

- Ти хоч італійській навчився?» - запитав цар.

- Ні.

- Що ж ти там робив?

- Я курив тютюн, пив вино, вчився музиці й рідко виходив з двору.

       Нам люблять наводити цей приклад як іллюстрацію тупості та лінощів старої московської боярської еліти. Але оцініть: людина не лише пила вино, вона навчалася музиці. Тобто, Івану Головіну музика подобалася, він нею й займався. Чхати він хотів на кораблі. Якби Петро визнав справжні інтереси Головіна і направив би його вчитися тому, до чого той прагне, результат був би інший. І італійську юнак опанував би швидко, - бо не сидів би вдома, а спілкувався в середовищі музик та композиторів. Та «просвєщонний» монарх цього не розумів і не хотів розуміти. Для нього Головін був не людиною, а лише «Ванькою», холопом, рабом царським.

      Цікаво, але питання це досі практично не досліджене: сільки тих дітей дворянських, яких насильно запроторили до Європи вивчати корабельну справу, математику чи фортифікацію, потім вдало працювали на державних посадах. Той факт, що лише на початку свого правління Петро змушений був «виписати» з голандії та Англії 700 спеціалістів, і з кожним роком кількість цих найманців зростала можна припустити, що система насильницької просвіти себе не виправдала.

       Гетьман Иван Мазепа до шкіл та університетів никого силоміць не заганяв. Але щедрою рукою фінансував школи для простих людей і вищі навчальні заклади - Острог, Києво-Могилянку. В Україні існувала мережа братських шкіл (загалом 24), а також козацькі (полкові) школи (загалом  25) та козацькі січові школи. Вони діяли в Стародубі, Глухові, Острозьку, Охтирці, Харкові, Ізюмі, Сумах, Чернігові, Ніжині, Ромнах, Яготині, Лубнах, Миргороді, Переяславлі, Полтаві, Черкасах, Кременчузі, Києві, Фастові, Білій Церкві, Каневі, Корсуні, Чигирині, Умані, Брацлаві, Кальнику тощо. Це - не рахуючи середніх шкіл - колегіумів. Хтось скаже, сільки подібних навчальних закладів було в Росії? То хто ж сіяв освіту?

       Просвітництво - невід`ємне від культури. Це - дві половинки однієї медалі. Це - інь та янь, що перетікають одне в одне. Що там з культурою у царя-батюшки?

      Кажуть, цар полюбляв театр і за його наказом було створено театральну трупу. Це правда. Кажуть, що цар заснував першу в Росії газету - і це правда. Кажуть, цар започаткував і перший музей - кунсткамеру. Це також свята правда.

       Але, на наш погляд, рівень культури визначається не цим. Калігула та Нерон теж полюбляли театр. Гітлер був непоганим живописцем, а Сталін навіть вірші писав. Але чи хтось вважає їх інтелігентними, культурними людьми?

      З Петром І - набагато гірше. Ось, наприклад, така «дрібничка». Одним із своїх указів, в яком цар, між іншим, обізвав монахів «дармоїдамии», було детально розписано, чим вони відтепер мають займатися, аби користь держава мала. Тут і написання ікон на продаж для прибутку, і ткацтво, і різьблення по дереву, і землепашство, і плетіння кошиків та личаків (лаптеєй) - загалом на кілька сторінок. Монахи мали працювати. Фізично. І одночасно Петро наказав вилучити з монаших келій папір, чорнила та пір`я. Навіщо? Щоб час не гаяли за писаниною.

      Але запитаймо: що ті монахи писали? В усі часи монастирі були центрами, де зосереджувалася літописна справа. Літопис - це майже те, що нині називається історичною наукою Але не тільки. Це і соціологія, і демографія, і економіка, і багато чого іншого, бо кожен монастир вів облік народжень та смертей, погодних умов і якості врожаю, кількості гостей на ярмарках та подорожніх в монастирських постоялих дворах, і багато, багато іншого. І ось «самодержавною рукой» все те було поламане. Власне, на цьому закінчується історія російських літописів, вчені те підтвердять.  
      Проте головний шок - то «культурність» самого царя. Зайдіть в російську Вікіпедію, подивіться і подивуйтеся: чомусь там соромляться розповісти, що народ за життя вважав Петра... антихристом. І справа не в «наїздах» на монастирі. В часи, коли релігія, віра грала першорядну роль в суспільстві, була стовпом суспільної моралі, перша особа держави, помазаник Божий відзачався... цинічним і демонстративним богохульством. Не атеїзмом, а саме - богохульством.

       Йдеться, звичайно, про «Всешутейший, Всепьянейший и Сумасброднейший Собор». В школах на уроках історії про нього говорять скоромовкою, мовляв - пародія на православну церкву. І у Вікіпедії так прописано. Ми ж зупинимося. Цікавих відсилаємо до відповіднї літератури, або сайтів, наприклад -www.staropomor.ru/posl.vrem(5)/vseshutejshij.html, решті надамо пару цитат, аби люди мали уяву про «облікоморалє» імператора Всеросійського (вибачте за матюки в тексті, але то так «просвещенные» і сам Петро спілкувались): 

     «Собор был не просто гнусной попойкой зарвавшихся высокородных негодяев, он был основоположником новой «святости», на антихристианский манер. Во главе собора стояли «архижрецы» («архиереи», «епископы», «кардиналы»), числом 12 человек. Ясно, что «соборное действо» пародировало 12 апостолов Христа и Тайную Вечерю.
У самого Петра I была кличка Пахом-пихайхуй. Никита Зотов именовался как «Всешутейший и всесвятейший патриарх кир-еби Никита Пресбургский, Заяузский, от великих Мытищ и до мудищ». Бутурлин имел блатное прозвище Корчага, а с 1718 года также «князь-папа Ибасса». Кроме того, и в бытность «митрополитом», и став «папой», он прилагал к себе такие имена-клички, как Петрохуй и Петропизд» (www.staropomor.ru/posl.vrem(5)/vseshutejshij.html ).

      Решту імен, типу «Мєдведьхуйвитащи» знайдете, якщо цікаво, у Вікіпедії, (див. «Всешутейший, Всепьянейший...) або на відповідних сайтах.

      Страшні оргії, що їх влаштовувало царське кодло, змушували здригатися всіх нормальних людей, найбільший страх яких - це бути «запрошеним» на дійство, де над дворянами, боярами або і особами духовного звання глумилися і навіть катували їх. І справа, повірте, не в катуваннях, - після того, як людина побувала там, вона ставала немовби «нечистою» серед оточуючих, вигнанцем.

       Апологети Петра можуть вигадувати скільки завгодно виправдань, типу що він таким чином хотів зламати «старе», ми залишимося при своєму: лише розумово неповноцінний маніяк міг придумати, наприклад такий шутовський обряд (т.з. «Весілля Зотова»):

      «Новобрачный и его молодая, лет 60, сидели за столом под прекрасными балдахинами, он с царем и господами кардиналами, она с дамами. Над головою князя-папы висел серебряный Бахус, сидящий верхом на бочке с водкой…

После обеда сначала танцевали; потом царь и царица, в сопровождении множества масок, отвели молодых к брачному ложу. Жених в особенности был невообразимо пьян.

Брачная комната находилась в широкой и большой деревянной пирамиде, стоящей пред домом Сената. Внутри ее нарочно осветили свечами, а ложе молодых обложили хмелем и обставили кругом бочками, наполненными вином, пивом и водкой.

В постели новобрачные, в присутствии царя, должны были еще раз пить водку из сосудов, имевших форму partium genetalium (що таке геніталії перекладати не треба? - П.П.)… и притом довольно больших. Затем их оставили одних; но в пирамиде были дыры, в которые можно было видеть, что делали молодые в своем опьянении» (там само).

      Убийте, але не уявляю як Світлійший князь Римської імперії, гетьман Війська Запорозького обох боків Дніпра Іван Мазепа вусмерть п`яний, в чому мати народила, плаває в чані з вином, а козацька старшина з напівоголеними повіями хлебчуть з того чану кубками, чарками або просто пригорщами.

      Навіть у страшному сні не насниться українцю, як «отвратительный предмет», разом з найближчими полковниками у Вербну неділю прилюдно перекривляє входження Ісуса Христа в Єрусалим: 

      «... патриарха шуточного», «князя-папу», везли на верблюде «в сад набережный к погребу фряжскому», где бесконечно пьянствовали. Вместо прежнего «шествия на осляти» в Вербное воскресенье «князь-папа» и члены «всешутейшего собора» ездили по городу на ослах, волах, в санях, запряженных свиньями, медведями или козлами» (там само).

      Додамо від себе, що за такі «пустощі» ієрархи Московської Церкви громадянина Пахома Піхахуя від Церкви не відлучили. Вони піддали анафемі Івана Мазепу.

      І ось кажуть, що Мазепа - зрадник. Втік від Петра й перейшов на бік Карла ХІІ. Та він просто зобов`язаний був тікати! І тикати чимдуж! Хоч до шведського короля, хоч до польського. Або навіть до турецького султана. І кожна порядна людина мала помахати ручкою Санкт-Петербургу, де шаленів п`яний деспот-маніяк. Заради спасіння своєї безсмертної душі.

      У світлі цього майже непристойним жартом виглядають слова, якими Пушкін звертається до царя Миколи І, просячи його:

Семейным сходством будь же горд;

Во всем будь пращуру подобен...

      Дійсно, чому б всім російським імператорам не наслідувати приклад великої людини. Обізвати себе якимось «страхопиздом» і розважатися одруженнями священиків на козах.
      Ось, повісили п`ятьох декабристів. Просто і без затій. А треба було так, як Петро. Пам`ятаєте, як після придушення бунту стрільців в 1699 році вішали священиків:

 «Для полковых древлеправославных священников мятежных стрельцов соорудили особую виселицу в виде Креста. Вешал священников (еще старого, дониконовского поставления) придворный шут, наряженный православным иерархом" (www.staropomor.ru/posl.vrem(5)/vseshutejshij.html).

      Ось де шлях до величі та пам`яті народної! А Мазепа, дурний, храми будував...

      І нарешті, ще красиві й образні рядки Пушкіна:

То академик, то герой,

То мореплаватель, то плотник,

Он всеобъемлющей душой,

На троне вечный был работник

      Щодо академіка, тут Олександр Сергійович має рацію. Дуже вчений імператор був. І герой - не відняти. І душа в нього була «всєобємлющая», - запросто півтора літровий «Кубок большого орла» в себе приймала.

     Але чомусь сам імператор полюбляв, коли його величали (окрім оргій) не інакше як Благочестивейшим(sic!) государем Петром Великим Отцом народа(sic!) императором и самодержцем Всероссийским.

      В титулах, звичайно, Іван Мазепа сперечатися з Петром не міг. Що правда, то правда. Але і в решті – теж…

      Як тут встоїш, коли на тебе ллють бруд тисячі істориків, журналістів, письменників, режисерів, вчителів, лекторів, поетів, художників, і просто пропагандистів. А на твого опонента - єлей. Яскравим прикладом є розповідь про смерть Петра І та Івана Мазепи.

      Легенда про смерть Петра всім відома: він, начебто, рятував корабель із солдатами, стоячи по пояс в крижаній воді, застудився і помер. Дійсно, епізод із ботом, який сів на мілину в районі Лахти був. Але це - лише епізод. Насправді, цар задовго до того випадку тяжко хворів, так, що все рідше виїжджав з палацу, а то й по кілька тижнів не встаючи з ліжка. Тож кінець був такий:

      «В середине января 1725 года приступы уремии участились, а затем стали просто ужасными. Нарушение функций почек привело к накоплению в крови азотистых шлаков, к закупорке мочевыводящих путей. По свидетельству современников, несколько дней Петр кричал так громко, что было слышно далеко вокруг. Затем боль стала столь сильной, что царь только глухо стонал, кусая подушку. Скончался Петр 28 января 1725 года в страшных мучениях» (http://bibliotekar.ru/haron/89.htm).
       

Але як міг цар померти від такої лютої, але зовсім не романтичної хвороби! Ще люди недобре подумають - начебто це його Бог так покарав. Тому уремію, яка два роки катувала Петра, не афішують, зате про крижану воду і застуду знає кожен. Героїка.
      Тут ще треба торкнутися іншого делікатного питання, яке, можливо, також має стосунок до хвороб і смерті імператора. Йдеться, звичайно, про содомію. Про те, що Петро І полюбляв це діло, говорили давно - починаючи ще з часів його життя,  зараховуючи в коханці царя його фаворита Меньшикова («Царь живет с Меньшиковым блудно»), але й свідчення сучасників (Бєрхольц, Бєцкой, Кон) - і отримаємо картину маслом.

«Мало кто из окружения Петра не знал о его бисексуальности. Слова такого тогда, правда, не знали, но знали, что царь спит с Лефортом «бляжьим образом» (http://shkolazhizni.ru/archive/0/n-19929/).
      Відомі свідчення про те, яких партнерів для себе обирав імператор Всеросійський на ніч:

«В военных походах Петр спал с солдатами, предпочитая при этом обладателей больших и дряблых животов, на которые он, отдыхая, любил укладывать голову. Должность согревающего царскую постель была весьма непопулярна в петровских войсках, поскольку за случайное бурчание в животе назначалось наказание битьем» (http://malech.narod.ru/fakt9.html).

      Про це, шановний Читачу, не шукайте в працях Пушкіна, Соловйова, Погодіна, Толстого. Тому що - ніззя. Лише про «вражду, измену, лукавство, малодушие, свирепость» Івана Мазепи писали...
       Тому й кінець життєвого шляху видатного гетьмана малюють зовсім іншими фарбами, ніж Петра. Ось приклад «об`єктивного» висвітлення особистості гетьмана з книги «Історичні мініатюри» Валентина Пікуля:

      «Петр І настойчиво требовал от Турции выдачи ему изменника Мазепы, и на ясновельможного, погруженного в ужас расплаты, вдруг напали вши (виділення курсивом автором, - П.П.)! Мазепа выл и скребся, отряхивал вшей горстями, но они возникали вновь с такой непостижимой быстротой, будто организм старца порождал эту нечисть. Согласно легендам (виділення наше, - П.П.), Мазепа был буквально заеден вшами, отчего и умер...» (В. Пикуль. «Железная башка после Полтавы»).

      Бачите, панове, моторність рук і - жодного шахрайства. Промайнуло слівце – «легенди», майже непомітне, і тому не запам`ятовується. Запам`яталося те, що треба, чи не так? Умів, умів товариш Пікуль писати. За те й приголублений владою. За те його книжки велетенськими накладами видавалися (ця, наприклад, має 100-тисячний). А то де б іще пересічний росіянин, і, головне, українець, почитав, як Бог через вошей покарав зрадника, якого піддали анафемі.

    І нікого не цікавить, що в Радянському союзі інтелектуали називали Пікуля «псевдоісторичним письменником». Як і те, що ті самі інтелектуали до постаті Івана Мазепи ставилися далеко не так, як наказував офіціоз.

А ми з вами?

ПАВЛО  ПРАВИЙ