Один з найдавніших і найстійкіших російських міфів, що
його досі підтримує уся міць російської пропаганди – «Севастополь – город
русской славы».
Гори книжок, десятки пісень, кінофільмів, вистав та виставок на цю тему,
здається, не залишають в цьому сумнівів.
Проте, якщо придивитися не до гасел, а до реалій, то
вникають питання щодо обох цих тверджень: чи дійсно російської і чи дійсно –
слави?
Почнемо з того, що місто-герой Севастополь від самого
свого народження завжди здавалося тим, хто його штурмував. Без виключень. У
1856 році Севастополь захопила англо-французька армія. У 1918 році його
захопили німці. Разом з кораблями Чорноморського флоту. Фактично без спротиву.
Восени 1920 року Севастополь, і теж з ходу захопила Червона Армія. Влітку 1942
року місто захоплене нацистами. Нема жодного випаду, аби «город русской славы» відбив ворога.
Але це лише поверхня глибочезного болота брехні й
фальсифікацій. Бо отією «русской славой» пропаганда прикриває насправді
найганебніші сторінки в історії міста. А ще привласнює чужі подвиги, чужу
історію та славу.
Кримська війна 1853-1856 року показала неспроможність
російської армії воювати проти передових армій Європи. І справа тут була не
лише у відсталості в озброєні, яке й не було вже таким великим. Справа у повній
неспроможності російських генералів та адміралів як полководців.
Французи та англійці тоді жартували: «В Російській армії
солдати – з головами левів, офіцери – з головами віслюків, а генерали – взагалі
без голів».
Найбільшою бездарністю вирізнявся генерал-ад'ютант,
адмірал Меньшиков, головнокомандувач усіма російськими силами у Криму. Він
примудрився програти битву на Альмі, хоча мав майже подвійну перевагу у силах,
затопив флот і зрештою здав Севастополь. Адміралів Нахімова та Корнілова
зробили героями, аби прикрити неприємну правду: обороною Севастополя намагалися
керувати морські офіцери, які не є спеціалістами у війні на суходолі. Головний
подвиг адміралів – хоробрість та те, що вони «вдохновляли защитников».
А ще Нахімова і Корнілова підносять на щит, аби показати
«російську славу». За Нахімовим і Корніловим сховали от що: значна частина
генералів, офіцерів, солдат та матросів, що захищали «город русской славы» - не росіяни.
А такого не може бути. Бо тоді міф про Севастополь падає. Що робити?
Фальсифікувати історію. Наприклад, історик Є. Тарле (сам, між іншим,
єврейського походження):
«Оборона
Севастополя является изумительной летописью о патриотизме, самоотверженности
военных качеств и доблести русского народа. Только русский моряк и русский
солдат могли создать такую поразительную историческую драму, написанную русской
кровью (Тарле. Е. Город русской славы.
Севастополь в 1854-1855 гг.).
Зрозуміло? «Только русский».
Найбільший герой оборони
Севастополя серед матросів Чорноморського флоту – українець з Вінниччини Петро
Кішка, якого російська пропаганда зробила «русским героем Петром Кошкой:
«26 февраля
отмечается память легендарного русского матроса, героя обороны
Севастополя Петра Марковича Кошки» (http://www.k-istine.ru/patriotism/patriotism_sailor_koshka.htm).
«Русский матрос» Петро Кішка дійсно
вирізнявся надзвичайною звитягою. Про нього легенди ходили. Легенди ходили про
друга П. Кішки, теж «русского матроса», легендарного розвідника Ігнатія
Шевченка. А напарником Петра Кішки у вилазках був неперевершений Федір Заїка. А
ще легенди ходили про іншого «руського героя» Івана Демченка.
Про цих людей російська пропаганда мовчить, мов партизан УПА на допиті в Гестапо. Може тому, що з Кішки можна зробити Кошку, а з Шевченка та Демченка - важче? От і числиться Петро Маркович в "русских матросах", які складали "цвет империи".
Навіщо росіянам знати, що до двох третин
матросів Чорноморського флоту були українцями. Навіщо знати росіянам, що
адмірал Павло Степанович
Нахімов походить з українського козацького роду? А крім нього Севастополь
захищали: генерал Едуард Тотлебен. Генерал-майор О. Адлерберг командував 2-ю
бригадою 9-ї піхотної дивізії (Полтава); О. Баумгартен – 1-ю бригадою 10-ї
піхотної дивізії (Варшава); О. Бельгард, командир Українського піхотного полку;
К. Бельгард, командир 6-й піхотної дивізії, Х. Ліпранді, командир 12 дивізії
(Проскурів) й перераховувати німецьких та шведських генералів, а також дивізії
та полки з України можна довго.
Список генералів, що воювали під Севастополем, рясніє
прізвищами Берг, Бельгард, Блом, Бреверн, Бруннер, Гагман, де Жерве, Мартинау,
Моллер…
Вони усі командували полками, бригадами і дивізіями, що
відзначилися під час оборони Севастополя, а ті частини були з України. І в
значній своїй частині укомплектовані українцями. Це ті самі солдати «з головами
левів»: Іжик, Олешко, Паломар, Грицай, Кущ, Краснонос, Колесник, Хомович,
Куліш, Сергієнко – це прізвища тих солдат, котрі походять лише з Полтавщини.
А ще Севастополь захищали 2 батальйони знаменитих
кубанських пластунів. Це зараз росіянам нічого не скажуть прізвища Сави
Шмалька, Ивана Рябчука, Артема Махно, Кузьми Бутко…
«Вообще, из
155-ти офицеров, погибших при обороне Севастополя, не менее 55-ти были
выходцами из украинских земель. Из 111 кавалеров ордена Святого Георгия за
оборону Севастополя в 1854-55 г.г. не менее 25 - выходцы из Украины.
На Братском кладбище
защитников Севастополя до сих пор сохранились могилы украинцев -
генерал-лейтенантов В. Мольського (из Волыни), П. Постольського (из Подолья),
К. Сильвестровича (из Полтавщины), генерал-майора М. Тимофеева (из Херсона),
братьев Петра и Ивана Ревуцких из Полтавщины»
(http://inosmi.ru/russia/20140717/221712736.html).
Навіщо росіянам знати, що Другою дистанцією оборонної
лінії Севастополя командував Шульц Моріц Християнович, якого за це було
нагороджено золотою шаблею з діамантами й написом «За хоробрість», а за оборону
Малахова кургану таку само нагороду отримав уславлений артилерист Якімах
Олексій Абрамович. Росіяни лише про адмірала Істоміна мусять пам’ятати.
Росіянам треба знати лише, що «Только русский моряк и русский солдат могли создать такую поразительную
историческую драму, написанную русской кровью». Так
народжується міф про «Кримнаш».
Але ми маємо знати: Севастополь місто не лише виключно «русской славы», але й
слави представників інших народів. А якщо сказати відвертіше і без зайвої толерантності: подвиги українців,
шведів, німців, поляків, білорусів, греків та інших, російська пропаганда
просто привласнила. Зробивши більшість з цих людей «русскими».
В мене все.
Р.S. продовжується передплата книги «Святослав,Ю каган русів.
Убитий та оббреханий» за пільговою ціною. Деталі за посиланням: http://pavlopraviy.blogspot.com/2016/06/blog-post_5.html
З повагою,
ПАВЛО ПРАВИЙ
Дякую цікава стаття. Насправді імперський винахід так званого "триєдиного народу" існує якраз для того, щоб кожний здобуток українця чи білоруса назвати російським.
ОтветитьУдалитьПС посмешил)))
ОтветитьУдалить