Рівно два роки тому Православна церква України отримала Томос про автокефалію.
Коли ми з моєю професоркою улітку 2018 року обговорювали
Звернення Вселенського патріарха Варфоломія, яке зачитав єпископ Едмонтський
Української православної церкви в Канаді Іларіон під час зустрічі з президентом
України Петром Порошенком у Києві. Хоч у тому зверненні й наголошувалося на
меті дарувати українській церкві автокефалію, але були величезні сумніви, що це
відбудеться скоро - Церква поспішає повільно.
Але вже через півтора року це сталося. Хто розуміється на
складних реаліях Церкви, як там все влаштовано і як відбувається досі вважає це
фантастикою.
Що стало головним чинником цієї визначної історичної події?
Не що, а - хто. Петро Порошенко. Його наполегливість, дипломатичний талант та
патріотизм. Зауважу: коли Петро Порошенко очолював країну до ПЦУ приєднувалися
нові й нові парафії. Зараз процес пригальмувався і значно ускладнився.
Це щодо ролі особистості в історії. Вже лише за створення
ПЦУ, яка поки що є 15 у диптиху церков Константинопольського патріархату, Петру
Порошенко має бути присвоєно звання «Народний Герой України» і мені дивно, чому
досі це не зроблено. Ну, і пам`ятник прижиттєвий. Стоїть такий, Петро з сувоєм
Томосу в руках...
Це не панегірик Порошенку з боку його фана. Для мене особисто
немає ідолів. Я завжди намагаюся бути об’єктивним і недоліки Петра Олексійовича
усвідомлюю так само добре, як і переваги. Ніхто не ідеальний. Але за
результатами своєї діяльності Порошенко поки що є найкращим президентом. І дай
Бог, аби у майбутньому був ще хтось, кращий.
До слова, за церковною традицією, за розбудову Церкви
світські правителі традиційно приєднуються до лику святих благовірних. І
Порошенко опиниться в їх числі. Нехай лише це станеться якомога пізніше – хто розуміється
на цьому питанні, погодиться.
Давно не буде Петра Олексійовича і нас давно не буде, а ПЦУ
житиме і розвиватиметься. Бо Церква поспішає не поспішаючи. Вона оперує
категоріями століть. І в тих століттях згадку про себе Порошенко забезпечив,
подобається це комусь чи ні.
P.S.
Принагідно пропоную ознайомитися з історичним розслідуванням старої і найбільшої таємниці України-Руси, автором якого маю честь бути. Таємниця ця відгукується нам і нині. Таємниці, яка, зокрема, дозволила Україні у такий фантастично рекордний термін отримати власну автокефальну церкву. Таємниця, якої, мов вогню бояться і Рим, і Константинополь, і Москва.
Електронні версії за символічну платню тут: https://pavlopraviy.blogspot.com/2018/10/blog-post.html...
Комментариев нет:
Отправить комментарий