ЙОГО ВЕЛИЧНІСТЬ «БЛАТ»

 

Корупція буває лише в капіталістичних суспільствах, де панує атмосфера наживи і чистогану. В Радянському союзі корупції не було. Зовсім. Натомість був «блат».

Анекдот на тему

- Як вас з такою дикцією взяли на радіо?!  У Вас що, там блат?

 - Чому блат?  Сестла!

 

Слово це прийшло до словникового запасу радянської людини з кримінального середовища. «Блатними» в радянських таборах називалися представники вищої касти в’язнів, професійні злочинці: «злодії в законі», авторитети, «положенці». Вони мали привілейоване становище, зокрема не працювали, як представники нижчих каст, зокрема найбільшої з них – «мужики».

Якщо комусь цікаво – для загального кругозору, у кримінальне середовище слово «блат» прийшло» з ідіша, в якому «blatt» означало «наближений» (до когось) через польську, де це слово стало синонімом «хабаря».

Відтак, ті, хто мав привілеї й у звичайному житті радянського суспільства, називалися «блатними». В СРСР всюди були черги від лікарень і книгарень до театрів та громадських лазень. Виключення хіба що лави Радянської Армії та ті ж таки концтабори. Мати «блат», тобто знайомих, родичів, друзів, які можуть забезпечити доступ до послуг без черги і на кращі місця, було великою справою. Таких щасливців називали «блатні». В СРСР на все був тотальний дефіцит. Мати родича або друга в магазині, лікарні, на товарній базі, у міліції, прокуратурі – це значить мати «блат».

На Заході, де в принципі немає поняття дефіциту товарів та послуг; де конкуренти наввипередки пропонують споживачу свої послуги, феномен «блату» практично невідомий. Звісно, там існує корупція, але переважно як спосіб незаконного збагачення, або уникнення відповідальності за правопорушення.  

В СРСР «по блату» потрапляли до дантиста – вставити коронку без черги і якісно. В СРСР «по знайомству» влаштовували дітей на грошовиту роботу та на навчання до інститутів й технікумів; купували дефіцитні твори Моріса Дрюона, Артура Конан Дойля і Жоржа Сіменона в книгарнях; «діставали» шпроти, сирокопчену ковбасу і сир «Голландський» в магазинах; обзаводилися фінськими унітазами, югославськими меблями, болгарськими дублянками та чеським взуттям. Чим більше у людини було «блату» в різних місцях – тим вище її соціальний статус. Особливим шиком, наприклад, було кинути за стволом гостям: «Влаштували доньку по блату на юридичний». Й усі схвально хитали головами та заздрили: щастить же людям!

 З тими, хто мав «блат» намагалися дружити. Їм догоджали. Перед ними гнулися й підлабузнювалися. «Блат» в СРСР був найтвердішою «криптовалютою», засобом бартерної торгівлі: дістань мені гарні ліки, а якщо тобі знадобляться будівельні матеріали – звертайся, боржок поверну. Або свою «потрібну» людину до мене спрямуєш. Яка тобі повне зібрання зарубіжної фантастики забезпечить в обмін на мою послугу у придбанні югославських кахлів за державною ціною. Таким чином, наприклад, хтось рекордними темпами просувався в черзі на відомчу квартиру тому, що мав знайомого у військовому комісаріаті, який забезпечив службу на «теплому місці» в армії сина голови профкому, який був дотичний до розподілу житла.

У 1940 році без спеціального дозволу або посвідки на відрядження неможливо було придбати залізничного квитка до Москви. Якщо касирку ловили на тому, що вона без відповідних підстав комусь квитка продала – вона йшла по етапу туди, де найкращі нари займали «блатні». Проте за бажання та певних зв’язків завжди можна було знайти організацію, а в ній людину, яка з питанням квитка за певну платню могла допомогти. Або ще один приклад: раніше судимим, повіям та іншому «антисоціальному елементу» спеціальною постановою було заборонено селитися в межах стокілометрової зона навколо Москви, Києва, Ленінграда, інших столиць союзних республік та «закритих» міст. Однак в готелях «Інтурист» жіночки найдавнішої професії продовжували свій нелегкий труд, а ресторани та «малини» було забито рецидивістами та «злодіями в законі». Бо існувала маса корумпованих міліціонерів, які «по блату» прописували представників цієї соціальної категорії громадян.

В СРСР існував влучний і промовистий вираз: «Блат сильніший за Радарком». І це не перебільшення. Бували й взагалі випадки, які інакше як фарсом не назвеш. Уривки з листа мешканця Києва В’ячеславу Молотову, голові тієї самої Раднаркому: «Багатотисячні черги до магазинів збираються за мануфактурою і готовим одягом ще з вечора.  Міліція вибудовує черги десь за квартал в провулку, і потім «щасливців» по 5-10 осіб чередою, один за одним в обхват (щоб хто не проскочив без черги), в оточенні міліціонерів, як арештантів, ведуть до магазину.  У цих умовах розквітає спекуляція моторошна, свавілля міліціонерів, і кажуть, що не без хабарів.  Серце стискається від таких «порядків».

Через «знайомства» та хабарі в СРСР можна було «дістати» все. Як жартували – «навіть невеличку атомну бомбу». Під час війни маса народу за хабарі звільнялася від призову у військо – або завдяки «липовим» медичним довідкам, або через хабарі військовим комісарам. На фронті за гроші або бартером можна було купити орден. Або два. Мало хто знає, але на війні за певні подвиги видавалися гарні грошові премії. Наприклад, за потоплені моряками кораблі противника. Пізніше з’ясувалося, що німецькі судна, що їх начебто пустили на дно радянські герої-підводники, благополучно борознили моря-океани, та ще й тоннаж їхній було завищено в рази. Зате командири субмарин отримували величезні винагороди, якими ділилися з командирами. І це лише один приклад. У 30-і роки ХХ століття завдяки «блату» можна було уникнути «розкуркулення», потрапивши до списку «середняків», а через 50 років завдяки тому ж таки «блату» можна було після закінчення інституту уникнути виїзду за «розподіленням» на роботу до міста Дно Псковської області.

«Блат» в СРСР був всеохоплюючий. А оскільки – як ви вже зрозуміли, шановний читач – це єврейське слово лише синонім латинського «corrumpere», то Радянський союз був найбільш корумпованою країною усіх часів і народів включно з пізньою Римською імперією та китайською імперією династії Цин. Найвідоміший принцип, за яким жила країна – «Ти мені – я тобі» був ефективніший за наявність зв’язків у Раді міністрів. Утім, вони також підпадають під «блат».

В СРСР «блат» і породжена ним корупція (або навпаки) вийшли на рівень стосунків господарювання, цілих галузей економіки та підприємств. Це категорія т. з «штовхачів» (рос. «толкачи»), які існували в штаті практично всіх великих підприємств і організацій. «Штовхач» - це професіонал з налагодження і використання неформальних зв'язків для забезпечення безперебійного функціонування підприємства.  «Штовхачі» забезпечували вирішення двох завдань: скорочення плану і забезпечення або збільшення виділення для його виконання ресурсів.  Чим менше планове завдання і більше ресурсів на його виконання, тим легше перевиконати план, стати передовим підприємством.

Зазвичай офіційно вони обіймали посади начальників відділів або інженерів з постачання. Їхнім завданням було «проштовхувати» певні питання з суміжниками. В СРСР уся економіка була плановою, а значить, всюди панував бардак. Кременчуцькому автозаводу потрібно було дати 100 самоскидів на травень але профільний металевий лист для кузовів відсутній – його завод-суміжник, який розташовано у Дніпропетровську, мав за планом дати у червні. І тоді «штовхач» брав «представницькі» кошти, «подарунки» для начальників підприємства-суміжника й вирушав у дорогу, аби «вирішити питання».

У «штовхачах» тримали хлопців метких, тямущих, товариських, винахідливих, які могли знайти підхід як до чоловічих шлунків, так і жіночих сердець потрібних чиновників. Із могутньою печінкою та знанням безлічі анекдотів. Вони швидко обростали потрібними знайомствами не лише на підприємствах, але й серед персоналу готелів, ресторанів, касирів на залізницях та в аеропортах. То був такий собі закритий «орден», або «цех», члени якого добре знали один одного й вирізнялися ефективною взаємодопомогою. Той таки принцип «Я тобі, ти – мені». Якщо хтось бачив стару радянську «новорічну» комедію «Чародії», згадає чудового Семена Фараду в ролі «Гостя з Півдня», який пригощає всіх виноградом посеред зими, аби першим отримати за нарядом чарівну паличку. Ото і є класичний «штовхач».

Завершуючи тему. Найголовніша цінність радянського» блату це навіть не можливість неформальними методами та шляхами придбання матеріальних та нематеріальних благ і привілеїв. Це передусім належність до певної касти, до мережі. Як зазначає доктор соціологічних наук Світлана Барсукова: «Блат - це обмін дарами, в якості яких виступає сам доступ до дефіцитного блага або каналу рішення життєвої проблеми.  Дарувалась можливість щось купити, вирішити житлове питання, потрапити до хорошого лікаря тощо.  Відносини блату припускали, що будь-яка послуга вимагає адекватної відповіді, тобто працює правило двох «ніколи»: ніколи не забувати про зроблену послугу і ніколи не забувати про відмову допомогти, незважаючи на наявні можливості.  Співвідношення взаємних послуг не підпорядковувалося логіці вартісної еквівалентності, переміщаючи обмін з економічного в соціальний простір, де статус акторів, їхні стосунки і ситуація обміну превалювали над порівнянням вартості і корисності благ.  Блат, ґрунтуючись на довгострокових стосунках, припускав пролонгований доступ до можливостей членів мережі, а не миттєвий взаємозалік послуг».

P.S. І коли зараз ми говоримо про корупцію в Україні – мусимо розуміти, що вона виникла не 10 і не 30 років тому. Вона бере свій початок з народженням Радянського Союзу. Там його коріння, яке за десятиріччя сплелося у суцільну масу, знищити яку дуже важко.

P.P.S. Цікаво, що термін «блат» має зв'язок не лише з люмпенізованим суспільством, але й із середовищем радянської інтелігенції.  У 30-х роках ХХ ст. в СРСР за контрактом працювали тисячі іноземних технічних фахівців У закріплених для їхнього обслуговування магазинах «спецам» продавали товари, відсутні в загальному продажу, за пред'явлення особливого документа на аркуші паперу. Німецькою «лист паперу» - «blatt», а ті, хто могли за цим листом купувати недоступні «звичайним радянським смертним» товари – «блатними.