Уже нікого навіть не дивує, коли у церкві Московського патріархату висить «прейскурант цін», мов у перукарні: хрещення – стільки-то; вінчання стільки, а відспівування стільки. І зітхають бабусі, віддаючи останню гривню за свічку: батюшці теж треба жити…
Біда не втому, що
московському батюшці треба жити, а в тому, що вони хочуть жити гарно. І чим
вища посада у пастиря душ людських – тим розкішніше вбрання, просторіший
будинок, престижніша автівка.
Московській церкві в
Україні жити треба. Тому митрополити наклали на самих батюшок дань. У 2020 році
середня міська парафія сплачувала «нагору» 7 тисяч гривень, а сільська – 750.
За місяць єпархії отримували 46 мільйонів грн, 20% з яких йшли у митрополію.
Неважко порахувати, що за рік митрополит Онуфрій та його оточення отримують
майже 110,5 мільйонів гривень.
І це лише пожертви вірян.
Тут не враховано колосальні суми від «бізнесу» - у залежності від розміру
єпархії, церковні крамниці минулоріч принесли від 150 до 450 тис. грн на
місяць.
Плюс лаври, яких в
Україні три: Києво-Печерська, Почаївська та Святогірська. Тут вже прибутки
рахуються на десятки мільйонів. За приблизними підрахунками (бо чеків за товари
та «послуги» ніхто не видає) щомісяця кожна лавра збирає з прочан мінімум 10
мільйонів гривень, частина з яких іде «нагору» аж до Москви.
Це усе йде не лише на
прогодування численних митрополитів та єпископів, але й на просування «Русского
мира» по світу. Гривні, зібрані з українців, повертаються у вигляді фінансування
різноманітних «патріотичних» громадських організацій біля церков Московського
патріархату, різноманітних заходів на користь Кремля, розповсюдження
відповідної літератури тощо.
Але є же «підводна»,
невидима частина бізнесу московських батюшок. Особиста. Наприклад, організовує
благочинний невеличкий «гешефтик» на похоронній справі. Працює собі тихесенько
бюро ритуальних услуг, оформлене на підставних осіб, реальним власником якого є
«підприємець у рясі». І віночки там продаються ті, що виготовлені у майстерні,
яка реально належить благочинному, і катафалк його ж – іноді це завезена з-за
кордону й перероблена «євробляха». І
відспівування проводить лише той священик, якого «призначено».
А можна мати неофіційно,
зате дуже вигідно ділянку землі, з якої врожай знімається на користь
благочинного. Можна через церковні крамниці необліковані товари продавати.
Свічки у 5-10 раз дорожче від собівартості.
Це вже для особистих
кишень панотців, крім тих 200 з гаком мільйонів щорічних прибутків УПЦ МП. Чим
вище в ієрархії стоїть батюшка, тим більше можливостей має для збагачення.
Треба зразу сказати – не усі цим займаються, але багато. Бо система така, -
Московська церква давно вже перетворилася на товариство закритого типу,
бізнесову структуру. А при бізнесі завжди бувають тіньові оборудки, які
прикриваються старим виправданням: «не судіть батюшку – у нього на тому світі
суд буде». Дуже зручно для пана Гундяєва і компанії.
Головне: не братимеш
участь у цьому – не впишешся у систему; не отримаєш власний приход, маючись
другим-третім священиком при храмі на злиденну «зарплату».
А на самому дні – бідні,
мов церковні миші сільські священики та попи з невеличких міських приходів: і «нагору»
віддай, і сам на щось існуй. От і змушені жебракувати. Напевне, кожен бачив їх
на базарах та вокзалах за збиранням милостині. Хтось сам землю оре, а комусь
прихожани орють.
Деякі змушені займатися
таким собі вимаганням – «хто не жертвуватиме на храм, того ні вінчати, ні хрестити,
ні відспівувати не буду». Власне, ці три таїнства священик має узагалі
безкоштовно проводити, якщо люди коштів не мають, але… Товариство з обмеженою
відповідальністю. Ніде такого немає – лише в Московському патріархаті.
Так і живуть. За
заповідями Христа…
Мене цікавить ситуація з книгою про совок - я зробив передплату, а що далі? Чи це був розвод?
ОтветитьУдалить