У світлі жвавого обговорення скандалу і ганьби Росії
стосовно історії з полоненими спецназівцями ГРУ, дозвольте вставити свої «5
копійок» і попередити: можливо, скоро відбудеться інформаційний контрнаступ
Кремля.
Вдала спецоперація українців (а що то була спецоперація,
схоже, сумніватися не доводиться, зважаючи на обставини взяття у полон
російських військовослужбовців) поставили путінську зграю у дуже скрутне
становище. Дискусія точиться навколо того, що для Путіна гірше: визнавати чи не
визнавати Алєксандрова та Єрофєєва кадровими військовими РФ. Обидва варіанти
програшні і тут Кремль загнали у глухий кут. І ще не відомо, як відгукнеться ця
історія, якщо (або коли) спливе отой «третій» про якого зараз активно говорять
у пресі – навряд чи цілий підполковник ходив у розвідку, але згадаємо таємничу
і теж дуже вдалу спецоперацію по розгрому військової частини в Успенці: там
якраз взяли у полон штабного офіцера, я писав про це тут: http://pavlopraviy.blogspot.com/2015/04/blog-post_22.html
Проте все це вже сталося. І Кремль вибрав те, що вибрав.
Він вибрав менше з його точки зору зло: вдарити по морально-бойовому духу своїх
солдат та офіцерів. У звичній для себе традиції російські генерали приносять «гарматне
м'ясо» в жертву політичній доцільності.
Але врятувавшись політично (вірніше, зробивши вигляд для
доморощеної «вати», оскільки решті світу давно вже все зрозуміло стосовно присутності
військових РФ у зоні АТО) росіяни несуть величезні втрати у військовій сфері. Становище,
яке характеризується класичним шаховим терміном «цугцванг», коли будь-який хід
веде лише до погіршення позиції.
Раніше те, що росіяни воюють на Донбасі було «секретом
Полішинеля» власне в російській армії. Але тамтешні вояки звикли до такого –
десятиріччями подібним чином «наших не було» в Кореї, В’єтнамі, Анголі, Індонезії,
Ємені… Начебто нічого нового. Але…
Але тоді солдат та офіцерів посилали дійсно як «лицарів
плаща і кинджала», під підписку про нерозголошення, під кураторством КДБ,
навіть якщо це був танкіст або льотчик. Один мій знайомий ветеран,
льотчик-винищувач, вже за часів незалежної України не міг добитися пільг як
учасник бойових дій, бо на всі запити до Подольського архіву щодо його участі у
«відрядженні» до Північного Ємену (так, я не помилився – наші «радники» воювали
не лише на боці «соціалістичного», Південного Ємену, але і – під виглядом «арабських
добровольців» на боці Північного, шпигували) звідти відповідали, що відомостей
про його перебування за кордоном немає і що він офіційно у зазначений період
часу знаходився на Новій Землі.
Тут така сама історія і повторюю, вона доволі тривіальна.
Єрофєєв і Алєксандров кривлять душею, розповідаючи, що не звільнялися з армії.
Насправді за звичною практикою всіх подібних «спеців» змушують писати рапорти
на звільнення без дати, обов’язково власноруч. І вони знають, що в разі чого
будуть «звільнені» як то кажуть «заднім числом».
Та головне, негласно їм гарантували: в разі чого –
витягнемо. Викупимо, викрадемо, обміняємо… І ця гарантія, мов ощадкнижка груди
Шарапова в образі Вови Сидоренка з фільму «Місце зустрічі змінити не можна»,
гріла їх у балках та лісосмугах Донбасу.
Проте тут щось пішло не так - для росіян, звичайно.
Донедавна українці дійсно воліли по-тихому обмінювати їхніх солдат на своїх
полонених. Все йшло, як висловлювалися персонажі того ж фільму, «ніштяк». І тут…
Несподіванка підкралася непомітно. Захоплених в
результаті спецоперації російських військових шокували: обміну не буде, статусу
військовополонених не буде. А буде суд як над терористами і найманцями. І
термін від 7 до 15, а командиру світить довічне.
Не знаю, чи розповідали їм слідчі СБУ що роблять в
українських «зонах» з тими, хто потрапляє туди як «терорист ДНР», та ще й російський
найманець. Може щось інше обіцяли й іншим погрожували. Зрештою, не додало їм
впертості усвідомлення того, що їхню місію «здали» (пригадайте обставини
їхнього полонення, коли розвідники навіть в українські окопи залізли, які
виявилися чомусь порожніми, а наступної миті звідкись ззаду по ним вдарили), здали
свої ж. Факт залишається фактом: ці чоловіки недовго притримувалися «легенди»
про приналежність до «міліції ЛНР» і швидко зламалися.
Звинувачувати їх не можна: люди є люди і лише в
радянських фільмах бувають нескорені партизани, котрим голки під нігті
заганяють, а вони «Інтернаціонал» співають. В житті все набагато прозаїчніше.
Тому в нормальних спецслужбах агентів інструктують: попалися – розповідайте все.
І тому в нормальних спецслужбах агенти не знають нічого зверх того, що їм потрібно
для роботи.
Відтак не в цих двох ворожих військових справа – справа в
наших. Наша влада, наше командування не очікувано і підло (з точки зору Путіна)
раптом змінили правила гри, показуючи: тепер або всі ваші військові підуть під
суд як терористи або визнавайте їх полоненими і як наслідок – свою участь у
війні. Що вибрав Кремль нам вже відомо.
Але справа в тому, що це рішення також програшне. Своєю
публічною відмовою від Алєксандрова та Єрофєєва Москва невідворотно вдарила по морально-вольовим
якостям своїх солдат на Донбасі. Одна справа мати надію, що «витягнуть», а ніша
– перспектива або 15 років в колонії на Західній Україні, або підрив гранатою,
як їм радять генерали.
Повторилося те, що було восени 1941 року під Ленінградом.
Нагадаю, що прибувши на Ленінградський фронт, Жуков негайно направив військам
шифротелеграму № 4976, в якій повідомляв про те, що віднині будуть розстрілюватися
всі, хто потрапив у полон і навіть їхні родини. Залишимо зараз обговорення «гуманістичної
сутності» комуністичного режиму, який брав у заручники родини
військовослужбовців (Велика вітчизняна, між іншим!). Тут інша дурість проглядає,
яку чітко сформулював письменник Віктор Суворов:
«Летчики под
всякими предлогами перестали перелетать линию фронта. Собьют над вражьими
частями — доказывай потом, что сдался в плен не добровольно. После приказа
о заложниках разведчики искали любые причины, чтобы в тыл противника не идти, а
если уж и идти, то особенно не рисковать и скорее возвращаться. Да и вообще все
бойцы и командиры старались держаться подальше от переднего края: мало ли
что...» (В. Суворов. «Беру свои слова обратно»).
Те саме буде і на Донбасі. Навряд чи змусиш йти в
розвідку солдатика, який знає: попереду або смерть, або щось навіть гірше. І
домовляться між собою солдатики – відсидітися потихеньку у найближчому байраці,
а командуванню розповісти що ходили, і доповідь про розташування сил противника
придумають.
В Ленінграді керівництво розуміло дурість Жукова, тому представник
Ставки Георгій Малєнков своєю владою той наказ відмінив. Тут відміняти нема
кому.
А тепер про головне. Путін має вихід із цієї ситуації. І,
судячи по перших месиджах, що з’явилися у соцмережах – починає впроваджувати новий
план. Що б я зробив на його місці? Запропонував би обмін Єрофєєва та
Александрова на Надію Савченко. Ціна питання для загнаного у «пєтушиний угол»
диктатора така, що до Савченко він, не коливаючись, додасть і Олега Сєнцова.
Вдасться домовитися «по-тихому» - добре. Але судячи з
позиції української сторони, вона налаштована рішуче. Тому потрібно буде
задіяти максимальний тиск, який Москва спробує організувати через
підконтрольних їй політиків, журналістів, ЗМІ; використати «втемну» волонтерів,
громадських та культурних діячів, тощо. Можна підключити до цього й цілу армію «тролів»
та «ботів», які воюють у соцмережах.
Головне гасло контрнаступу російської пропаганди: «Звільніть наших
героїв! Обміняйте їх на цих нікому не потрібних потвор! Ці двоє окупантів не
варті навіть однієї години передування Надії Савченко за гратами», тощо.
І якщо українська влада піде на це, Путін виграє. Він
покаже, що все ж таки «своїх не кидає». Він, мов той вовк, відгризши ногу,
вирветься з пастки, до якої здуру втрапив. Більше того, він красиво позбудеться
Надії Савченко яка (будемо цинічно відвертими), перебуваючи у полоні, спричиняє
такі втрати режиму Путіна, які не здатні спричинити цілі колони КамАЗів з «вантажем-200»
із російських солдатиків. Путін давно вже позбувся б Надії, якби не кровожерливість
тупої російської вати , яку сам же й породив.
Як воно буде – скоро побачимо. Особисто я не здивуюся,
якщо facebook заполонять цілі натовпи «українських патріотів», які вимагатимуть
від «зрадника Порошенка» негайного обміну, а під Верховною Радою з’явиться
черговий натовп людей в балаклавах з шинами та плакатами «Врятувати Надію». І
не обов’язково вони будуть агентами Кремля. Зрештою, тактику використання «корисних
ідіотів» успішно застосовують не одну тисячу років.
За сим з повагою до тих, хто вміє самостійно мислити…
ПАВЛО ПРАВИЙ
Комментариев нет:
Отправить комментарий