Після виборів до місцевих органів влади хтось зловтішно потирає руки, хтось
радіє, хтось плаче, хтось обурюється. Багато думок, часто кардинально
протилежних. Але що дивує – наявність величезної маси, скажімо так – не дуже
розумних людей, які й тут примудрилися побачити шо «всьопропало» і «нас
зрадили». Дозвольте розчарувати любителів політичного мазохізму: побоювання
деяких аналітиків (і моєї скромної особи теж) що проукраїнські сили програють,
слава Вишньому, не справдилися. Ті, кого ми умовно називаємо «ригианалами»
отримали нищівну поразку, від якої можуть і не відійти.
Тих, хто, мов бездомний пес на місяць виє про «всьопропало», а також про «Порошенковсезливзашостоявмайдан»
давайте залишимо психіатрам. Так само, як і відвертих платних тролів з
Ольгіного – і з тими, і з тими все зрозуміло. Давайте по суті. Отже, що відбулося? Чи варто слухати "свідків зради"?
Насправді відбулася страшна поразка проросійських, антидержвницьких і просто «совкових»
сил. Давайте будемо чесними: лише невиліковний псих міг сподіватися, що «Опозиційний
блок» провалиться до 3%. Адже бабусі із СРСР, напівп’яні люмпени і
чималий кавалок нарваних фанатів «Русскава міра» взагалі й персонально В.В.П.
нікуди не ділися. Але…
Дніпропетровськ. «Опозиційний блок» (читай Партія Регионів + КПУ)
провалилася із страшним тріском, посівши лише друге місце із жалюгідними 30%. Тридцять відсотків там, де в 2010 році тріумвірат
Партія регіонів – «Сильна Україна – КПУ на виборах до обласної ради мали стійку
більшість у 57%! «Тріумівірат», включно з «мажоритаринками» отримав в обласній
раді 125 місць зі 150! Хочете знати, скільки місць ригианали мали до цього дня в міській
раді? Шістдесят з шестидесяти.
Зараз, якщо навіть кандидат в «Опозиційного блоку» пан Вілкул виграє вибори
мера – це поможеться ригианалам, мов мертвому припарка з березових листочків:
адже і в міські раді і в обласній раді він не матиме підтримки, відповідно –
змушений буде бігти туди, куди йому з Києва вкажуть.
Тим, хто виє про «поразку демократичних сил» треба б язики ломакою
прищекнути.
Тут ще одна цікавинка: кишенькова партія пана Коломойського – «УКРОП»
посіла в Дніпропетровську перше місце з 31%. Але це не перемога. Це – ніщо. Бо
не маючи власної більшості, «УКРОП» змушений буде формувати коаліцію. І навіть
якщо до неї увійдуть, крім людей Коломойського, інші вороги Порошенка – за
наявності потужної опозиції, панові Коломойському не вдасться здійснити свою
мрію – створити на Дніпропетровщині власне баронство по типу того, яке мав
Ахметов на Донеччині. Київ в особі Петра Порошенка потримав залізну можливість
для політичного маневру в найпотужнішому промисловому регіоні України, тим
більше, що левова частка депутатів-«мажоритарників» там є з числа підприємців,
котрі ніколи не підуть на конфронтацію з Банковою.
А ось Запоріжжя. У 2010 році в обласній раді зі 100 мандатів 82 мали Партія
Регіонів та КПУ. Плюс 6 та 2 відповідно «Сильна Україна» та Народна партія
Литвина.
На виборах 2015 року в Запорізькій міській раді «тріумвірат» ПР-СУ-КПУ
отримав 72 місця з 90. Це майже 80%. Дивимося шо зараз. Екзітполи показують
моторошну для колишніх «господарів міста» картину: Опозиційний блок не набирає
навіть 28%! Це катастрофа! Навіть якщо до цих відсотків до плюсувати 9% «Нової
політики» пана Семиноженка та 6,5% результату партії «Наш край» (хоча ще дуже
велике питання до якої коаліції вони пристануть) – становище для
Вілкула-Тігіпка-Бойка-Льовочкіна не надто радісне. І виграш пана Буряка крісла
міського голови не рятує – лише додає головного болю.
Одеса, Херсон, Миколаїв – всюди одна і та само безрадісна для «донецьких»
картина – провал. Гучний і, схоже за
все, вирішальний. Вперше за часів незалежності України ретроградні проросійські
сили втратили тут більшість. З переважної, минаючи навіть арифметичну – одразу в
опозицію.
Де ж тут «всьопропало», шановні? Хто сміє плакати у вишиванку про «зраду»?
Окреме питання – гучна катастрофа двох найбільш популіських сил – «Батьківщина»
та радикали видатного вилоносця Ляшка. Останній взагалі прос…в майже все шо
можна, з чим ми його й вітаємо (це початок кінця радикалів, який вже ніщо не зупинить);
щодо пані з косою, то Вана ще якось примудрилася не надто втратити, зважаючи на
те, що до 10% завжди мала серед істеричних любителів халявного газу та обіцянок
прийдешніх молочних річок. Але перспектива – тугенька.
Когось може здивувати невеличкий «камбек» «Свободи». Насправді нема нічого дивного:
просто вона забрала собі частку тих, хто колись втік, а тепер повернувся, розчарувавшись
у «нових обличчях» Садопомочі та заіржавлених без використання вилах Ляшка. Звичайне
перетікання електорату, що, до речі, свідчить про гострий дефіцит нової
політичної партії, яка б мала ідеологію не популізму і не націоналізму, але –
класичного консерватизму.
Звісно, все ще може повернутися в інший бік. Історія нашої веселої країни
вже знала несподівані альянси та союзи здавалося б антагоністичних сил. Проте
чомусь здається: головне наше досягнення – це збереження тренду на відрив (не
лише економічний, але перш за все ментальний) як від «совка», так і від
путінської Росії, яка наразі цей «совок» уособлює.
Півтора року – критична межа. За півтора року третій Президент України В.А. Ющенко примудрився впасти у популярності до рівня температури повітря в
Тіксі та втопити «Нашу Україну». Нинішні вибори показали: незважаючи на шалену
пропаганду кремлівських наймитів і наших домощених дурників – свідків секти «Всьопропало»,
довіра і до Президента, і до його партії, яка б вона аморфна, з десятками
незрозумілих «тушок» не була, залишаєтья високою.
Справа навіть не в Порошенко. Він є символом. Давно всім відомо, що
Президент уособлює всю діючу владу, включно навіть і з парламентом та Урядом.
Наш народ не особливо пам’ятає, що насправді Україна є
парламентсько-президенською державою і «головний» в ній не Президент, котрий відповідає
лише за армію, закордонні справи та частину силових структур, а – прем’єр-міністр,
котрий керує економікою та фінансами. Але за ставленням пересічних громадян
саме до президента можна судити про популярність курсу всієї держави.
Поки що, всупереч старанням сотень платних тролів та безкоштовних
індивідуумів що їх іще товариш Ленін називав «корисні ідіоти», розхитати
державну владу в Україні до критичного рівня не вдалося. Хоча правди ніде діти,
якби скудоумні особи менше верещали про давно вже «віджату» в Порошенка
Ліпецьку фабрику, про «голих і босих захисників Батьківщини, що їх влада морить
голодом (самі між тим ховаючись від мобілізації під жінчиним ліжком), про «Третій
Майдан», революції та іншу маячню – погром «совково-люмпенських» партій на цих
виборах був би ще грандіознішим.
Словом, вітаю всіх притомних співгромадян з перемогою. Хоч не нокаутом, а
за очками, з незначним відривом, але – перемогою, як дає нам можливість
рухатися далі.
Свідкам секти «Всьопропалонасзливають» особливе вітання. Щоправда, сумніваюся,
щоб вони це дочитали до кінця. Більшість з них не люблять і не вміють мислити. Homo sovieticus, навіть якщо він, згідно з останньою модою врядився у вишиванку, ані
ментально, ані розумово незмінний…
P.S. Продовжується підписка на нову книгу Павла Правого «Владимир. Крещение ложью».
Був би радий, якби товариство підтримало. Умови тут: http://pavlopraviy.blogspot.com/2015/10/blog-post_20.html
З великим «рошенівським» привітом,
«порохобот»
ПАВЛО ПРАВИЙ
Комментариев нет:
Отправить комментарий