Давня Русь: історичний фашизм або фашизм в історії...

Наші підручники з історії читати неможливо. Стільки національного мазохізму; стільки наклепів на минуле нашого народу; стільки неправди відвертої й прихованої – лють бере. Ще було б зрозуміло, якби все це стосувалося «болючих» тем УПА, ОУН, особистостей Мазепи або Петлюри. Але навіщо так нахабно і систематично обпльовувати історію давньої Русі? В чому інтерес академіків, професорів, православних попів та міністрів того, що нині у нас називається «освітою» та «наукою»? Цікаво, правда?

Що нам відомо про Русь із шкільних уроків? Жили собі дикі бородаті слов’яни в дрімучих хащах; молилися пенькам гнилим, болоту та камінню. Я не пересмикую, панове – саме так і пишуть в дуже розумних книжках наші академіки. І докази наводять – свідчення такого собі Прокопія Кесарійського, літописця візантійського VI сторіччя. Він, щоправда, в землях наших не бував і про бородатих варварів, що навколішках коло смердючого болота повзають, писав після того, як гарно почаркувався з кількома «очевидцями» з числа купців грецьких, які начебто самі все те бачили.

А потім На Русь прийшли варяги. Ті шо руси. Так в підручнику для 7 класу й написано. Не було порядку серед диких слов’ян, не могли вони поділитися болотом та корінцями, шо собі на харчування в лісах видобували. От і тягали один одного за бороди. А коли набридло – запросили Рюрика над ними княжити і ними володіти.

Рюрик теж дикий був – як і належить синові далеких скандинавських фіордів. Він теж перебував у язичництві. Правда, чомусь наші академіки не можуть пояснити: а де хоча б один доказ цього? Де докази, шо Рюрик – варяг і шо він язичник? Ах, так – це в «Повісті минулих літ» таке написано, грецькими попами.

Картина Васнєцова "Призвання варягів на Русь. Прям так і уявляєш,

як дикі слов`яни недь не навколішках стоять і молять "Рюрикприйди",

пропонуючи хліб, сіль, соболів і власних дружин. А той задоволено бурмоче: "О, яйка, млеко, матка... Гут". Цікаво, чи відомо академікам, що ці "варяги" під назвою "роксалани" здавна жили в українському Степу між Дніпром та Доном? Що вони тутешні, про що свідчить степове право, яким керувалася Русь, зокрема у спадковості влади та власності на землі. Що скажете, панове маститі академіки?

Слов’яни в ІХ-Х сторіччях, щоправда вже не лише болоту та пенькам вклонялися. Вони тоді ще й колодам молилися. А на тих колодах було грубо вирізьблено якісь пики страшні. Звали ті колоди Дажбог, Стрибог, Перун, Волос, Макош. І різали дикуни своїх дочок незайманих та мастили вуста тим «богам» кров’ю невинною.

Правда, пани академіки досі не можуть доказів навести, бо жодної тієї колоди археологи не знайшли. Але ж в написаній грецькими попами «Повісті минулих літ» про це розповідається, значить так і було. Ну і ще кам’яну брилу відому як «Збручський ідол» нам підсовують, переконуючи, шо саме наші пращури, саме слов’яни йому молилися. Он і у «повісті минулих літ написано» - язичниками вони були.

Правда існує свідоцтво не заангажованого, як візантійські попи та їхні духовні нащадки з РПЦ автора, знаменитого ал-Мас`уді:

«…Славяне разделяются на многие народы; некоторые из них суть христиане, между ними находятся также язычники, точно также солнцепоклонники» (http://a-oleynichenko.narod.ru/index/0-45).

Ні, це не про наших, - мотають бородатими головами академіки, наче ґедзя відганяють, - це напевне про чехів. Або македонців. Наші християнами не були і навіть «вогнепоклонниками» (тобто зороастрійцями чи аріанами) – теж. Наші язичниками були – «Повість минулих літ» читати треба.

Є ще правда, свідоцтво іншого знаменитого арабського автора – Ібн Русте, в якому той і про поклоніння всіх слов’ян, які жили (увага!) саме в наших землях Вогню пише, і частину молитви, яка дуже схожа на «Отче наш» надає:

«Во время жатвы они берут ковш с просяными зернами, поднимают  небу и говорят: «Господи, ты, который до сих пор снабжал нас пищей. Снабди и теперь нас ею в изобилии» (http://webcache.googleusercontent.com/search?q=cache:http://www.adfontes.veles.lv/arab_slav/ruste_slav.htm&gws_rd=cr&ei=WdkwVvj8IeXgywOI27SABg).

Нє, - мотають головами обвішані регліями академіки – не може бути шоб слов’яни вірили в якогось Господа. Он, візантійські хроністи пишуть – дикунами вони були. І «Повість минулих літ» підтверджує.

А потім князь Володимир вирішив прийняти християнство. І прийняв його в Херсонесі. І всю Русь охрестив 988 року – радість яка! Дарма, шо виходить – Русь хрестилася останньою в Європі, за виключенням далеких скандинавських фіордів. Зате – радість!

А от ще картина Васнєцова "Хрещення князя Володимира". Так фашисті від історії формують в нас комплекс меншовартості. Мало того, шо Русь хрестилася останньою в Європі, так ще й Володимир аби хреститися поперся дідько зна куди. Вам цікаво, друзі, як академіки пояснюють чому, згідно

з тією ж "Повістю минулих літ" Володимиру одразу ж після хрещення

вдарило у голову промовити... аріанський символ віри замість

православного? Знайдіть ті пояснення - гарантую реготатимете

не менш години, бо так "вмикати дурня" не вміють навіть

злодії-шахраї на допиті у слідчих.

Щоправда, ніде в зарубіжних джерелах, навіть і у візантійських хроніках, сучасних тій події про цю величезну радість ані слова, але… Але ж є «Повість минулих літ», от і читайте її. І радійте.

Разом з християнство з Візантії до наших диких, темних, бородатих і вошивих пращурів, прийшла, нарешті цивілізація. Так наших дітей і навчають. Ось вам уривок з навчального посібника для 7 класу:

«С христианством в Киевскую Русь пришла письменность, книжное искусство (изготовление пергамента и бумаги, переписывание и оформление книг) церковное хоровое пение, развилась архитектура, каменное строительство, художественные ремесла мозаики и изготовление стекла, фрески, иконопись и пр.» (История Украины. Учебное пособие для 7 класса общеобразовательных учебных заведений).

Особисто я, друзі, радію від цього «пр.». Воно дає мені можливість забути, що папір у 988 році на Русь ніяк приїхати не міг. Ні в руських лодіях, ні на візантійських конях, ні на арабських верблюдах. Просто тому, що папір з’явився в Європі лише у ХІІ сторіччі, а книжки з нього у вартих згадки кількостях почали виготовляти двома сторіччями потому.  Жаль, шо бородаті академіки, які писали цю фашистську маячню для наших дітей цього не знають.

Те, що історію давньої Русі писали фашисти – відповідаю. Лише фашисти можуть просувати тренд про відсталість, дикість і неспроможність якогось народу власну державу створити. Про відсутність навіть писемності у цього народу.

Тепер ось питання до вас друзі: вам подобається така історія нашої минувшини? Вам. Вона. Подобається?!

Категорично стверджую: це злісний наклеп на наших предків. Це наклеп на наш народ. Це брехня ворогів українського народу. І білоруського – теж.

Як могло так статися, що Київ, котрий стояв на перетині двох найпотужніших транспортних коридорів тогочасного світу – «З варяг у Греки» (Новгород-Київ-Болгарія-Костянтинополь) та Тренсєвропейського (Волзька Булгарія–Київ-Завіхост-Краків-Відень) до кінця Х-го сторіччя залишався язичницьким й відсталим культурно та економічно? Це, панове академіки, історична аномалія!

А вони, пани академіки, мов ті арабські коні, згідно мотають головами: аномалія, аномалія!

Так от, панове академіки й професори, доктори і кандидати наук: не була Русь дикою і язичницькою, ані у VI-му, ані тим більше у Х-му сторіччі. А була Русь найпотужнішою, найрозвиненішою економічно і культурно державою Європи. В порівнянні з Києвом, Полоцьком, Новгородом, Черніговом найбільші міста Європи того часу – Париж і Лондон виглядали брудними захаращеними селами. А на місці Берліна булькало болото.

Давній Київ. Реконструкція. Величне місто, яке

вражало німецьких, чеських, візантійських і різних інших

мандрівників. Ну, а те що дерев`яні стіни... Дубові колоди, оброблені

особливим чином не горіли, були міцними, мов сталь, а товщина забутованих стін сягала чотирьох метрів. До речі й житло з дерева куди як корисніше для здоров`я, аніж кам`яні замки Західної Європи, в яких протяги свістіли, мов Соловей-Розбійник. Гобелени на стіни не від гарного життя придумали... 

У Х сторіччі Київ разом з Костянтинополем і Кордовою, столицею Кордовського емірату був найбільшим і найбагатшим містом світу!

В Русі середня тривалість життя була на півтора-два роки більшою, ніж в європейських королівствах. Бо в Русі того часу, чи не єдиній у Європі, включно і з Візантією, існувала мережа аптек і проводилася профілактика хвороб. Вважається, що пігулки придумав Вільям Апджон 1880 року. Не вірте – лікарські засоби у вигляді пігулок використовували ще в Дусі Х сторіччя. Тільки вони мали форму кульок.

Проте незважаючи на все, першим відомим на Русі лікарем став грек Іоан Смер, якого буцімто князь Володимир «виписав» з Царгорода. Це грецькі літописці постаралися. Саме завдяки їм ми тепер знаємо, що допоки візантійський ескулап не доїхав до Києва, не було кому бідного Володимира лікувати. Проте незважаючи на все, першим відомим на Русі лікарем став грек Іоан Смер, якого буцімто князь Володимир «виписав» з Царгорода. Це грецькі літописці постаралися, аби ми про православного  Саме завдяки їм ми тепер знаємо, що допоки візантійський ескулап не доїхав до Києва, не було кому бідного Володимира лікувати. Павда прізвисько у цього «грека» було «Половчанин». А може «Полочанин», людина з Полоцька, га, панове академіки? Бо половців за часів Володимира не було видно навіть на далекому східному обрії.

В Русі і книжне мистецтво квітнуло незгірше за Царгород. От лише пізніше грецькі попи, що захопили владу (це вже у середині XI – у XII ст.) книги ті винищили дощенту. Аби стерти будь-яке знання про стародавню віру у Вишнього, яка споконвіку була тут.

В Русі науки квітнули. Кирик Новгородець – філософ і видатний математик Середньовіччя написав унікальний трактат «Вчення про числа», в якому найближче за всіх тогочасних математиків наблизився до обрахування відтинку часу, котрий людський мозок сприймає як «теперішнє». Так, він жив в кінці 11 сторіччя, але ж математичні знання такого рівня передбачають існування цілої наукової школи, притому школи давньої. Ганна Ярославна, та шо королева Франції, шокувала Париж тим, що вміла читати й писати, причому кількома мовами. Французьким королям і баронам це було не обов’язково: головне вміння у них – скакати на коні та бренькати на лютні вульгарні пісеньки. Між іншим, брат Ганни – князь Всеволод Ярославич знав 5 мов.

А ось вже онучка Володимира Мономаха – княжна Євпраксія-Добронега, та сама, яка було дружиною спадкоємця імператорського трону Візантії – Олексія Комніна. Вона була професійним лікарем. І не просто лікарем, але – науковцем. Її тактат грецькою мовою «Алімма» («Мазі») зберігається зараз у бібліотеці Медичі. Євпраксію, між іншим у «просвєщонному» Костянтинополі за вміння лікувати травами та мазями вважали відьмою.

Так хто кому цивілізацію ніс, панове академіки?!

Скажете, це наслідки хрещення? Дак я вам зараз розповім, які «знання» й «високі технології» несли грецькі попи в Русь. От вам «Повість минулих літ», на яку ви молитеся. Пригадуєте як присланий до Новгорода з «культурного» Царгорода піп, знайшовши в землі загублені якоюсь жінкою намистини із скла, верещав про «бісівські глазья»? І як його підколювали місцеві насмішники, розповідаючи що ці «глазья» з хмар випадають? І як піп під загальний регіт кинувся кадилом махати?

Русь не лише мед, віск та рабів до Костянтинополя возила, шановні друзі – це вам академіки набрехали. Знамениті росомонські мечі ще у ІХ-му сторіччі покупці з руками відривали на ринках Багдада, Костянтинополя і Дамаска. Про міцні дорогоцінні кольчуги, що їх мав «цар слов’ян», писав Ібн Русте. Русь вважалася лідером у виробництві посуду, прикрас та мозаїк із скла. Русь експортувала до Європи ткацьке обладнання і ювелірні прикраси з золота та срібла.

А ви нам про мед, що їх дикуни-слов’яни надрали у таких само диких бджіл…

Історія Русі паплюжили сторіччями. Почалося це з князя Ярослава, котрий, крокуючи по трупах своїх братів Бориса, Гліба, Святополка і навіть батька – князя Володимира, видерся на великокняжий трон. За допомогою грецьких попів, звісно. Яким віддячив сприянням у знищенні давньої віри руської і впроваджені християнства царгородського зразка. За це попи дуже його хвалили і навіть Мудрим прозвали.

Потім продовжив Володимир ІІ Мономах. Цьому вже великокнязівського престолу мало було – на більше замахнувся. І знов за підтримки грецьких батюшок. Тоді Русь кінцево впала під клерикально-ідеологічне іго візантійського православ’я.

Російські царі, починаючи з Катерини ІІ і закінчуючи Миколою ІІ, а за ними комуністичні генсеки міф про «хрещення» 988 року від Візантії і про дикунів-слов`ян розвивали та вдосконалювали. Воно й зрозуміло: Москва завжди прагнула бути Третім Римом, отож прийняття православ’я від Царгорода, а відтак і «візантійський спадок» у вигляді земель Болгарії, Македонії, Греції, Туречини, Ірану, Іраку  - стовп російської імперської пропаганди, як чомусь помилково вважають історичною наукою.
Підхід до нашої історії московських академіків дуже гітлерівцям сподобався. Гіммлер, Розенберг, Геббельс тикали пальцями в написані академіками книжки: дивіться самі слов`яни говорять про свою нездатність без керівництва нордичної раси творити державу.

Але навіщо така історія нам, панове українці?! Ми з вами мазохісти, чи як?

Втім, допоки нашою історичною наукою керуватимуть монстри типу батька та сина Толочків – бути нам нащадками вошивих варварів. Знаєте хто з істориками є членми Національної академії наук України? Знаєте хто в нас є академіками від історії? Дозвольте перерахувати – їх небагато. Але попереджаю: тримайтеся за стілець. Отже:

- Толочко Петро Петрович, старий «совок», який ані слова не сміє сказати без команди з Москви, душитель всього прогресивного в українській історичній науці. Українські історики «нової хвилі» його люто ненавидять і зневажають.

- Смолій Валерій Андрійович, махровий ретроград, автор купи підручників для вишів та шкіл радянської доби. Разом з Толочком та ще купою професорів типу одіозного Станіслава Кульчицького пан Смолій примудрився «ізваять» такий посібник з історії України, що його зустріли захопленими оваціями в кабінеті Путіна. Ось коротка характеристика нашої академічної історіографії в обличчі С.В. Кульчицького: йому сімдесят вісім років.

- Литвин Володимир Михайлович. Тут, як кажуть, no comments.

Ось ці три билинні богатирі землі Руської й керують нашою історією. Кермують куди рухатися історичній науці та освіті. Вам не страшно, друзі? Мені – так.

Ось де потрібна люстрація, термінова. Інакше нам всі гаплик. Бо народ, який не знає власної історії, приречений на вимирання й асиміляцію іншими націями.

P.S. Все те, про що ми тут говорили, а також багато чого іншого, увішло до нової книги вашого покірного слуги «Владимир. Крещение ложью». Кому цікаво, хто хоче мати в себе цю книжку, умови підписки тут: http://pavlopraviy.blogspot.com/2015/10/blog-post_20.html

А може, знайдеться і пара меценатів. Врешті-решт, ціна питання – тисяча євро. Вартість дешевого китайського тепловізора. Та книги часто є навіть важливішими за зброю. Навіть не так: книга завжди була найпотужнішою зброєю, яку вигадало людство…

P.P.S. В тих, хто мужньо дочитав до кінця прошу вибачення за, можливо, надмірну жорсткість стилю та складу, відносно велику кількість літер, а також за жебрацтво))

ПАВЛО  ПРАВИЙ