Звічячий оскал Че Гевари

Один з друзів набив собі на груди тату з Тарасом Шевченко у береті. Майже всім знайомий цей образ – Шевченко а ля Че Гевара. Символ такий – патріотичності й революційності. Так і ходить: над серцем зображено емблему ОУН, а над печінкою – Тараса в образі полум’яного Че.

Все було б нічого, якби не кілька «але». Реальний образ незламного борцуна за незалежність Гватемали, Куби, Конго і Болівії далекий від того, аби йому вклонятися. Бо фактично Эрнесто Рафаєль Гевара де ла Серна був ніким іншим, як божевільним маніяком з гомосексуальними нахилами, який до того ж вкрай каламутно уявляв собі, яким насправді має бути світ, за який він воює. Його можна було б назвати націонал-більшовицькими, в яких латиноамериканський націоналізм переплітався з радикальним «лівацтвом», якби Че мав хоч якусь струнку ідеологію. Образ вічного революціонера для когось міг и бути привабливим, якби не два «але»: товариш Че був з одного боку кривавим маніяком, а з іншого – боягузом.

Здавалося б – видатний революціонер, який неодноразово ризикував життям в боях і – боягуз? Ми до цього ще дійдемо. Поки що про його жорстокість, яка зашкалювала навіть за мірками есесівців іншого видатного націонал-соціаліста.

Після перемоги кубинської революції «майор (коменданте) Че» отримав багато посад: начальник департаменту промисловості Національного інституту аграрної реформи; начальник департаменту навчання міністерства збройних сил, голова Національного банку; член Національного керівництва та Секретаріату Єдиної партії кубинської соціалістичної революції і прочая, прочая, прочая…

Як міг керувати лікар-дерматолог сільським господарством, військовими справами та фінансами – окрема тема для дослідження, як окремим питанням є й те, навіщо Че погодився займатися тим, на чому розумівся, мов свиня в апельсинах, замість того, аби взяти на себе керівництво тією ж таки медициною. Тут інше маємо констатувати: на цих посадах видатному революціонеру було відверто сумно. Нецікаво. Днями він просиджував у зручному кріслі, тупо дивлячись у стелю і недбало підписуючи папери, які навіть не читав.

Маємо відволіктися і сказати, що подібні кадрові викрутаси характерні для всіх (або майже всіх) революційних товаришів. Коли армію очолює юрист, лікар керує промисловістю, а освітою інженер – чекай на лихо. Патріотизм і чесність ще не запорукою того, що країна розквітне. На Кубі після трьох років влади видатних революціонерів, ввели продовольчі картки, потім картки на одяг, взуття, предмети особистої гігієни. Дійшло до того, що навіть ганчір’я для миття підлоги можна було отримати лише по картці. Це все до теми українських революціонерів, які рвуться до влади, напираючи на свою чесність і патріотизм.

Але повернемося до коменданте Че. Отже, державні посади були для нього великим тягарем. І не лише тому, що за своїми моральними якостями він був революціонером-руйнівником, але й через елементарну безграмотність. На посаді голови Національного банку він довів кубинське песо до гіперінфляції; на посаді міністра економіки розвалив все, що можна і навіть не можна було розвалити.

Че Гевара на посаді голови Нацбанку Куби примудрився

(за маштабної економічної підтримки з боку СРСР) увігнати песо

в гіперінфляію. Зате красується на одній з банкнот. До речі, кубинське

песо було єдиною із світових валют, ка за 44 роки (з 1915 по 1959 рік)

яка знецінилася стосовно долара лише на 1 цент. 

 Він і політиком був напрочуд паскудним. За кілька років Че примудрився пересваритися не лише з соратниками по революції, але й з керівниками СРСР. Одного разу, під час зустрічі з Хрущовим на питання останнього про тактику та стратегію збройної боротьби проти Батісти, блискучий коменданте не знайшов нічого кращого як ляпнути: «Ми вивчали досвід Української повстанської армії». Після цього Микита Сергійович, як стверджують байки, наказав більше не підпускати до сеье Че Гевару на постріл гаубиці Д-30.

1963 рік. Візит кубинської делегації до СРСР. На жодному

знімку поруч з Микитою Хрущовим ми не побачимо Че Гевару

Поки Хрущов обнімається з Фіделем, Че Гевара перебуває

в іншій компанії

Іншим разом, на  II Економічному семінарі афро-азіатської солідарності в Алжирі (24 лютого 1965 року) він звинувачує «соціалістичні країни» (читай СРСР та Китай) у «імперіалістичної експлуатації» країн «третього світу». Він дорікнув їм не більше, ні менше в тому, що вони нав’язують бідним країнам умови товарообміну такі само, які «диктує імперіалізм на світовому ринку».

По-перше, це було далеко не так, бо СРСР гнав на Кубу «в борг» тисяч тракторів, автомобілів, верстатів, комбайнів і мільйони тон добрив, бензину, труб та іншого краму, на що Куба могла «відповісти» лише цукром-сирцем та бананами. Станом на 2014 рік борг Куби перед Росією (який сформувався ще за часів СРСР) становив 35 мільярдів доларів. По-друге, в політиці не завжди треба казати те, що думаєш, особливо багатому дядьку, за рахунок якого живеш.  Тут проявилася ще одна риса Че Гевари – неймовірна, просто фантастична дурість. Не дивно, що за півроку після цього Фідель позбувся ідіота, відправивши «робити революцію» в Африці.

Єдину в чому коменданте Гевара не знав собі рівних на Кубі – це в розстрілах. Апологети видатного революціонера стидаються про це говорити, тож ми нагадаємо: після перемоги банди Кастро наш герой півроку був комендантом страшної в’язниці Ла-Кабане й одночасно керував Революційним трибуналом. Він не лише керував розстрілами, але й особисто з великою насолодою стріляв у потилиці «ворогів народу».

Не можу не втриматися, аби не навести одне свідчення про героїчні звершення цієї тварини. Із спогадів Пітера Сан Мартіна, одного з в’язнів Ла-Кабане:

«Жестоко избитый четырнадцатилетний мальчик был брошен в тюрьму. Когда сокамерники его спросили, за что он попал сюда, мальчик ответил, что пытался защитить своего отца, которого забирали на расстрел. Вскоре за мальчиком пришли и забрали его из камеры. «Затем через окно мы увидели его, стоящим на пропитанной кровью площадке для казней и услышали лающие команды самого Че Гевары, — вспоминает Сан Мартин. «На колени!» — орал Гевара мальчику. «Убийцы!» — закричали мы через окно. «Я сказал, на колени!» — пролаял снова Гевара. Мальчик твердо посмотрел на Гевару. «Если вы хотите меня убить, — закричал он, — делайте это, когда я стою!». Затем мы увидели, как Гевара вытащил из кобуры пистолет. Он приставил дуло к затылку мальчика, и раздался выстрел. Мальчик был буквально обезглавлен» (http://www.ej.ru/?a=note&id=8165#).

Улюбленець української прогресивної молоді полюбляв, аби жертви стояли на колінах, із зв’язаними за спиною руками, кляпом в роті та зав’язаними очима. Його ніжну душу ранило, коли, передчуваючи смерть, людина несамовито волала. І ще один штришок до портрета видатного революціонера: він спеціально підводив своїх жертв до стіни, бо дуже тішився, коли кров та мозки бризкали на каміння, утворюючи різні химерні плями. А потім приводив сюди рідних убитих і насолоджувався їхньою реакцією. За півроку перебування комендантом тюрми, тут було розстріляно до 2 тисяч «контрреволюціонерів. Особисто він стратив не менш ніж 180 людей, але в полоні на допиті показав, що убив 2 тисячі «контрреволюціонерів». Якщо згадати, що за десять років (з 1959 по 1969) на Кубі було розстріляно 14 тисяч осіб, можете самі дати характеристику цьому типу.

Розстрілювати Че Гевара полюбляв з ралянського

"Стечкіна" - важка 9-мм куля з потужного пістолета буквально

розносила голову жертви на шматки.

Колишній соратник аргентинського ката Роберто Мартін Перес:

«Надо было видеть, с каким выражением лица он наблюдал, как заключенных выволакивают из камер и привязывают к расстрельному столбу. У него явно было не все в порядке с психикой» (http://pikabu.ru/story/yernesto_che_gevara__revolyutsionnyiy_geroy_ili_bezzhalostnyiy_ubiytsa_1164732).

До речі, аби мати можливість насолоджуватися розстрілами, Че наказав зробити в своєму кабінеті вікно, яке виходило на майданчик для страт.

А ось ще свідчення з лав самих кубинців. Сестра Фіделя та Рауля Кастро – Хуаніта, яка врешті втекла від  влади своїх родичів у США, так характеризувала цього типа:

«Для нього не имели значения ни суд, ни следствие. Он сразу начинал расстреливать, потому что был человеком без сердца» (Кастро Хуанита. «Фидель и Рауль, мои братья. Тайная история».

Для тих, хто вже заготував заперечення, мовляв, «такі часи й була потрібна жорстокість до ворогів, революційна доцільність» додам невеличку «дрібницю»: коли не вистачало, або не було доказів «контрреволюційної діяльності» якоїсь людини, Че Гевара просто брав і… фальсифікував справу, подібно до слідчих НКВС часів Ягоди, Єжова та Берії. Тут наш герой був вірним послідовником більшовицьких злодіїв. Пригадуєте, одкровення кривавого чудовиська Яна Лациса:

«Не ищите на следствии материалов и доказательств того, что обвиняемый действовал словом и делом против Советской власти. Первый вопрос, который мы должны ему предложить – к какому классу он принадлежит, какого он происхождения, воспитания, образования или профессии. Эти вопросы и должны определить судьбу обвиняемого» (Лацис М.И. «Красный терор». 01.11.1918).

Деяким «виправданням» коменданте послуговує те, що інші кубинські революціонери були такими само прибічниками терору і масових страт «ворогів». Щоправда, на відміну від Лациса, вони влаштовували щось подібне на «суд». На тому «суді» адвокати обвинувачених вибачалися перед суддями та прокурорами, що змушені захищати ворогів…

А ось одне з висловлювань великого коменданте:

«Мы пойдем победным путем даже ценой жизней миллионов жертв атомной бомбардировки… Мы не должны позволить угаснуть пламени нашей ненависти, мы должны раздувать его до стадии пароксизма» (http://pikabu.ru/story/yernesto_che_gevara__revolyutsionnyiy_geroy_ili_bezzhalostnyiy_ubiytsa_1164732).

Дозвольте нагадати, що пароксизм в медицині – це посилення до апогею припадку хвороби. В даному випадку безсумнівно, що ця хвороба – психічна. Мало? Будь ласка ще одна цитата великого борця за щастя:

«Разъяренный и неистовый я запачкаю своё ружье в крови, убивая любого врага, который попадется мне в руки! Мои ноздри расширяются, вкушая едкий запах пороха и крови. Убивая врагов, я готовлю себя к заветной битве, чтобы встретить торжествующий пролетариат диким воем» (там само).

Вас не лякають такі люди? Мені – дуже не по собі читати такі одкровення. І дуже страшно уявити собі, що в Україні дорвалися до влади подібні люди. А їх є, й чимало. Тих, хто оголошує готовність «залити Україну морем крові»; порівняно з якими «Влад Цепеш Дракула видасться доктором Айболить». Саме серед цих людей якраз Че Гевара дуже популярний…

Тепер переходимо до героїчної загибелі Эрнесто Рафаєль Гевара де ла Серна. Можемо з великою вірогідністю казати, що отой його знаменитий виступ в Алжирі переповнив чашу терпіння навіть братів Кастро. Не випадково вже за півмісяця після повернення з тієї поїздки він відмовляється від кубинського громадянства і їде робити революцію, спочатку в Конго, а потім в Болівію.

В Конго в коменданте на заладилося. В першому ж бою загін із 150 кубинських добровольців було розбито урядовими військами, що вже свідчить про реальні якості Че Гевари як «полководця». До того ж команданте, який вважав себе єдиним справжнім революціонером (він і Фіделя зневажав, обзиваючи «буржуєм) примудрився й тут нажити собі ворога в особі лідера конголезьких повстанцем Кабіли. Після того, як новий президент Конго Жозеф Касавубу врегулював стосунки з Танзанією, територія якої служила базою для повстанців, Че Гевара зрозумів, що робити в Конго немає чого й швиденько змастив п’яти салом. До речі, Кабіла ще довгі роки продовжував боротьбу, а в 1997 році став президентом Конго.

Цікаво от що. Після Танзанії, протягом півроку (з лютого по липень 1966 р.) Че Гевара перебував… на конспіративній квартирі Служби державної безпеки Чехословацької ССР, а також лікувався від малярії та астми в закритому чеському санаторії. Тут принциповість нашого героя, який обзивав радянських друзів різними негарними словами, кудись ділася. Це наче Порфирій Іванов (пригадуєте такого «народного цілителя?), котрий розповідав гидоту про лікарів і закликав всіх ходити по снігу босими в трусах, а коли підхопив пневмонію, ліг у найкращу лікарню й вимагав аби доктори лікували його найкращими імпортними ліками.

Втім, тут маємо таємницю. Бо схоже, спецслужби СРСР та Куби вже домовилися ліквідувати видатного, але незручного революціонера, оскільки влітку того ж року Че на наполегливе прохання Кастро повернувся до Куби, де йому було запропоновано переміститися із загоном добровольців до Болівії – піднімати повстання.

Протягом 11 місяців коменданте на чолі партизанського загону кількістю 50 осіб (14 з яких були кубинцями), з гучною назвою Армія національного визволення Болівії, він намагався розгорнути масштабну війну проти урядових військ. Незважаючи на кілька дрібних нальотів (треба віддати належне, поранених болівійських солдат він особисто лікував, а потім відпускав, хоча тут напевне зіграла роль прагматичність – не тягати ж собою полонених горами) врешті решт Че Гевара попався.

В останньому бою він, розстрілявши всі набої з автомата та пістолета… здався в полон. Пізніше пропаганда, роблячи з нього ікону, красиво змалювала останні години великого борцуна за визволення Латинської Америки від імперіалістів:

«За 30 минут до казни один из палачей спросил его: «Ты думаешь о своем бессмертии?» «Я думаю о бессмертии революции», - ответил Эрнесто» (http://xn--b1aecn3adibka9mra.xn--p1ai/blog/43178661209/Legendarnyiy-CHe.-Myi-pomnim).

Не менш романтично змальовують і саму сцену страти. Зверніть увагу, як працює пропаганда (виділення наше, - П.П.):

«Есть мнение, что несчастный сержант Теран, которому по жребию выпало казнить Че, получил от пламенного революционера каноничную фразу: «Я знаю – ты пришел убить меня. Стреляй. Сделай это. Стреляй в меня, трус! Ты убьешь только человека!» (https://brodude.ru/che-gevara-sovershennyj-chelovek-epoxi/).

Щодо «нещасного» сержанта-боягуза Терана – про це трохи нижче. Зараз ми побачимо сцену страти, якої її досі бачать романтики з подачі радянсько-кубинського Агітпропу:

«Эрнесто Рафаэль «Че» Гевара Линч де ла Серна сказал своему дрожащему от страха палачу: «Успокойтесь и цельтесь хорошо. Сейчас вы убьёте человека». Всё-таки команданте – это нечто больше, чем просто человек. Правда, это не помогло, скорее, ещё больше напугало Терана, который сначала всадил пули в руки и ноги, а уже затем – в грудь» (там само).

Так от. Вигадки це все. Насправді все було трохи не так. Не був сержант Терано боягузом. І не тремтіли в нього руки. Якщо й влучив він аргентинцю в коліно, то з якоїсь іншої причини. Це не прикрашає болівійського вояка, звичайно. Але нащо наговорювати на нього даремно?

Слово колишньому кубинцю, співробітнику ЦРУ Феліксу Родрігесу, який довго полював на Че Гевару, бажаючи помститися за убивство своїх рідних без суду й слідства. Віддаючи належне переконанням коменданте кубинської революції, він свідчив, що під час бою Че Гевара не просто здався в полон – він здався як боягуз. Підтверджують це й інші джерела:

«Согласно официальному рапорту командира подразделения боливийской армии, основанному на показаниях двух солдат, арестовавших аргентинца, все было по-иному: при виде врага Че Гевара тут же бросил на землю свой автомат и отчаянно закричал: «Не стреляйте! Я Че! Живой я вам больше пригожусь, чем мертвый!» (http://pikabu.ru/story/yernesto_che_gevara__revolyutsionnyiy_geroy_ili_bezzhalostnyiy_ubiytsa_1164732).

Розповідь пропагандистів про те, як трусився від жаху сержант Теран, розстрілюючи великого і страшного Че Гевару – це чистої води обмовка за Фройдом. Бо реальні свідки останніх годин коменданте дають дуже цікаву картину:

«Когда боливийская полиция поймала и арестовала его, получив помощь от американской разведки, то схватившие его позже сказали: «Он был очень храбрым, когда в гаванской тюрьме Ла Кабана убивал невинных жителей, включая 14-летнего ребенка. Но когда его поймали, он выглядел очень напуганным» (там само).

До останнього видатний революціонер відчайдушно сподівався, що його не розстріляють, а піддадуть тому, в чому він своїм противникам відмовляв – справедливому суду. І ставлення болівійських військових на чолі з офіцерами ЦРУ до Че було нормальним. І сам він не вигукував проклять на їхню адресу. Коли Родрігеса спитали чи відчував, на його думку, Че Гевара приниження, той відповів:

«Не думаю. На самом деле, я думаю, что в момент, когда была сделана фотография, он считал, что останется в живых. Мне кажется, он не думал, что его застрелят» (http://news.bbc.co.uk/hi/russian/international/newsid_7034000/7034299.stm).

За словами Родрігеса, атмосфера була навіть дружньою. Че Гевара дозволяв собі жартувати, добровільно позував фотографу й розсміявся, коли Родрігес сказав: «Команданте, зараз пташка вилетить».

Че Гевара у полоні. Ліворуч - Фелікс Родрігес, американець

кубинського походження, співробітник ЦРУ, пізніше - плковник

армії США, який з юності полював на аргентинське чудисько.

Але на що він сподівався? Тільки лише на справедливий суд? Чи, може, планував виторгувати собі життя ціною  співпраці з «імперіалістами»? Пригадуєте оте його «… живой я вам більше пригожусь»? Видатні революціонери мають одну цікаву особливість – коли їх беруть за зябра, вони, рятуючи шкуру здатні на будь яку зраду.

Ми також маємо спростувати ще одну вигадку радянської пропаганди – що Че Гевару було розстріляно начебто на вимогу ЦРУ. Насправді американці воліли залишити його живим і доправити в США. Однак долю його віддали в руки болівійській владі, яка й прийняла рішення про розстріл на місці, повідомивши про це Родрігеса шифровкою.

Коли той сказав Че Геварі що його буде розстріляно

«Че побелел, а после сказал: «Лучше бы я умер в бою» (http://news.bbc.co.uk/hi/russian/international/newsid_7034000/7034299.stm).

Смерть в бою – гарна річ. Ти стріляєш у ворога, адреналін, запал – в бою навіть боятися нема коли. Справжня мужність – це піти на розстріл, побачити перед собою солдата з гвинтівкою, чекати коли з чорної цівки вилетить фатальна куля. Цікаво, чи згадував великий аргентинський герой, стоячи на порозі смерті обличчя людей, кому стріляв в потилицю?

Тим з українців, хто почне розповідати про те, що ця людина мала і гарні якості, зауважу: мала. Але всі ті якості – ніщо поруч із страшними злочинами, що ставлять цього нелюда в один ряд з Яном Лацисом, Феліксом Дзержинським, Йозефом Менгеле, Ірмою Грезе, Антоніною Макаровою, котра увійшла в історію як «Тонька-кулеметниця».

Так, Че Гевара жив дуже скромно – в його хаті крім залізного ліжка, старої шафи і стола з чортма стільцями, збитими з неструганих і навіть нефарбованих дощок не було нічого. Але і Пол Пот вирізнявся надзвичайною скромністю в особистому житті, і Гітлер зовсім не в палацах жив.

Кажуть – він був революціонером-романтиком і за це має право бути символом. Згоден, романтиком він був, ще й яким. Закидати світ ядерними бомбами й убити мільйони людей, котрі були винні лише в тому, що не згодні ставати під владу великого Че – це небувалий романтизм. Зараз у світі є ще один такий «романтик», що погрожує людству «ядерним попелом» - давайте і його зображення на футболки наб’ємо.

Кажуть, Че дуже любив простих людей, для нього було справжньою насолодою працювати поруч з простими кубинцями на плантаціях цукрової тростини та прибирати сміття. Свята правда – полюбляв. Але давайте поглянемо глибше. Кажуть, в часи Батісти Куба була одним великим казино та публічним будинком для американських багатіїв. Погодимося. Але за Батісти кубинські жінки продавалися за долари і їздили на американських «Плімутах». Радянські солдати, які були на Кубі в 60-70 роках з насолодою згадують, що в Гавані можна було купити жінку на ніч за шматок смердючого господарського мила. А тим, хто не бажав жити в країні де мило дефіцит, у Че була напоготові куля. Така ось любов до людей.

Урядом Куби ціну на одну сигару встановлено (в залежності від марки)

від 5 до 50 доларів. При цьому жінки, які виготовляють ті сигари,

працюють у нелюдських умовах, в яких працювали їхні прабабусі

й помирають, не доживши до пенсії, яка на Кубі становить

цілиз 2 (два!) долари. Отримують жінки за свій труд

цілих 15 доларів. Яка любов до народа, шановні?!

Американські автомобілі 50-х років на вулицях кубинської столиці на початку ХХІ сторіччя – ось підсумок і пам’ятник бурхливій романтичній діяльності радикальних революціонерів типу великого Че. Іронія долі – зараз американським туристам-геям, які приїздять на Кубу, пропонують переспати в ліжку Че Гевари всього лише за 9 доларів. Ціна людині, котра (як поговорюють) до революції була схильна до содомії, а після революції саджала геїв у концтабори. І ціна державі, що вона збудувала…

Цих автомобілів не зустрінеш в жодному музеї світу.

Окрім вулиць Гавани. Американці ще досі справно їздять, 

ілюструючи "кубинський пролетарський рай".

Вулиця Гавани. Все це побудовано ще за часів Батісти. І

автівки залишилися переважно з часів Батісти. Крім "таксі" на

передньому плані. Туристи з України жахаються злидням та розрусі.

А це провінційна школа. Діюча.В ній навчаються діти.

Мораль всієї цієї великої кількості літер для українців: перш ніж співати осанну місцевим радикально-романтичним патріотам, які закликають до збройної революції в ім’я українського народу, згадайте про Че Гевару, Фіделя та Рауля Кастро, Каміла Сьєнфуегоса та інших героїв, які теж обіцяли народу заможне сите життя без багатіїв і вважали що лише вона знають, як це зробити.

P.S. Дуже сумніваюся, що великий Кобзар зрадів би, побачивши себе в ролі Че. Напевне, в нього було інше уявлення про героїв, всупереч навіть його знаменитим «Гайдамакам»…

P.P.S. До речі, фотограф Альберто Корде, який зробив знамениту світлину Че, що зараз красується на футболках молоді, після проявлення плівки, замкнувся у власному будинку, розірвав всілякі зв’язки із зовнішнім світом, в т.ч. і з редакцією газети «Революсьон», для якої й фотографував Героя. Знімок вдалося видобути італійцю Джако Джакомо Фелтринеллі, котрий якимось дивом пробрався в дім Корде.

Італієць розповів, що фотограф зовсім збожеволів, він вважав Че Гевару новим втіленням Ісуса Христа, а знімок не давав публікувати, бо це, мовляв, викличе Судний день. Покарання від демонів, що жили в душі цього божевільного ката…

З великим контрреволюційним привітом,

ПАВЛО  ПРАВИЙ