Якби я пив пиво з Вакарчуком...

Дуже поважаю Святослава Вакарчука. Ціную його творчість і патріотизм. Ціную його громадянську позицію. Але.

Але оте звернення Святослава до влади в цілому і до Президента зокрема (хоча й обмовився що претензії не персонально до Порошенка, а - "спрямовані до всієї української влади")... Оте звернення залишило дуже сумне враження: якщо навіть такі непересічні люди настільки неосвічені, настільки наївні, що запросто плутають причини та наслідки…

Якби випала нагода попити зі Вакарчуком пива, я би напевне, мав до нього дуже важу розмову.

На перший погляд Ви наче правильно і красиво пишете, Святославе: «Люди не вірять владі. Не тому, що влада погана. Тому, що влада така як всі. А сьогодні нам потрібні люди, здатні на подвиги, надлюди.

Заперечую як людина, що має історичну освіту: народ має лише ту владу, на яку заслуговує. Не може бути іншої влади у чоловіка, який сховав свого сина від мобілізації у Польщі, сам їздить будувати палаци московським фашистам, а, приїхавши у відпустку, зручно влаштовується на дивані з пляшкою пива перед телевізором і підспівує Шустеру: "не та у нас влада, нічого не робить, де зміни..."

«Какой народ, такие и бояре,

Так что ж тепер на зеркало пенять…»

Так співав ще один видатний виконавець – з Росії. Бард, російський патріот і класний хлопець Сєргєй Трофімов. Який, у повній відповідності до формули про народ і бояр, взяв і став довіреною особою Путіна на виборах президента Росії. А потім ще й захоплено співав «Кримнаш».

Зрозумійте, пане Святославе, не буває «надлюдей» у політиці. Вони там і не потрібні. Потрібні нормальні професіонали, не обов’язково з іконою Бандери під вишиванкою, - достатньо, щоб вони були чесні.

Але аби чесні потрапили в у владу – мусить постаратися виборець. Той самий народ, який засів на диванах з пивом. Самому працювати не хочеться – ліньки. Формувати громадянське суспільство – хай Порошенко цим займається. Іти на фронт – страшно. Тому аби виправдати себе наш «пивний патріот» знаходить всілякі виправдання: «хай син Порошенка воює»; «хай Порошенко податки платить»; «хай Порошенко ДАСТЬ мені гарну зарплату, то я не їздимо на заробітки до Росії», тощо.

Ви, пане Святославе, дуже правильно пишете про українських чиновників:

«Ми бачимо часом розумних, але швидше хитрих та цинічних людей, які завжди находять логічне пояснення, чому в Україні все не так – винна війна, ціни на нафту, політичні опоненти, минула влада».

Але ось в чому проблема… Кожної суботи біля супермаркету в Новоград-Волинському зупиняються великі й малі автобуси, з яких вилазять із клунками та сумками десятки місцевих чоловіків і жінок. Це – заробітчани з Москви. Вахта. Три місяці вони гарували на газогонах «Газпрома», в охороні «Роснефти» та «Сбербанку»; будували дороги, аеродроми та дачі для російських генералів. І от, відзначивши на кухні чарчиною-другою початок відпочинку, вони починають засуджувати. «Ліпецька фабрика» і «чому не оголосили війну Росії» так і шугають у повітрі. На скількох стільцях сидять ці люди, пане Вакарчук? Чи не оце є найцинічнішими хитрощами? Чи це не підлість – сховати сина від армії, а потім лити крокодилячі сльози, спостерігаючи як вояки гинуть в Донецькому аеропорті й розповідати про «злочинну владу»?

Про 320 мільйонів гривень, які Порошенко віддав на армію з власних коштів ми знаємо. Особисто бачив фургоні з незафарбованими логотипами «Рошен» на платформах військових потягів, у найважчий час, коли не вистачало найнеобхіднішого – транспорту аби підвезти набої та тушонку на передову – в тому числі. А що зробили оті московські заробітчани для країни?

Місто, в якому базується 30-а ОМБр, в яке з АТО привезли десяткі тіл загиблих солдат, вчергове обрало до Верховної Ради Володимира Литвина. 

ТО МОЖЕ ВИ, ДРУЖЕ, НЕ В ТОЙ БІК ПРЕТЕНЗІЇ ЗВЕРТАЄТЕ? Може, треба вимагати від «диванних», не аби вони були «надлюдьми» та «героями» - достатньо аби вони були нормальними пересічними громадянами, а не диванною «ватою» у вишиванках і пивним духом з черева?

А ви, пане Вакарчук, ще додаєте жару:

«Де посаджені злочинці? Де реальна зміна правил гри? Взагалі – де зміни в країні?»

Верховний представник Європейського Союзу із закордонних справ Фредеріка Могеріні зміни бачить, більше того – зміни, за її словами – «вражаючі»:

«… українська влада зробила неймовірну роботу щодо просування вперед процесу реформ»

(http://www.eurointegration.com.ua/news/2016/01/18/7043546/).

Уряд США зміни бачить. І Міжнародний валютний фонд. І Всесвітній банк. Бачу я – по тому, в якому дранті ходили вояки 30-ї ОМБр рік тому, і в яких одностроях та берцях вони ходять зараз; чим їх годували тоді, і як вони харчуються тепер. Я пригадую, як весною 2014 року ми, луганчани, носили воду та харчі, зубну пасту та рушники, шкарпетки та лопати воякам, які прийшли на кордон з Росією. Вони тоді, пане Святославе, наприкінці березня – в одних літніх «афганках» рваних трусилися, посинілі від холоду; вони навіть речмішків не мали куди покласти мило та зубну щітку. Ми їхні БМП власною солярою заправляли!

Навіть у Кремлі ті зміни бачать, інакше не було б тієї істерики навколо євроінтеграції, «расправ хунти над русскімі патріотамі на Украінє», «утверждєнія НАТО на Украінє», тощо.

Тільки ольгінські тролі, платні пошуковці «зради», пани з червоними пиками від «Опозиційного блоку не бачать. І Святослав Вакарчук поміж ними…

Я міг би навести сотні прикладів змін в економіці і правоохоронній системі, у збройних силах та законодавстві, в позиціях України на міжнародній арені і навіть в ситуації у зоні АТО. Їх є в мене, як кажуть в Одесі. Але не буду. Замість того інше скажу.

Майже два роки українці ціною неймовірних зусиль, напружень усіх сил годували та одягали армію, відновлювали виробництво та ремонт танків в Харкові, Житомирі і Львові; сучасного військового взуття в Ромнах, польової форми в Дніпропетровську та Києві, гармат у Тернополі та армійської тушонки в Полтаві. Тисячі людей від волонтерів до полковників і генералів; від зварювальників на танкових заводах до інженерів-фортифікаторів спали на своїх робочих місцях. Біженці з Донбасу жертвували на армію останні копійки і, на шкоду увазі власним дітям, працюють волонтерами в лікарнях, центрах реабілітації і на фронті.

Міліціонери, які таємними стежками, кинувши в Луганську все нажите, вийшли на вільну землю, аби й далі служити відповідно до присяги – невже Ви не бачити, що вони теж є продуктом змін у суспільстві й країні?

Ви помітили як за ці півтора року посивів та постарів Президент? Я – помітив. Це, напевне, від легкого життя.

Та як Ви смієте зневажати подвиг десятків і сотень тисяч людей?! Як Ви смієте говорити на них неправду?!

Якби я пив пиво зі Святославом Вакарчуком, я би нагадав йому ось ці його слова:

«Ні влада, ні політична боротьба мене не цікавлять. Я кажу Вам це тому, що мені не байдуже! Не байдужа Ваша репутація, не байдужа репутація країни та її майбутнє. Це моя країна і мені тут житии».

А нагадавши, сказав би так: пане Святославе, не ображайтеся, але ви – дволика й не дуже мені симпатична зараз людина. Ви удавано зітхаєте, що немає у владі «кіборгів», немає героїв. Ми не бачимо подвигів і справжніх жертв – кажете Ви. І в той самий час маєте нахабство і цинічність заявити, що політична боротьба Вас не цікавить. ЩО ВИ НЕ БАЖАЄТЕ ЗМІНЮВАТИ ВЛАДУ. Ви особисто. Хай син Порошенка геройствує.

Син Порошенка працює у владі. Не геройствує, але – свою справу робить. Сам Порошенко ще два роки тому міг би плюнути на все, зібрати валізи й рвонути у Швейцарію. Там зараз багато патріотів сидять – здалеку люблять Україну. Натомість Порошенко тягне цей віз. Як може. Наскільки сил вистачає. Борючись із шаленим спротивом системи, не завжди спішно. Але він – ПРАЦЮЄ.

А Ви, пане Святослав – критикуєте і на увесь світ заявляєте: хочу, аби герої були при владі, але сам в герої ніколи не піду. На диванчику посиджу. З пивком.

Ви пускаєте скупу чоловічу сльозу за тим, що немає «кіборгів» у владі. А самі ганебно втекли коли ми, звичайні українські громадяни спрямували Вас у владу, аби ви боролися. Ви не схотіли. Це виявилося для Вас важко і неприємно – боротися. Не хочу вірити в те, що мотивом покласти депутатський мандат було ще й матеріальне питання – концерти дають значно більші прибутки ніж зарплата нардепа?

Як би там не було не Вам, людині, яка втекла від відповідальності й боротьби у найважчий і найвирішальніший для країни момент, коли треба було підставити плече тодішньому Президенту та тодішньому Уряду, зараз вчити нас як жити. Краще співайте.

І хай орден «Свободи», найвищої після зірки Героя України та ордену Держави, нагороди; орден, який Ви не відмовилися отримати від цинічної, хитрої, боягузливої влади, нагадує вам одну просту річ: вимагати від КОГОСЬ бути героєм і одночасно заявляти, що сам в герої не прагнеш – це не чесно.

Вам не достатньо того, що влада діє як… влада? Вам треба героїв? Так ідіть і боріться. Борітеся і поборете. Так буде чесно.

А поки що – співайте та говоріть про музику…

 Цитати із звернення Святослава Вакарчука взято з цього джерела:

http://nv.ua/ukr/opinion/vakarchuk/pane-prezident-de-zh-zmini-v-krajini-92986.html

ПАВЛО  ПРАВИЙ