Полювання на Трампа або як переграти Путіна

Ну, що зустріли Новий рік? Посвяткували? Тепер, якщо хочете, давайте поговоримо, що цей рік нам принесе. Кажуть, США під проводом Трампа «здадуть» Україну, мов бомж Вася з Великого Устюга порожню склотару? Чи варто нам боятися апокаліптичних передбачень різнобарвних експертів?

Найсумнішу картину нам намалювали… Правильно – з Москви. Великий і потужний тамтешній «опозиціонер», тринадцятий чемпіон світу з шахів, який ніколи не стане третім президентом Росії, в просторому інтерв’ю сайту «Обозреватель» висловив свої думки котрі, м’яко кажучи, шокують. Виявляється, навіть чемпіони світу бувають дурнями.

«…мы видим очевидное желание Трампа договариваться, и связано это желание либо с какими-то обязательствами, которые у Трампа есть перед русскими олигархами и Путиным, либо с его непониманием мировых проблем» (http://obozrevatel.com/abroad/39872-garri-kasparov-dlya-ponimaniya-prezidentskoj-strategii-trampa-nuzhno-izuchit-geografiyu-dolgov-ego-imperii.htm).

Ви здивовані? Ви не розумієте, де пан Каспаров видивився, в який бінокль розгледів бажання Трампа з кимось там про щось «домовлятися»? Не поспішайте – я все поясню. У Гарі Кімовича політ фантазії не гірший, аніж у Путіна, Мізуліної та цього… як його – що працює міністром культури РФ з додатковою хромосомою в голові.

Все просто. Бажання домовлятися з Москвою виявляється просто:

«Решение Трампа выдвинуть на пост госсекретаря Рекса Тиллерсона для меня было самым показательным из последних событий...

...выбирается человек, выходец из ExxonMobil, главным достижением которого является умение заключать договора с Россией. Более того, не так уж много в США бизнесменов, которым российский диктатор вручал бы орден Дружбы народов. Какие еще нужны свидетельства довольно близких отношений с РФ» (там само).

Каспаров дійсно або дурень, або дурня клеїть. З ExxonMobil Путін працював до 2014 року. Орден Тіллерсону вручав у 2013 році. Зараз за вікном 2017 рік. Інші геополітичні розклади, інші ціни на нафту навіть, але для Каспарова та «експертів» подібних до нього це нічого не змінює.

Будь-яка нормальна людина розуміє: у 1942 році казати про наркома зовнішніх справ СРСР Молотова, що він є другом Гітлера на підставі того, що 2 роки тому Молотов та Гітлер разом чаркувалися і клялися у вічній дружбі – безумство. У 1938 році Черчілль відверто захоплювався Гітлером, називаючи його великою людиною і героєм германської нації. От би хто написав у 1940-му, коли літаки Люфтвафе бомбили Лондон, Ковентрі та Шефілд, що Черчілль – друг Адольфа і тому «здасть» йому Суецький канал.

Невже Гарі Кімович настільки примітивний?

Звернемо увагу: протягом всього інтерв’ю Каспаров постійно говорить про інтереси американської нафтової корпорації. Але жодним словом не згадав про інтереси американських виробників військової продукції. ВПК протягом десятиріч – це «священна корова» Республіканської партії. Республіканці, стимулюючи діяльність корпорацій, що працюють на оборону, перетворюють їх на «локомотив» всієї національної економіки.

Чому ж Гарі Кімович промовчав? А просто тут спрацювала його росіянська психологія. Росіяни живуть за рахунок продажу нафти. Відповідно, зараз, коли їхня економіка стрімко котиться у прірву, а ціни на енергоносії досягли дна, вони намагаються в будь-якій події розгледіти ознаки того, що от-от скоро буде як колись – нафта по 120, і  ExxonMobil, як колись, прийде до Росії вкладати у нафтові свердловини.

Не прийде, Гарі Кімович. І своєму кремлівському шефові, який Вас призначив виконувати роль опозиціонера передайте. І просування Рекса Тилєрсона на посаду держсекретаря (це якщо ще Сенат його затвердить) до солодких мрій Кремля про «замирення» США та домовленості про зняття санкцій стосунку не мають. Якщо його буде призначено – це означатиме лише боротьбу американських нафтових компаній за ринки збуту. На яких росіяни є для них прямими конкурентами. Надто багато Путін підкладав свиней ExxonMobil, починаючи з 2014 року. А корпорації дуже не люблять, коли їм якийсь недопалок заважає будувати, скажімо, газогін через Сирію.

Так що, Гарі Кімович, почекайте з висновками. І да, до речі, радіо «Голос Америки» не президентом Труменом створено. Його засновано ще 1942 року. ЦРУ Трумен також не створював. Він лише реорганізував стару розвідслужбу ОСС і дав їй нову назву. Це Вам для загального розвитку.

А тепер головне.

Напередодні Нового року, 31 грудня 2016 року до багатостраждального селища Широкіне, що знаходиться практично на лінії розмежування в АТО, прибув президент України П.О. Порошенко. Прибув не сам, а – в компанії трьох американських сенаторів.

Що це може означати для Росії і що це може значити для України.

Це, панове – навіть не прозорий натяк. Це – дипломатичною мовою – гучна заява: США не просто не залишать Україну без підтримки, але ця підтримка зростатиме.

Разом з Порошенком на лінії фронту побували давні друзі України й жорсткі «русофоби», як їх називають у Москві – Джон Маккейн та Ліндсі Грем. Це не просто сенатори-республіканці. Це дуже впливові політики, які практично і контролюють Республіканську партію.

США – це не Росія. В США президент є найманим менеджером. Так, з великими повноваженнями, але під жорстоким контролем Конгресу та Сенату. Крок ліворуч, крок праворуч…

Американські президенти вилітали у відставку, мов намилені – були вже прецеденти. А тут Трампу підготували такий собі якір – скандал з начебто хакерським втручанням в електронну систему виборів. І знов-таки з більш ніж прозорими натяками, що за цим стоїть Кремль. Трамп ще не став президентом, а його вже зробили «кульгавою качкою». Людиною, яка буде звичайною маріонеткою. Інакше, будь-якого моменту ФБР або АНБ витягнуть із сейфів додаткові «факти», що Трамп «цар несправжній», що його «царем» зробив Путін.

Гадаєте, висилка російських дипломатів та закриття двох дипмісій в США якраз напередодні візиту американських сенаторів до України – випадковість? Ні, шановні. Це попередження Путіну: не рипайся і до Трампа зі своїми пропозиціями «торгівлі» та «розподілу світу» не звертайся. Бо буде і тобі, і йому дуже бо-бо.

Американські громадяни дуже не люблять, коли хтось відбирає у них право чесно і справедливо вибирати владу.

Ну а, щоб Трамп не надто сильно смикався з ланцюга, на який його прив’язали, Республіканська партія приготувала йому заступника. Віце-президентом став не просто консерватор, а – суперконсерватор Майк Пенс. Той самий, який неодноразово критикував Обаму за недостатньо жорстку позицію стосовно режиму Путіна та слабку підтримку України. Саме Пенс разом з Маккейном і Гремом вимагав від Обами надати Україні летальну зброю.

Найсумніше для Трампа (і Путіна, якщо раптом все ж якісь підкилимні домовленості між ними існують), що новий президент США не матиме розуміння і серед демократів. І присутність сенатора від цієї партії  Емі Клобучар в Широкіному – ясний сигнал: США на боці України.

Давайте задамося питанням: якщо про втручання, скажімо так – сторонньої сили в електронну систему голосування в США, голосно говорять американській спецслужби; якщо про це говорять ЗМІ; якщо розвідувальні співтовариства інших країн надають факти – чому в США цей скандал спускають на гальмах.

Головне: чому його не педалюють демократи? Ось вам смачна різдвяна страва: розкрутити скандал, добитися визнання результатів виборів недійсним і призначити переголосування. Або повторні вибори. Вже без Трампа.

Тоді кандидатка від Демократичної партії Г. Клінтон отримує практично 100% шанс стати президентом. Чому ж цього не відбувається? А чи, може ПОКИ ЩО не відбувається?

До речі, і Дж. Маккейн, і Л. Грем теж балотувалися цьогоріч в кандидати на посаду президента США. От він – другий шанс! Але ні…

Як на мене, тут тверезий розрахунок: підпертий з усіх боків Трамп буде дуже зручним і головне, слухняним президентом. А коли що – з Дональда Трампа будь-якої миті американський політичний істеблішмент зробить Дональда Дака під яблуками. 

Тому американські спецслужби не поспішали з рішучими діями стосовно російських товаришів, що вирішили трохи "допомгти" Трампу перемогти. Їх спокійно відслідковували, збирали матеріали, яких потенційно мусить вистачти на три судових процеса. Путін гадав, що всіх переграв. Насправді грали його самого...

І Трамп це вже має зрозуміти. Гадаєте, чергова хвиля скандалу з системою голосування та висилка російських «дипломатів у цивільному» співпала з оголошенням про намір Трампа подати на затвердження Сенату трохи не тих людей, які мусять очолювати ЦРУ, Держдеп, Пентагон – це збіг?

«Не думаю», - як каже улюблений путінський пропагандист.

Восьмирічний цикл зміни влади в США має відбутися. Протягом останніх 8 років демократи сіяли в країні соціалізм, роздарювали те, що було нагромаджено за часів республіканської адміністрації. Тепер час знову скорочувати соціальні видатки й стимулювати економіку. Час нагулювати жир.

А економіка в США стоїть на двох китах: дешева сировина та енергоносії і величезні вливання в ВПК. А щоб американці погодилися з підвищенням податків та купівлею для армії нових авіаносців, ракет, супутників, танків і роботів, їх треба лякати якоюсь загрозою. І тут кращого страховиська, ніж Росія на чолі з Путіним немає. Що вони здуру так яскраво продемонстрували в Алеппо.

Отож, має Тілерсон орден Дружби народів і чи береже в своєму гаманці візитку Путіна – жодної ролі не грає.

І гіпотетичні інтереси ExxonMobil в Росії тут ні до чого...

ПАВЛО  ПРАВИЙ