ТЕБЯ ПОСОДЮТ, А ТЫ НЕ ВОРУЙ або про Гужву, Сомалі та "злочинну владу"

Далі вже нема куди. Дожилися. Якщо найближчим часом не вжити хірургічних заходів, Україна перетвориться на Сомалі. Може, я гіперболізую, але дивіться самі.

Ось пише знаменита борчиня за свободу слова, демократію і, звичайно ж - із «злочинною владою» (подібні типи чомусь завжди іззлочинною владою борються) Олена Притула. Та, що головред, на моє глибоке переконання головного російського підривного видання в Україні з гордою назвою «Українська правда».

Пані Притула б’є з ходу, мов сокирою поміж очей:

«Саша, КОНЕЧНО же, заним следили, чтобы подловить на чем угодно. Потому что хотели закрыть сайт. Конечно же, они провоцируют, на что падок человек. Если бы не получилась взятка, посадили бы за налоги…»

Саша – це платний путінський холуй Гужва, редактор відомого підривного сайту «СтранаUA», який від назви до останньої літери є ресурсом Кремля та його поплічників з найодіозніших українських фігур: Медведчука, Курченка, Клименка, Азарова, Януковича,Лукаш, Рабіновича тощо. А взяли Сашу, нагадаю, за те, що він взяв 10 тисяч доларів чи то хабаря, чи то через шантаж – слідство розбереться.

З точки зору пані Притули співробітники СБУ – негідники. Бачте, зіграли на тому, що Гужва падкий до бабла. Дочекалися, коли Саша «візьме» й прихопили за тестикули. Не можна ж так з журналістами поводитися…

 «Справедливо справедливо ли это? В Украине нет сейчас справедливости».

Он воно як. Нема справедливості! Яка нафіг справедливість, якщо людину хапають за якісь там 10тисяч доларів. Неподобство! Це ж вам не якийсь там пересічний українець, це журналіст! А журналіст має право…

А дійсно, пані Притула, має право журналіст «брати»? Скажіть, з Вашої точки зору що мали зробити співробітники СБУ? Виписати Гужві талони на безплатне харчування та лікування у відомчому профілакторії? Так у Саші і так будка така, що в телевізор не влазить.

А ще пані Притула натякає, що і арешт Саші за ухиляння від сплати податків – це теж несправедливо. От якби якогось там пересічного українця заарештували – було б правильно, а журналіста, та ще й «борця із злочинним режимом» чіпати не можна – хай творить все, шо хоче.

Утім, пані Притула тут таки у постскриптумі дистанцюється від Гужви, тонко натякаючи на товсті обставини:

«Страну не читала, Гужву коллегой не считаю, то, чем он зарабатывал на жизнь, не является журналистикой»

Не буду зараз про те, чи є журналістикою те, чим займається пані Притула. Маю дуже великі сумніви в цьому. Тут інше: пані Притула не вважає Гужву журналістом. Тоді хай скаже, ким він є?  Пані Притула не вважає те, чим займався Гужва, журналістикою. Тоді хай дасть визначення його діяльності. Чи не правда, пані Притула, що те, чим займався цей пройдисвіт, - це низка статей Кримінального кодексу України, включно з такою цікавою, як ст. 111?

В чому ж не праві правоохоронці?

Притула пояснює:

«И такое они будут применять ко всем, кроме тех, кого могут держать на крючке и контролировать».

Пані, яка вважає себе ледь не еталоном журналістики, та ще й грається в політику, має знати, що в усьому світі усі намагаються тримати усіх на гачку. Власне, це і є політика.

А політик опозиційний, пані Олено, а також і журналіст, який позиціонує себе як опозиційного до влади – це об’єкт пильної уваги і в США, і в Німеччині, і у Франції, і в Британії. Доля в них така. Моя вчителька професор Борисова, підмічаючи у рукописах книжок, де я рву «професійних істориков», неточності, завжди наголошує: критикуєш – сам будь бездоганний. Лише так.

А у Притули виходить, що влада негарна і злочинна, бо, бачте, спіймала Гужву на злочині. Так нагадаю мудру фразу Анатолія Папанова у фільмі «Бережись автомобіля», пригадуєте?

Насправді Притула не Гужву захищає. Вона захищає себе. Бо сьогодні Сашу, а завтра на чомусь, до чого вона «падка», візьмуть пані Олену. Поцікавитися, наприклад, звідки в неї ті грубі гроші, що вона їх «позичила» Сірожі Лещенку на квартиру.

ВОНИ ТАК СЕБЕ ЗАХИЩАЮТЬ.

Тому і влада для них «злочинна».

А якщо говорити глобально, то усі вони прагнуть одного: хаосу. Правового нігілізму. Сомалі в центрі Європи.  Їх тисячі. І всі ненавидять «злочинну владу».

Всі бажають, аби їх не ловили на тому, до чого «человек падок».

Ті, хто називає себе журналістами – щоб косити бабло на «джинсі» та вимагаючи від «клієнта» тисячі доларів за зняття компромату з публікації.

Бурштиношукачі – копати бурштин під «чорним прапором» (маю право і взвгаля я воював, а ви мені, гади, не дозволяєте…»

Контрабандисти – тягати сигарети через кордон (а шотакоє?)

Обнальщики – виводити мільярди з країни.

«Ветерани АТО» - ставити «дах» бізнесменам під прикриттям охоронних фірм.

«Патріотичні партії» - дерибанити місцеві бюджети.

Фейкові волонтери – купувати собі «Круазаки».

І для усіх влада – злочинна. А як же. Для сомалійських угруповань теж будь-яка центральна влада – ворог. Бо заважає бабло косити в тому числі на злиднях народних.

Подивіться на них: Парасюк, Семенченко, Міхо – на них вже одяг тріщить по швах. 

Подивіться на «народну героїню» Надю – вона вже не криючись демонструє народу України пожирання маринованих восьминогів. 

Подивіться на Лещенка, Тимошенко, Корбана. На Садового погляньте…

І не дай Бог їм прийти до влади.

А в якості постскриптуму дозвольте цитату блискучих братів:

«Они приезжали из крошечных, разграбленных до полной нищеты королевств и княжеств, они жадно ели и пили, вспоминая прокаленные солнцем пыльные улицы своих городов, где в жалких полосках тени неподвижно лежали умирающие голые мужчины и женщины, а дети с раздутыми животами копались в помойках на задворках иностранных консульств.

Они были переполнены ненавистью, и им нужны были только две вещи: хлеб и оружие. Хлеб для своей шайки, находящейся в оппозиции, и оружие против другой шайки, стоящей у власти.

Они были самыми яростными патриотами, горячо и пространно говорили о любви к народу, но всякую помощь извне решительно отвергали, потому что не любили ничего, кроме власти, и никого, кроме себя, и готовы были во славу народа и торжества высоких принципов уморить свой народ — если понадобится, до последнего человека — голодом и пулеметами. Микрогитлеры» (А. Стругацкий. Б. Стругацкий «Хищные вещи века»).

Павло Правий (Бондаренко)