Общее·количество·просмотров·страницы

воскресенье, 29 апреля 2018 г.

Таємниці Другої світової війни: блокада, якої не було, або про ожиріння Жданова


Напередодні сумної дати 8 (в Росії 9) травня завжди намагаюся дати матеріал, який руйнує радянські міфи про «Великую отечественную». Треба знати і памятати: столиця брехні всіх часів і народів – це Москва. Вона стоїть на брехні, сама з брехні побудована і брехнею смердить. Цього разу говоритимемо про брехня навколо «блокади» Ленінграда. Поїхали.


Усім відомо, що під час блокади «другої столиці» Росії від голоду та хвороб, які йому є супутними, загинуло 700 тисяч осіб. Майже чверть всього довоєнного населення міста. Кляті нацисти і їхні союзники фінські фашисти вбили блокадою жінок, старих, дітей. Нема їм прощення.
А тепер правду. Ніякої блокади Ленінграду протягом 872 днів насправді не було. Це міф. Це брехня радянського Агітпропу. Те, що блокади не було, ніхто особливо і не приховував. Просто радянських людей привчили не думати. Думати в СРСР було небезпечно і не надто корисно для здоров’я. Тому мали натомість сліпо вірити в те, що кричали з трибун політичні горлопани з пещеними пиками.
А що було? Сталося так, що 8 вересня 1941 року німецькі війська перетнули останню залізницю, яка зв’язувала Ленінград з Великою землею. Тобто не стало доріг, якими можна було вільно довозити припаси в місто. Ото і вся «блокада».
Коли в дитинстві я дивився фільми про блокадний Ленінград, не розумів однієї штуки. Показують, як по кризі Ладозького озера крізь ніч і снігову віхолу (обов`язково віхола) безперевною чередою йдуть у Ленінград колони машин. Дивився й нічого не розумів: якщо ця знаменита «Дорога життя» не могла забезпечити Ленінград продовольством – побудуйте 2, 3, 300 доріг. Озеро он яке величезне, в чому проблема? Не вистачає машин - є коні. Та хоч собачі упряжки!  
А ще можна возити продукти повітрям. Для цього існує транспортна авіація. За роки війни США надали за Ленд-лізом сотні чудових транспортників Douglas DC-3. А з 1942 року в Ташкенті вироблялися їхні ліцензійні копії під назвою Лі-2. Загалом до 6 тисяч штук побудовно до 1947 року. В чому проблема?
Так і возили ж. Зокрема, для партійної номенклатури повітрям возили мандарини, кримське і грузинське вино, балики, осетрину, ікру чорну і червону, яблука, виноград та багато чого іншого. І це я не про вищих партійних бонз, а працівників райкомів. Партійні бонзи таку «дешевку» не їли. Вони харчувалися кращим їдлом, ніж ікра та осетринка.
В часи СРСР пошепки розповідали про те, як лікували від ожиріння головного партійного бонзу Ленінграда, особистого представника Сталіна - Жданова. Про особливий кондитерський цех, який виробляв для партійців тістечка. 
Другий секретар Ленінградського обкому ВКП(б) Олексій Кузнецов вручає Андрію Ждавнову медаль "За оборону Ленінграда" 
Потім, коли СРСР впав і розкрилися архіви та почали говорити свідки – виявилося що то не просто правда. То не вся правда.
«Инструктор отдела кадров горкома ВКП(б) Николай Рибковский был отправлен отдохнуть в партийный санаторий, где описывал в дневнике свой быт: «Каждый день мясное — баранина, ветчина, кура, гусь, индюшка, колбаса; рыбное — лещ, салака, корюшка, и жареная, и отварная, и заливная. Икра, балык, сыр, пирожки, какао, кофе, чай, 300 грамм белого и столько же чёрного хлеба на день… и ко всему этому по 50 грамм виноградного вина, хорошего портвейна к обеду и ужину. Питание заказываешь накануне по своему вкусу» (http://fakeoff.org/history/mif-o-blokada-leningrada).
Факт: в архівах немає відомостей про хоча б один факт голодної смерті працівників райкомів, міськкому, обкому партії.
Факт: в їдальню Смольного постачалися свіже молоко і яйця з підсобного господарства у Всеволожському районі.
Факт: навіть одна «Дорога життя» цілком могла забезпечити місто необхідною кількістю продуктів, причому легко. 
Це не я підрахував. Це зробили за мене російські дослідники.
За офіційними відомостями, «Дорогою життя» за 152 дні (зима 1941-1942 рр) було ввезено в Ленінград 361 тис. 109 тонн різних вантажів, в т. ч. 262 419 тонн харчів.
Якщо поділити 360 тисяч тонн на 1,5 тони (стільки брала найменша вантажівка СРСР – «полуторка»), а потім на 152 дні, то виходить, що за день «Дорогою життя» мали пройти 1600 автомобілів. А якщо це були ЗІС-5, які брали 3 тонни вантажу – то 800 машин.
Багато? Аж ніяк. Ці 1600 машин, якщо «Дорога життя» діяла цілодобово, про що пишуть комуністичні агітатори, мали йти з інтервалом 1 хвилина. Якщо це були ЗІС-5, то інтервал збільшувався відповідно.
Але ж «Дорога життя» це не тисяча кілометрів. І навіть не триста. «Дорога життя» - це лише 30 кілометрів. Повторюю: ТРИДЦЯТЬ. Одна машина за добу з навантаженням-розвантаженням могла цілком 3-4 рейси зробити.
Відповідно, на «Дорозі життя» реально, якщо вірити радянській статистиці перевезень, «працювали» 200-400 автомашин. Або від 7 до 15 автівок на кожен кілометр дороги одночасно. Ріденька, м`яко кажучи, колона виходить...
Так художникам було наказано малювати "Дорогу життя". 
Обов`язково під обстрілом.
Бо на фото, з якого робився малюнок, обстрілу не зафіксовано. До речі, фото постановочне. Про штучність його свідчить те, що колона в один бік везе і біженців, і бочки з пальним для Ленінграда.

Тепер питання: а чи могла «Дорога життя» (крім транспортної авіації) забезпечити продовольством місто, аби люди з голоду не мерли? Комуністичні «історики» стверджують: ні. Дорога працювала з максимальним навантаженням (яким – ми бачимо вгорі) і не рятувала від голоду.
Але ми комуністам не повіримо. Бо брехливіших створінь в історії людства не існує. Тому перевіримо. Добова мінімальна потреба Ленінграда в продовольстві – близько 3 тис. тонн. Плюс потреба фронту – приблизно стільки ж.
Шість тисяч тонн – це лише 100 залізничних вагонів. Або один рейс двох тисяч автомашин ЗІС-5. Це мізерна кількість. А якщо врахувати, що кожна автівка робила 2-3 рейси? Для того, аби ви розуміли: за штатним розкладом кожна стрілецька дивізія Червоної армії мала 471 автомашину. Лише одна 4-а армія Ленінградського фронту мала у своєму складі 4 стрілецькі дивізії. А було таких армій у складі фронту 11. Плюс 2 набагато потужніші гвардійські та 3 ударні. Це аби ви масштаби розуміли.
Одне з легендарних фото. В книжках писали, що водії вели машини
з відкритими дверцятами кабіни, щоб встингути вистрибнути, якщо
авто під під кригу. 
Тепер питання: а що таке ті 30 кілометрів? Та дозвольте ленінградцям – вони на руках перенесуть продовольство в місто для своїх дітей, що голодують. Або навіть у живий ланцюг стануть.
Але цього зроблено не було.
Тепер до істини. «Дорога життя» (як і «повітряний міст», і перевезення вантажів Ладогою кораблями, і ще десятки доріг, про які заборонено говорити й писати) дійсно працювали з величезною напругою. Таємниця тут в тому, що більшість вантажів везли не в місто, а З МІСТА.
Ці всі шляхи діяли не для порятунку голодних людей. Ці шляхи діяли, аби вивозити з Ленінграда… величезні гори зброї, що її виготовляли на місцевих заводах.
«Осенью 1941 года, во время ожесточённых боёв за Москву, город на Неве отправил войскам Западного фронта свыше тысячи артиллерийских орудий и миномётов, а также значительное количество других видов вооружения» (https://www.alexfl.ru/vechnoe/vechnoe_mist15.html).
Що таке «значительное количество»? Я вам скажу. Тільки восени-взимку 1941 року і тільки під Москву з Ленінграда відправили 713 танків. Це продукція Кіровського заводу – важкі КВ-1 та КВ-2. Плюс 3 тисячі(!) гармат. Плюс 58 бронепоїздів. Плюс мільйон(!) снарядів.
Вага КВ-1 складала 47,5 тонн. Як його везли? Невже в «полуторці»? А бронепоїзди як опинилися під Москвою? Дном Ладозького озера їхали? А ви уявляєте, скільки машин треба, аби перевезти мільйон снарядів у величезних важезних дерев’яних ящиках? Вага 1 снаряда (без ящика) до 152-мм гаубиці-гармати МЛ-20 – 44 кілограми.
Але і це ще не все. Аби виробити мільйон снарядів, потрібна бронза, латунь, вибухівка, вольфрам, мідь. Для танків необхідна броньова сталь, двигуни, електродвигуни, гума, оптика, радіостанції, і ще масу всього. Звідки брали сировину та комплектуючі? А це не сотні тисяч – мільйони тонн.
До речі, якби кинути ті 713 важких танків КВ, броню яких не пробивали німецькі протитанкові гармати, на прорив блокади в районі ст. Мга, де глибина позицій Вермахту між Ленінградським фронтом та Волховським фронтом на Великій землі складала лише 12 км - ніякої блокади уже восени 1941 року не було б. 
Так от: очевидно не було ніякої блокади. Очевидно, працювала величезна кількість кораблів, яка возила все це добро через озеро. А взимку існувала величезна кількість доріг по кризі. І танки йшли цими таємними дорогами своїм ходом. І навіть бронепоїзди якось примудрялися переправляти.
Те, що доріг було кілька і що масштаби перевезень були в рази більші, ніж про це розповідають – давно уже з’ясували дослідники-ентузіасти.
«Похоже, все авто двигались по определенным маршрутам, которые начинаются и заканчиваются у реальных населенных пунктов по берегам Ладоги: поселков Ладожское озеро и Морья на западном берегу и Леднево - на восточном.
Предположение, что здесь когда-то существовали забытые трассы со съездом-выездом на озеро, с блеском подтверждается - в лесах еще видны просеки дорог. В Ледневе, кстати, были обнаружены следы заброшенной железной дороги. Эти факты никто не скрывает, но почему-то и не афишируют.
Ледовых трасс все-таки было несколько» (https://www.crimea.kp.ru/daily/23727.4/54405/).
Ось так. Не приховують. Але й не афішують. Чомусь. Чому? Щоб не відповідати на питання навіщо вбили голодом майже мільйон людей, завозячи в місто замість хліба сировину для військових заводів.
Для Москви людські життя завжди були ніщо. Головне – більше танків, гармат, набоїв. Аби захитисти свою рідну землю. Захистити так, щоб її ставало все більше за рахунок земель сусідів.
Імперія має рости. А люди? Баби ще народять. Головне, більше танків, гармат, літаків, набоїв. Бо ще багато земель є, які б хотілося «визволити».
А з Ленінградом ще сумніше. Бо з точки зору Кремля, люди там жили абсолютно непотрібні. В Ленінграді багато інтелігенції – співаків, ботаників, музикантів, бібліотекарів, ентомологів, географів, вчителів, музейних працівників. 
Це був баласт. Вони снаряди робити не вміють, а хліба їм давай. А це зайвий рейс автівок через озеро, яким замість хліба для «дармоїдів» можна привезти більше свинцю та міді для набоїв.
Отож тих, хто був потрібен – зокрема вчених, переважно з практичних галузей науки та істориків (Сталін по особливому ставився до істориків, бо розумів, що "історія – наука політична") вивезли на Велику землю. Решту прирекли на смерть. У дивізіях народного ополчення, які кидали ненавченими і майже неозброєними на німецькі кулемети. А решту – старих, жінок, літей – голодом.
Може, таємниця штучного голоду в Ленінграді полягає ось у цій фразі, що потрапила через недогляд у Вікіпедію?
«Для города был характерен более высокий, чем обычно, процент нетрудоспособного населения, в том числе детей и стариков».
А на Нюрнбергському трибуналі претензії радянських прокурорів, які хотіли «блокаду» Ленінграда приписати до звинувачень німецьких генералів у злочинах проти людяності, західні союзники відкинули.
Надто переконливими були доводи німецьких генералів та їхніх адвокатів, що ніякої блокади по факту не було. Питання тихенько зняли.
Правда, це не врятувало того ж нещасного генерал-полковника Йодля від мотузки. Аби не балакав зайвого. Ну, і в якості помсти. Знаєте, за що його прирекли на смерть? Офіційно звинувачення таке: «… планував війну і є… відповідальний за стратегію та ведення операцій». Генерала судили не за злочини. За те, що він був генералом і займався своїми службовими обов’язками.
Але це вже інша невесела історія…

3 комментария:

  1. Сайт р0сійськ0м0вний.... васкрисенье пише...
    і ще- http://blog.i.ua/user/5614329/2222920/

    ОтветитьУдалить
  2. інтересняа, круттаа, пише цей сайт. ссілки на єтта саабщенье. ч0г0 же в тебе бл0гсп0т р0сійськ0ю, неук. чи даун

    ОтветитьУдалить