Так, зараз в силу усім відомих геополітичних причин, ми
партнери й друзі. Проте усі держави протягом всієї історії живуть за принципом,
який дуже точно й стисло висловив у своїй промові в парламенті тодішній міністр
зовнішньої політики Великобританії Генрі
Джон Пальмерстон 1 березня 1848 року: «Ми не маємо незмінних союзників, ми не
маємо вічних ворогів. Лише наші інтереси незмінні і вічні».
Польща має власні інтереси. І як кожна держава, захищає їх.
Це не гарно і не погано – так є. Погано те, що іноді наші інтереси не
співпадають. І у таких випадках виникають певні конфлікти та розбіжності. Це
теж не погано і не гарно – так є і робити вигляд, ніби проблеми не існує
неправильно.
Польща зараз є впливовим європейським гравцем. Польща
намагається стати лідером у Балто-Чорноморському регіоні. А Україна в силу
обставин, що склалися (російська агресія та наявність 1084 кілометри спільного
кордону з Білоруссю, яку все міцніше прибирає до рук Кремль) наразі сильно
залежить від Польщі. А залежність від будь-кого є неприємною штукою.
Польща нині є не лише «адвокатом» України у Європейському
союзі, але й прямим посередником у зовнішній політиці, різноманітних соціальних
та економічних проектах. Через Польщу до України «заходить» левова частка
грантових та гуманітарних програм ЄС. І часто у наших добрих сусідів виникає
зваба «натиснути» на Україну в тих або інших питаннях. Це і лобіювання
польського бізнесу іноді на шкоду українським інтересам, і гуманітарні питання
аж до вимог кому і які пам’ятники ставити, а які зносити.
Недаремно останнім часом в Україні активізувалася діяльність
різноманітних польських організацій від польських земляцтв та гуртків з
вивчення польської мови до католицьких громад та гуманітарних місій. Іде
активне вербування молоді на навчання у Польщі, звідки люди повертаються уже
налаштовані певним чином до Польщі й України. На жаль, ми уже почали пожинати
плоди цього й заплющувати очі на проблему було б не розумно.
Окреме питання – можлива діяльність польських радикальних сил
та їхній вплив на українських поляків. Ні для кого не секрет, що в Польщі
вистачає тих, хто все ще мріє про «Польщу від моря до моря», а терени Західної
України не сприймають інакше, як «Малопольщу».
У думки та наміри людей не зазирнеш. Нікому не відома
кількість тих українців польського походження, які таємно зорієнтовані на свою
«історичну батьківщину». Після проросійських настроїв частини громадян України
це друга за вагою проблема.
До речі, цікаво, що в деяких об’єднаних територіальних
громадах (Житомирщина, Рівненщина та інші) на останніх виборах головами та
депутатами стали етнічні поляки. Це теж не гарно і не погано – так є.
Безсумнівно, що більшість з них гарні українські громадяни. Але також немає
сумнівів, що через них наші сусіди теж намагатимуться лобіювати свої інтереси.
Зараз ми з Польщею друзі. Але згадаймо, до чого довело те, що
протягом десятиліть Україна не помічала проблеми угорців в Закарпатті. Держава
мусить оперувати категоріями десятиліть та передбачати проблеми, якими б
нереальними та навіть абсурдними вони не здавалися на перший погляд. А держава
– це не лише уряд, але й влада на місцях. І кожен окремий громадянин теж.
І кожен має пам’ятати слова лорда Палмерстона…
Комментариев нет:
Отправить комментарий