ЯК ВЛАДУ ДІЛИТИМЕМО?

 

Відпалали пристрасті. Українці зробили вибір у відповідності до своїх політичних симпатій та антипатій. Там, де за законом не потрібен другий тур, життя починає входити у звичну рутинну течію. Та виявляється, що далеко не все скінчено й найцікавіше ще попереду. Новообрані депутати ще не отримали мандати, а вже постало у всій своїй красі одвічне українське питання: «як владу ділитимемо»?

Останні місцеві вибори виявили одну особливість: у міських, районних та селищних радах, у депутатському корпусі ОТГ в низці регіонів переважно Центральної та Західної України жодна з політичних сил не має переваги. У радах мають представництва від 5 до 8 партій. Буває й більше.

Як приклад – місто Новоград-Волинський, в якому до міської ради своїх представників провели одразу 9 політичних сил: від однієї - 5 депутатів, одразу від п’ятьох - по 4 і від трьох по три. Більшість депутатів є висуванцями партій-антагоністів. І як тепер працювати?

Звісно, уже те добре, що законодавство не вимагає створення коаліції у міських, селищних тощо радах. Рада має право працювати і без офіційно оформленої більшості. Має. Але чи зможе? Чи зможуть заради спільного блага членів громади переступити через політичні та особисті амбіції новообрані депутати? А через міжпартійні чвари? А через фінансово-економічна та бізнесові інтереси? А скільки бруду під час виборчої кампанії вилито один на одного? Особисті конфлікти та антипатії

Найнебезпечніше те, що виконкоми та адміністрації ОТГ взагалі та міські голови зокрема, стають заручниками непевної ситуації в радах, коли група депутатів від однієї політсили і навіть один депутат може вирішувати долю голосування з того або іншого питання. Така собі «золота акція» місцевого масштабу. Це потенційно невичерпне джерело для шантажу та корупції. Можемо скоро згадати старий добрий анекдот про трьох сільських голів, один з яких «так собі», другий «нічого собі», а третій «все собі».

Насправді смішного мало. Той таки Новоград-Волинський має безліч проблем, які потрібно було вирішити ще позавчора. Місто потопає у смітті. Місто має дірявий водогін, з якого в землю йде мало не третина води. Місту немає коли чекати поки депутати поділять посади в комісіях і сфери впливу. І чи поділять. Перед виборами усі кандидати обіцяли, засукавши рукава, взятися до справи з першого дня каденції. Але обіцяти – ще не значить виконати. З досвіду знаємо, що обіцянки й дійсність є двома великими різницями.

Скільки в Україні проблемних міст, селищ, громад, де народні обранці замість того аби працювати, перебувають у перманентних конфліктах та боротьбі за владу заради влади і грошові потоки.

Ще один аспект. В країні, що воює, частина «мудрих» та «патріотичних» виборців проголосувала за проросійські проекти типу ОПЗЖ, через які Кремль гарантовано лобіюватиме свої інтереси. А громади – це ті цеглинки з яких складається держава.

«Політика - мистецтво створювати факти, жартома підпорядковувати собі події і людей. Вигода - її мета, інтрига - засіб... Перемогти її може лише порядність» (П’єр Бомарше).

  ПАВЛО ПРАВИЙ