СПЕЦИФІКА РОСІЙСЬКОЇ "МИРОТВОРЧОСТІ"

 

Вірменія була на волосинці від громадянської війни. Україна теж може там опинитися. Які висновки українці мусять винести з подій навколо Нагірного Карабаху та перемир’я, яке за ними настало? Над чим замислитися?

Підписане Вірменією перемир’я є нічим іншим, як капітуляцією, яка в майбутньому може призвести до втрати державного суверенітету. Тому воно ледь не підпалило країну збройним громадянським конфліктом.

За умовами «миру» Вірменія має вивести усі свої війська з Карабаху і покластися виключно на російських миротворців. В руках у Вірменії залишився по суті лише Степанакерт та вузенький «коридор» до нього – така собі «ниточка». А ножиці в руках у Азербайджану. Ось цей «коридор» росіяни й охоронятимуть.

Хто ж змусив уряд Вірменії піти на такі умови? Росія, яка виступила з «мирними ініціативами» та стала посередником у переговорах. Фактично Кремль зрадив свого союзника по ОДКБ й став на бік Азербайджану, який членом Угоди про колективну безпеку не є. Зате Кремль посилив свій вплив в цьому регіоні.

Тепер «найсолодше». В угоді прописано, що в разі, якщо через 5 років одна із сторін конфлікту висловиться проти подальшого перебування російських миротворців в Карабаху, вони мають піти. Якщо Баку цього зажадає, а Москва вимоги виконає, неодмінно клацнуть ножиці.

Росія може й порушити угоду та залишити своїх миротворців. Але тоді Вірменія потрапляє у цілковиту залежність від Кремля, під його абсолютне свавілля. Кремль зможе скільки завгодно «викручувати руки» Єревану й вимагати від нього будь що, шантажуючи й залякуючи.

Тепер до України. Тамтешні події можуть стати для нас великим уроком. Зараз деякі політики з ОПЗЖ, партії Шарія та інших промосковських сил в Україні розповідатимуть, який Путін молодець та який він «миротворець». Однак, Москва сльозам не вірить. Вона вірить лише у свої інтереси. А вони відомі: пряме й опосередковане підкорення собі сусідніх держав, перетворення їх на сателітів та джерело прибутків.

Наслідки прийняття російських «мирних ініціатив» передбачити неважко. Ні для кого не секрет, що в Україні вистачає і зброї, і людей, які вміють нею користуватися.

Уже зараз навіть події в далекому Азербайджані відлунюються в нашій країні. І немає гарантій, що «гарячі кавказькі хлопці» з вірменської та азербайджанської діаспор не влаштують з’ясування стосунків десь в Новограді-Волинському або П’ятихатках, і що від цього не постраждають випадкові люди. А що станеться, якщо буде прийнято «мирні пропозиції» Кремля по Донбасу передбачити неважко. Стане гаряче.

А ще Москва зраджує власних союзників. Завжди. Вона зрадила Саддама Хусейна в обмін на шмат нафтового «пирога» в Іраку. Вона зрадила Мілошевича в обмін на американські кредити, які були так потрібні після дефолту та незастосування санкцій за методи «встановлення конституційного ладу в Чечні».

Усе це слід пам’ятати тим, хто дослуховується до захопливих промов панів з ОПЗЖ про російську «миротворчість». Вона вельми специфічна. Та й панам і пані з ОПЗЖ, й тим, хто любить потримати в руках червоні кульки Шарія, слід пам’ятати не лише про зрадливість Кремля, але й про те, що в разі, якщо в країні спалахне – до них перших прийдуть «гарячі українські хлопці».