ПРО КІЛОГРАМ ГРЕЧКИ ТА КУБОМЕТР ДРОВ

 

Є одна дуже делікатна тема, яку переважно обходять коли говорять про децентралізацію. Так, в цілому ця реформа мала позитивний результат й пішла на користь громадам. Але є підводна частина айсберга…

Головною метою децентралізації була передача повноважень та коштів місцевих бюджетів на місця, мовляв, там краще знають, як і на що використовувати ресурси. І в багатьох випадках так і є. Там, де на території об’єднаних територіальних громад (ОТГ) працюють великі підприємства, що сплачують до бюджетів громад гарні кошти.

Але існують ОТГ, які ледь зводять кінці з кінцями. Візьмемо те ж Полісся, Житомирщину наприклад – багато громад тут великі за територією, але складаються з маси невеличких сіл. Справа от в чому. ОТГ складається з т. з. старостинських округів. За чинним законодавством кількість старостинських округів визначає лише рада територіальної громади і ніхто більше, на свій розсуд.

Дуже часто трапляється так, що їх створюють надмірну кількість – села далеко й не завжди хочеться туди їздити або навіть і пішки ходити, нехай самі там якось. От і виходить, що чи не кожне село або пара сусідніх сіл, де лише 60-70 мешканців, має власного старосту. А його треба утримувати. Йому зарплатню треба платити. А це, включно з податками та утриманням апарату самого ОТГ з’їдає практично увесь і так невеличкий бюджет.

І що тоді? Тоді керівництво громади (і старости теж) змушені йти на уклін до місцевих підприємців. Відремонтувати дорогу, школу, церкву; відправити хвору дитину на лікування; надати матеріальну допомогу нужденним тощо. Той, звичайно, дасть. Але, як казав Остап Бендер Шурі Балаганову: «За кожен згодований вам вітамін я вимагатиму від вас дюжину дрібних послуг». Фактично громада опиняється у підпорядкуванні такого бізнесмена.

Багато випадків, коли він навіть не місцевий. Агрофірму зареєстровано десь у Києві. Там і податки сплачуються. На місці вона лиш використовує ресурси, але громада на нього впливу не має. А тим більше старости.

А от наприклад, те ж Полісся. Тут царями й богами почуваються директори лісгоспів. Йдуть до них на уклін голови ОТГ та старости: дайте грейдера дорогу підправити; дайте лісу на ремонт клубу; дайте вантажівку на вивезення сміття. Дайте автобуса дітей на екскурсію звозити. Бо самі бідні й не можуть найняти деінде. А дрова? Кубометр дров для селянина перед виборами грає ту саму роль, що кілограм гречки для мешканця міста.

Тому у обласних радах сидять бізнесмени, директори лісгоспів та інший чиновний люд подібного штибу. А мали б сидіти голови об’єднаних територіальних громад. Бо голова лісгоспу має власні інтереси, які рідко збігаються з інтересами громад. Отут стопориться реальне народовладдя й починається щось інше. А цю ситуацію використовують уже й політичні пройдисвіти, часто керовані з-за кордону. «Дивіться, - кажуть вони, - ви не маєте реальної влади. А давайте створимо власну владу, паралельну. Не підкорятимемося цій системі». Такі спроби розхитати державу непоодинокі. У Хмельницькому, наприклад, кілька осіб навіть цілу «паралельну» міську раду створили під чуйним керівництвом російських спецслужб та їхніх агентів.

Що робити? Напевне, слід все ж законодавчо обмежити права ОТГ щодо створення старостинських округів. Встановити нижній ліміт числа мешканців, які входять у той чи інший округ. Як кажуть, «що занадто – то не здраво». Адже для самих об’єднаних територіальних громад мінімальне число мешканців, хоч і не жорстко, але окреслено.

Тоді сотні тисяч гривень, які витрачаються на утримання старост, залишаться в бюджеті громади, що зробить її сильнішою й більш незалежною від сторонніх впливів. Ото й буде укріпленням народовладдя.