На Київ знову сунуть «антивакцинатори». Мають право, в принципі, бо у нас свобода слова та зібрань. Проте є кілька питань.
Ці люди діляться на дві
великі категорії. Перша – громадяни, які мають свою думку й намагаються шукати
правди та справедливості В т. ч. переймаються можливими або реальними
обмеженнями прав і свобод через боротьбу з коронавірусом. Інша частина – це
малоосвічені ретрогради, люмпени, напхані різноманітними «страшилками» від
страху перед «чіпами» до жаху перед перспективою перетворення на генетичних
мутантів. Основу цієї категорії складають жіночки глибокого постбальзаківського
віку, причому часто – прихожанки Московського патріархату.
Є же третя категорія –
невелика. Це «активісти», відомі «вожді» цього різношерстого руху, які відверто
використовують як стремління захистити демократичні права і свободи, так і
страх перед вежами 5G, прибульцями з Сиріусу й «таємним світовим урядом».
І тут вже рух «антивакціонаторів»
перетинається з політикою, бо дехто з тих, хто бігає з плакатами подібними
тому, що на знімку, навіть не розуміє, що грає на руку спецслужбам однієї
держави, керівництво якої сидить ту фортеці з татарською назвою, розташованій
на берез річки з назвою фіно-угорською.
Бо в умовах неоголошеної війни,
яка має усі шанси перерости у війну оголошену, ці дії цілком кваліфікуються як
спроби поширення паніки, дестабілізації суспільства та його залякування. Захист
демократичних свобод є прямим правом і обов’язком громадянина й частину «антивакцинаторів»,
які бачать проблему й опасаються їх обмеження можна лише вітати. Але розповсюдження
середньовічних «страшилок» та заклики до повалення конституційного ладу в
країні – це вже зовсім інша «опера».
До речі, нещодавно з
психіатричної лікарні вийшов один з найвідоміших «антивакцинаторів» Остап
Стахів. Він проходив обстеження в межах карної справи, порушеної проти нього за
підозрою у закликах до повалення конституційного ладу та співпраці зі
спецслужбами Російської Федерації. Звісно, його провину ще має бути доведено й
суд має визначити її ступінь. Але якщо таки факт протиправної діяльності
Стахіва доведуть, як почуватимуться ті, хто допомагав йому словом, ділом і
гривнею? До речі, на волю Стахів вийшов за заставу у майже в мільйон гривень,
яку для нього зібрали ті, кого чоловік залучив у рух завдяки умінню красиво
говорити та власній харизмі.
Коли хтось з «вождів»
броунівського руху «антивакцинаторів» завдяки йому здобудуть якісь політичні дивіденди
й опиняться через якусь партію у кріслі Верховної ради, або принаймні таємно
зароблять на цьому завдяки «спонсорам» на «хатинку» десь в Іспанії – як почуватимуться
ті, хто мерз на вулицях з дурними плакатиками типу «Стоп GR-код», навіть не розуміючи, що той
код таке й з чим його їдять. Чи замислювалися вони колись, на чиї гроші, для
чого й хто їх розробив, роздрукував і дав їм у руки?
Навіщо російським
спецслужбам якісь, здавалося б, дрібні та ще й дрімучі, мов костромські ліси,
борці з «чіпами» та «мутаціями» в Україні? Тут дві мети. Перше – показати світові
українців такими собі непрохідними дикунами, які не варті щоб на них витрачали
зусиль, тож віддайте їх нам. Друге – ота боротьба зі злими «чіпами» є заразною,
чим примітивнішими, ближчими до інстинктів є чутки та забобони – тим ширше вони
розповсюджуються у середовищі малоосвічених людей. А люмпенізовану, налякану, розгублену,
нерозумну масу легше захопити й потім утримувати у покорі, - доведено історією ОРДЛО.
Комментариев нет:
Отправить комментарий