КАР'ЄРИСТИ, ПІАР ТА ЗМІ

 

Як добитися успіху в цьому житті? Стати депутатом, «заробити» багато-багато грошей на «політиці», «громадській діяльності» або «боротьбі з корупцією», аби вистачило на гарну квартирку у престижному київському будинку та ще й хатинку у сонячній Іспанії?

 

Для цього потрібен піар. Якщо про тебе не знатимуть широкі народні маси – ти не будеш цікавий потенціальним «спонсорам» з опозиції та влади; не отримаєш замовлення на різноманітні «акції» від бізнесменів або навіть іноземних агентів. Бо ти будеш тим, кого називають маргіналом.

А як зробити собі піар? Щоб твоє прізвище на слуху було. Щоб конвертувати відомість у конверти з вічнозеленими джорджами вашингтонами або навіть і у владу? Для цього потрібні засоби масової інформації. Саме вони дають поштовх кар’єрам багатьох тих, хто політику та громадську діяльність зробили джерелом квартир та хатинок.

Як це працює? Варіантів кілька. Перший – найбільш «чесний» так би мовити. Інформаційна сфера – це теж бізнес. Чим скандальнішим та шокуючим є подія, яку дає той або інший ЗМІ – тим більші наклади, аудиторія, рейтинг, а відтак і прибутки. Тому журналісти женуться за чимось «таким». Пригадуєте, як лідер руху «євробляхерів» на камеру свого «джип» палив? То все саме для цього. Тепер він у політиці. І це лише один з численних прикладів.

Існують навіть цілі тренінги, на яких волонтери навчають молодих політиків як правильно залучати пресу на свої акції. І відверто говорять: якщо ви не потрапили у ЗМІ – вважайте, що ваші зусилля марні.

Другий варіант – купити пресу. Можна найняти за гроші окремого не надто гордого журналіста (їсти усі хочуть) аби він написав про вас. Можна купити газетну площу, або сюжет у новинній програмі (але це дорого й до цього вдаються уже «розкручені» активісти-політики, які мають гарних спонсорів); можна домовитися з власником ЗМІ про ексклюзив та співпрацю на постійний основі. А можна і не домовлятися: якщо такий «активіст» працює на якусь політичну силу/політика або бізнесмена, той просто дасть команду власній газеті/телеканалу/радіо/сайту й ті забезпечать інформаційний супровід.

Звісно, не можна казати, що усі журналісти такі й усі активісти працюють лише на власну вигоду – зовсім ні. Та й піар далеко не завжди є «злом». Але проблема є й проблема величезна. Кожен українець може навіть якщо його розбудити серед ночі, назвати прізвища «журналістів», які за свою «роботу» отримували величезні «гонорари», або дуже «жирні» посади. Так само, як назве «активістів», які через піар зробили або намагаються зробити собі кар’єру.

   З огляду на викладене вище, ми маємо завжди пам’ятати: не все те золото, що блищить. Не завжди красива картинка у телевізорі групи громадян, які чогось вимагають, розмахуючи новісінькими прапорами на новісіньких вудилищах чи то під стінами владних будівель, чи то біля будинків опозиціонерів є тим, чим здається. Не завжди протести «антизабудовників» переслідують на мету справедливість, «антивакцинаторів» - захист демократичних прав і свобод; «вакцинаторів» - забезпечення здоров’я нації, а «борців з корупцією» - цю саму боротьбу.

А ЗМІ – це, на жаль, часто лишень інструмент.

За останніми соціологічними опитуваннями ЗМІ довіряють лише 32% українців. І це погано. Бо без «ланцюгових псів демократії» - як називають журналістів в США – демократія перетворюється на фікцію. Не кажучи вже про те, що через ЗМІ деякі нечисті на руку «активісти» штовхають людей на нерозумні, а іноді навіть не надто законні дії.