"ГДЕ ТАК ВОЛЬНО ДЫШИТ ЧЕЛОВЕК": КОЛГОСПНИЙ "ТРУДОДЕНЬ"

 

«Світле радянське минуле» – воно таке.  22 червня 1930 року Всесоюзна спілка сільськогосподарських колективів (Колгоспцентр) СРСР встановила оцінку та оплату праці в колгоспах не в грошах, а в трудоднях. Так звані палички.

Що це таке? О, це чудовий винахід комуністів. За працю тепер колгоспникам не платили. Відпрацював день – поставили паличку у відомість. Наприкінці року колгосп здавав батьківщині врожай за заздалегідь затвердженим планом: стільки тонн зерна, цибулі, капусти, гороху тощо. А те, що залишалося після цього, ділили між колгоспниками відповідно до того, хто скільки «трудоднів» набрав.

Прямо скажемо – залишалося після розрахунку з улюбленою державою небагато. У неврожайні роки взагалі нічого. Тому що улюбленій державі робітників і селян було абсолютно начхати врожайний рік чи ні. План виконай. Як хочеш. Неврожай – народи ці тонни, купи в Америці чи на Марсі, але державі план дай – не гріши.

Наприклад, у врожайному 1937 році у половині колгоспів селянам видали аж до трьох кілограмів зерна на трудодень. «До» це могло бути і 3, і 2 і навіть один кілограм. А в неврожайному 1939 р. у більш ніж третині колгоспів на «трудодень» дали менше кілограма.

Ось ці «ріденькі» кілограми, якщо їх продати на ринку або тій же улюбленій державі за «твердою» (тобто мізерною) ціною і були єдиним джерелом грошей радянської селянської сім'ї. На ці копійки мали селяни купувати гас і мило, тканину на пошиття штанів і сіль.

Книжка колгоспника, ще й заповнена «заднім числом». За 13 років каторжної праці її власнику нарахували лише 1240 «трудоднів», на які отримано 989 кілограмів зерна та 218 рублів 29 копійок грошей. По 800 грамів зерна та 18 копійок на «трудодень». Можна порахувати інакше: 13 років – це 4748 днів, включно з високосними. Тобто цей колгоспник жив на 200 грамів зерна і 5 копійок на день.

Із чого жили? А натуральним господарством – рятували город та корова. Можна було ще в колгоспі вкрасти, тільки за це давали щонайменше 10 років таборів за відомим «Законом про п'ять колосків» або одразу розстріл.

А щоб селяни не втекли з колгоспного раю, радянська влада ухвалила відібрати у них паспорти та таким чином прикріпила до колгоспів. Тобто повернула кріпацтво, скасоване царем-батюшкою 69 років тому.

Ще один страшний нюанс. «Трудодні» давали голові колгоспу, бригадирам та іншим колгоспним начальникам абсолютну владу над радянськими кріпаками-рабами. Бо бригадир міг видивитися у чоловіка чи баби «погану роботу» і абсолютно законно не поставити «трудодень».

Відішачив ти з другої години ранку до одинадцятої вечора в полі, а тобі – дулю. А ось куму чи кумі своїй бригадир міг і два, і чотири «трудодні» записати. І десять. Цілком законно. Закон такий був у СРСР. До речі, так колгоспних ударників створювали.

Бувало, що ті батіг і пряник використовувалися в особистих цілях. Ще як бувало. Захотів бригадир молодуху - пропозиція їй: підемо на сінник, два трудодні запишу. А не підеш – місяць горбатитись будеш даремно – я все одно «неякісну роботу» у тебе знайду. А за невироблення мінімуму трудоднів – кримінальна відповідальність, між іншим.

До речі, у колгоспах мали гарувати й діти починаючи з 12 років. Мінімальний виробіток для них встановлювався 50 днів на рік. Така типу панщина радянського зразка. Один день на тиждень дванадцятирічна дівчинка мала відпрацювати на рідну державу, в якій, як співали у знаменитій пісні. «Так вільно дихає людина».

І ось ця страшна система рабства ХХ століття існувала 36 років. Тільки 1966 року трудодні скасували і почали платити гроші колгоспникам. Ну як платити. Не назвеш 40-60 рублів розкішною зарплатою. Ціна пляшки найдешевшої горілки (радянська «рідка валюта») тоді була 2 рублі 87 копійок.