Хто створив ЛНР?

Уявляю, як зараз дехто обуриться, як піднімуться піднімуться дибки; як клястимуть, як понесуть полями та лісами «недобитого москвофіла», але… Але не написати не можу. Давно збирався і не відомо, чи зібрався б (тема надто неприємна), якби не набридли пости та коменти у «Фейсбук» про «Донбасівці самі винні» та «Обгородити Донбас колючим дротом і випалити напалмом». Перепрошую, але подекуди буду жорсткий. Літер забагацько, але витерпіть до кінця: це, як на мене – важлива тема.

Так от, панове «професійні українці», Донбас обгороджено колючим дротом давно – це зроблено ретельно й міцно ще 25 років тому. Дріт той невидимий, але коле й ранить не менш боляче.

Протягом 25 років люди на Донбасі жили в гетто. Мовному, культурному, економічному. Донбас віддали на відкуп ахметовим, єфремовим, тіхоновим, скударям, бойкам та аврамовим. Кажете – це влада таке зробила? Правильно, а хто вибрав нам Кравчука, Кучму, Ющенка, Тимошенко, Кінаха? Невже народ, який їх обрав, не несе відповідальності за їхні дії? Януковича, кажуть обрав Донбас – ні, шановні, насправді його обрала Україна. Той неповний мільйон голосів, який дав перевагу Віктору Федоровичу підкинули кияни (25,72%) Житомирська область (36,7), Вінницька (24,26), Чернігівська (30,95), Хмельницька (24,94) та інші. Чого вже там – всі доклали руку, навіть Львів. А винні лише луганчани та донеччани? Абідна, да?(с)

Ось такі взаємовідносини з Донбасом бачить колишній

комбат батальйону "Дніпро-1", а нині народний депутат

Юрій Береза. Великий патріот України...

О, ці пани при владі багато цікавого наробили. Протягом 25 років Донбас знаходився під потужним пресом московської пропаганди. З екранів телевізорів на них лилися «новини» ОРТ, РТР, телеканалів «Россия», «Звезда» та іже з ними. Лився «Русский мир». Лився Путін. Лилися «Русский спецназ» і «Морпехи», «Великая война» и «Смерть шпионам» «Сталин», «На безымянной высоте», «Штрафбат», «Брежнев», «Алтарь Победы», «Легенды СССР». Це лише так здається – розважальні серіали та фільми, насправді – пропаганда. Хтось дивився «Последний бой майора Пугачева»? Чому там всі позитивні герої мають російські прізвища, а вертухаї на «зоні» - суціль «хохли»? Хтось бачив «правдивий» фільм Андрєя Малюкова «Матч»?

А у нас що? Скільки українських серіалів про нашу історію ви знаєте? «Собор» на крові»? Який чомусь навіть «Перший національний» (sic!) показував о 2 годині ночі.

В магазинах Луганська стояли 5 книг про Путіна. Який він великий та геніальний. А скільки книжок видано про Крушельницьку і Пулюя, Кожедуба і Піддубного, Сірка і Телігу? Російською, аби читач на Донбасі, який в СРСР вчив у російській школі історію Росії, міг і хотів це прочитати. Чому я, їдучи в потязі з недурною жінкою із Лисичанська, у відповідь на її скаргу, що вона хотіла б пишатися Україною, але пишатися нема чим, розповідаю про Хотин і Конотоп, про те, як українці врятували Європу від турецької навали під Віднем? А де держава?

Чому під час правління великого патріота Віктора Ющенка тему Голодомору було затролено до того, що вона викликала в нормальної людини потяги до блювоти, але так і не було видано жодної книги про УПА російською мовою? Чому Віктор Андрійович вбухав мільярди у помпезні меморіали жертвам Голодомору в Києві й усіх обласних та навіть районних центрах, а серіалу українського про розкуркулення, голод, колективізацію, війну на кшталт радянської «Угрюм-ріки» не створено?

На гігантський, у "совковому" стилі меморіал жертвам

Голодомору з держбюджету було витрачено 133,6 млн.

гривень (по курсу 5.05), а потретити вже виділені

кошти на видавництво гарних книжок - не спромоглися.

Віктор Андрійович Ющенко не вилазить з телевізора, розповідаючи, яка зараз «злочинна влада» керує українцями, а мені пригадується, як році у 2006-му залишилися «не засвоєними» кільканадцять мільйонів гривень, що їх було прописано в бюджеті на підтримку українського книговидання. Ми тоді з покійним нині Юрком Ногою рахували – більш ніж мільйон книжок можна було видати. Про Петлюру й Махна, Шухевича і Григоренка, Сагайдачного і Довженка. Не видали…

Зараз те саме: уряд вкладає гроші в танки, літаки, берці, ракети та снаряди. Це правильно – без цього ані від агресора не захиститися, ані окуповані території не визволити. Але на мою особисту суб’єктивну думку, гарна книжка не менш важлива для визволення Донбасу, ніж ракета «Сапсан». Чому я маю не лише писати книжки, але й видавати їх за власний кошт? Чому я маю жебракувати, прохати в людей 80 гривень, аби видати книжку, яка трощить створені Москвою міфи про нашу історію, провокує в людей інтерес до неї? На розробку ракети «Сапсан» потрібно 450 мільйонів доларів. На створення потужного видавництва, яке б спеціалізувалося на книгах з історії для пересічного читача треба рівно в 450 разів менше.

Навіть в Росії вийшла нормальна книга про ОУН та УПА,

осійською мовою, для росіян. Українські патріоти не

спромоглися...

Гаразд, влада погана. А великі патріотичні політики гарні? Колись я мав розмову з одним високоповажним партійним вождем (не скажу якої націоналістичної партії – не хочу для них піару, ні поганого, ні гарного), той бідкався: от якби нам свого часу, та перекласти історію УПА російською, та масово кинути її на Схід… На питання чому не можна це зробити зараз, що змінилося великий націоналіст лише пробурмотів щось нерозбірливе й замовк. Більш ніж 10 років пройшло з тієї розмови, а історію УПА російською так і не видано. Зате партія, яка  давно вже не має жодного депутата у Верховній Раді, має шикарний офіс в Києві, нафарширований сучасною оргтехнікою. І автівки службові має.

Та біс із ними – з партіями. Ось вам звичайні українські патріоти. У вишиванках. Деякі – навіть із оселедцями. Протягом 25 років вони виють високопатріотичні пісні про те, що на Донбасі живуть не українці. Що на Донбасі не ті пісні співають, не ті фільми дивляться, не ті в них імена і не в ту церкву вони ходять. Навіть проривалося мерзенне слово «окупанти».

А я вам так скажу, носії вишиванок і оселедців: ви – дурні. Ви є найпершими ворогами України. Бо це саме ви допомогли нашій вельми патріотичній владі створити ЛНР та ДНР.

Дісно, величезна кількість людей на Донбасі – прийшлі. Вони є внутрішніми мігрантами в межах СРСР у третьому, другому і навіть першому поколінні. Їхніх дідів та бабусь завезли сюди в т.ч. і в 30-ті роки на місце виморених Голодомором українських сіл. Але чи винні вони? Вони такі само жертви сталінізму, бо рідко хто з них бажав кинути рідну Тамбовщину, Вологодщину, Брянщину і в «скотських» вагонах їхати «засвоювати Донбас».

Відірвані від Батьківщини – вони, як і має бути, зберегли до неї тягу, симпатію, зберегли особливості менталітету, мови. Зберегли навіть родинні зв`язки. І от великі українські націоналісти починають від них вимагати, аби вони стали українцями. Не в політичному сенсі – а «справжніми», етнічними. Щоб українською навіть уві сні розмовляли і вишиванку носили. І до вірмен, грузинів, греків – та само вимога.

Питання до великих українських патріотів: якби ви через примхи долі потрапили на постійне життя до Польщі, Білорусі, Італії – ви б забули Україну? Будучи громадянином Польщі ви би стали ненавидіти свою Батьківщину й мову? То чому ви вимагаєте цього від громадян України російського походження? Спочатку ви обзиваєте їх окупантами, розповідаєте їм про те, що вони не слов’яни взагалі, а, як висловився сьогодні один з фейсбучних френдів – «генетичне сміття, нащадки татарви», а потім дивуєтеся, чому вони не бажають жити в Україні, не хочуть бути українцями, не в етнічному – політичному сенсі?

Чому за 25 років громадянам України на Донбасі не було запропоновано жодного нормального контенту інкорпорації в українське суспільство? Уявіть себе в Польщі: вас змушують не лише вчити польську мову й історію, але насміхаються над вашим походженням, етнічною приналежністю, ображають ваших пращурів, закликають «захистити польську мову та культуру від ворожого українського впливу». Вам приємно буде?

А тепер уявіть собі, що на тлі всього цього з України приїздять такі собі дядьки й шепочуть вам на вушко: Холмщина, Підлящщя, Лемківщина – це ж старовинні українські території, які Сталін подарував полякам. Може, Холмську народну республіку створимо? Розумієте, друзі, про що я?

Не коректне порівняння? Можливо. Але зауважте: велика частина мешканців Донбасу переконані, що ці землі – не українські. І спільне радянське минуле, коли кордони «союзних республік» були абсолютно умовні, тут ні до чого. Десятиріччями в школах, газетах, по телебаченню, по радіо і на піонерських лінійках Донбасу розповідали, що раніше тут було «Дике поле», нічийна земля, на якій вітер колихав дикі ковилі. А потім російські царі це Дике поле у татар відбили, людей сюди заселили, землі розорали, заводи та міста побудували.

Поспілкуйтеся з луганчанами – 9 з 10 вам скажуть, що Луганськ заснувала імператриця Катерина ІІ. Кремль цей міф підтримує щосили. Навіть копію «Царь-пушки» за свій рахунок біля міської ради встановив. Хотіли ще пам’ятника «засновниці» - але тут «Русская весна» прийшла. І лічені одиниці згадають, що з 17 сторіччя на цьому місці, в «Дикому полі» стояли українські села Кам’яний брід та Вергунка. І зараз ці назви є – лише люди, які навіть там живуть, не знають звідки вони походять.

Поїдьте до Маріуполя, проведіть опитування: хто знає, що раніше тут була Домаха – столиця Кальміуської паланки Війська Запорізького? Жителі Маріуполя лише про те, що місто заснувала Катерина ІІ знають. Назва паланки походить від річки Кальміус, на якій стоять Маріуполь і Донецьк. До речі, і Донецьк заснував зовсім не Хьюз, а – українські козаки і до 1917 року місто називалося Олександрівка – це перше козацьке поселення тут. І Артемівськ не Артемівськ, а – Бахмут козацький. І Дзержинськ не Дзержинськ, а – Щербинівка, бо колись тут був зимівник козака Щербини. І Брянка не Брянка, а – колишні зимівники Війська Запорізького – Гриценкова протока та Кам’яний яр.

Відкрию вам одну таємницю, шановні колеги: абсолютна більшість мешканців Донбасу не була противниками української мови. Вони лише хотіли, аби їх не змушували забути російську. Звичайно, ніхто цього робити не збирався – на державному рівні, але тут з’явилася злучка кремлівських пропагандистів з дурними українськими націоналістами. Підкреслюю – не з українськими націоналістами в масі, а саме – з дурними.

Всі події в цьому світі мають свої причинно-наслідкові зв’язки. І коли дядько Пєтя, котрий стараннями московської пропаганди, а також українських політиків, державних та громадських діячів, не знає про «бандерівців» нічого (вірніше, знає, що вони кров немовлят пили і православними священиками заїдали), бачить по «зомбоящику» виступ пані Фаріон, там, де вона образила дівчинку, заявивши, що її ім’я Ліза – від слова «лізать», - його вкладене ворогами України уявлення про «бандерівців» чітко накладається на побачену ним «реальність». Тож дядько Пєтя швиденько реагує на заклик падлюки й ренегата Рада Мірошника по каналу ЛОТ виходити захищати Луганськ. В дядька Пєті «падає планка», він хапає дрючок і мчить на блокпост – відбиватися від «бандер», яких (Мірошник клянеться!) вже цілою колоною автобусів везуть Фіріон, Ярош та Тягнибок – різати язики «москалям».

От з чого починалася ЛНР, любі друзі. Я не вигадую – перші блокпости жодного стосунку до гіркіних-бабаїв-моторол-захарченків не мали. В Луганську на перші блокпости ходили місцеві мужички – пильнувати Яроша. А жінки їм їсти носили. А скоро і «зелені чоловічки» підтяглися…

Чи винні луганчани та донеччани? Безумовно – громадянський патріотизм ще ніхто не відміняв, як і статті Карного кодексу в частині сепаратизму. І самоосвіту ще ніхто не відміняв – аби не вестися на примітивну пропаганду й брехню. І порада «чемодан-вокзал-Россия» для тих, хто хоче жити в Росії – цілком правильна. Але й націонал-патріоти, вірніше - певна їх категорія, і решта українців, що мешкають не на Донбасі, і політики, і громадські діячі, і діячі культури теж мусять взяти на себе частину провини. Ми всі, разом створили ЛНР-ДНР. Хто камінчика кинув у фундамент, хто цеглину приніс, а хто й цілий мішок цементу.  

Для мене, панове, дурні націоналісти – ворог гірший і небезпечніший, аніж тисяча гіркіних і десяток путіних. Бо ані Гіркіну, ані Путіну нас не перемогти, доки ми єдині. А от коли нас роз’єднати, поділити на «правильних» і «неправильних» українців, або ще краще – на українців та «окупантів» - отоді нам капець.

І добре б нашим великим патріотам, які зробили чорно-червоний прапор та Бандеру своєю власністю, визнати помилки. Але навіть тепер, коли тисячі російськомовних патріотів б’ються на фронті, годують, одягають та взувають воїнів; які з ЛНР та ДНР постачають розвідувальну інформацію; ризикуючи життям малюють ночами на парканах «Луганск – это Украина» - продовжувати розповідати, що російськомовних патріотів України не існує і що той, хто розмовляє «мовою окупантів» ворог – це вже не помилка – злочин.

Це – злочин, бо як ставитися до подібних речей Віолці Юлдашевій, в якої дітей звуть «не по людському» - Аглая і Аристарх? З точки зору пані Фаріон, а також і пана Тягнибока (якби він не був згоден з тим, що несе ця особа, він не зробив би її депутатом); з точки зору пана Стемпицького і пана Коханівського та багатьох інших «справжніх українців», і Віола, і її діти – «не справжні», бо «не тією мовою» розмовляють і навіть звуть їх не так, як треба. А те, що їхній чоловік, етнічний татарин, який  все життя розмовляв російською, поліг від кулі російського снайпера під Савур-могилою – так це таке…

Темур Дамірович Юлдашев. Мвйстер спорту міжнародного класу

з паверліфтингу, чемпіон світу та триразовий чемпіон Європи.

Він міг би забрати свою дружину і 5 дітей та виїхати хоча б

і до Польші. Але він ств на захист України. 35 діб провів

у підвалі Луганського СБУ, після звільнення пішов воювати і

загинув у День незалежності України. Темур не говорив

українською, але для мене він - взірець українця.

Тут вони ще разом. Батько і родина. Найменшого ще немає.

"неправильні" з точки зору пані Фаріон діти -

Аристарх і Аглая. "Неправильні" українці.

Питають: книжки в тебе цікаві, правильні питання щодо нашої історії ти в них ставиш, провокуєш інтерес до минувшини і десь навіть трощиш офіційні історичні міфи. Але чому ти видаєш їх російською? Трапляються навіть не питання – звинувачення у «малоросійстві» та «москвофільстві».

Відповідаю: затим і видаю російською, аби її читали перш за все на Донбасі, в Харкові, Одесі, Миколаєві, у Дніпропетровську і Запоріжжі. Їм потрібніше – я знаю. Знаю, бо колись я сам був великим «ватником», який співав пісні про «Дике поле». І хтозна, може я б зараз бігав там, в ЛНР з автоматом, якби мені свого часу не трапилися мудрі вчителі. І не трапилися мудрі книжки – російською в тому числі.

З точки зору деяких занадто заклопотаних пошуками

зради, мова книги важливіша за її зміст. Тльки люди, які цю

мою книжку читали, з цим не згодні...

А українською я їх теж видам. Якщо знайду кошти. Не профінансуєте, видатні патріоти? А може, виділите з тисячу долярів на видання книжки про ОУН і УПА російською? Її вже написано, до речі. Що скажете, пан Береза?

Але то таке. Вирулимо і без вас. Корисніше буде, якщо ви думатимете що пишете і що говорите. Бо іноді стає лячно, чесно.

P.S. Не втримався таки від самореклами, ви вже пробачте. Вірніше, це певний звіт. Процес видання книги «Владимир. Крещение ложью» вийшов на фінішну пряму. Рукопис вже пішов на літературне редагування, сподіваємося, що пару тисяч гривень, яких недостає, доберемо за рахунок передплатників або добрих людей, спонсорів.   Уривочок з книжки, а також умови передплати книжки дивіться за посиланням: http://pavlopraviy.blogspot.com/2016/01/blog-post_8.html

З повагою,

ПАВЛО  ПРАВИЙ