Загибель поліцейських у Дніпрі відкрила цілу низку
проблем, як всередині поліції, так і у суспільстві в цілому. Давайте на хвилину
залишимо у спокої тих неадекватів, які зловтішно «мочі ментов» - хай ними
займаються правоохоронні органи та психіатри й поговоримо про причини того, що
сталося. А їх видно вже давно неозброєним оком.
Коли великий експерт з усіх питань від космосу до
асенізації пан Бутусов написав, що поліцаї загинули від власної непрофесійності
і порушення службових інструкцій, я чи не вперше з ним погодився. Але потім,
трохи подумавши, згоду свою відізвав. Бо поліцейські загинули якраз через те,
що виконували службові інструкції й діяли відповідно до «Закону про поліцію».
Парадокс? Абсолютно ні. Може далі викладатиму свою думку
дещо сумбурно, тому прошу вибачення. Отже.
Давайте уявімо, що пан Бутусов – поліцейський. А ви –
його напарник/ця. От ви зупиняєте авто за проїзд на червоне світло. Як там пан
Бутусов пише? Поки напарник (тобто ви) перевіряє, сидячи у поліцейській машині,
порушника по базах даних, Бутусов має контролювати водія.
І отут – опа! Питання: а як? Гарно американським копам:
скомандував «Руки на кермо» і готово. Та в США половина громадян знає, що треба
тримати руки на кермі, поки копи тебе перевіряють. І не дай Бог, полізти рукою
куди-небудь поміж ніг, щоб почухатися, бо миттєво мінімум в руках у поліцая з’явиться
пістолет, а як максимум, можна образу і кулю в лоба отримати.
Бо за законом в США поліцейський має право відкрити
вогонь на враження, якщо йому тільки
здалося, що у порушника може бути
зброя, або він якимось іншим чином загрожує життю та здоров’ю поліцейського. Наприклад,
може наїхати колесом на великий палець правої ноги.
Бо в США слова поліцейського у суді важать більше, аніж
свідчення двох свідків. Слова копа в суді можуть спростувати лише мінімум три
свідка. А у нас слова поліцейського у суді нічого не важать. Ні, за законом
вони враховуються. Теоретично. А на практиці суддя їх не сприймає, бо вважає їх
свідченнями «зацікавленої особи». А у нас судять поліцейського, який стріляв по
машині, водій якої намагався втекти від переслідування і наїхав на
правоохоронця. І половина українців обурено роздуває ніздрі: «Які звірі ці
поліцаї, у дітей стріляють». Хоча за законом мають право, але закон залишається
за дверима кабінетів прокурора та судді.
Ідемо далі. В США команда «Руки на кермо» виконується за
будь-яких умов: везе людина центнер героїну в багажнику чи зупинили її за
проїзд на червоне світло. А у нас проїзд на червоне світло – це лише
адмінпорушення. А витягти з кобури табельну зброю український поліцейський має
лише у випадку, якщо водій відверто загрожує його життю або здоров’ю, або ось
тут і зараз скоює тяжкий – повторюю – тяжкий злочин. Або якщо точно відомо, що
він злочинець в розшуку або який тікає з місця скоєння злочину. В іншому
випадку, якщо поліцай витягне пістоля, його звільнять з органів. Можуть і
посадити.
Так що водій, котрий проїхав на червоне світло і якого ви
з Бутусовим зупинили, може чухати собі поміж ногами, лізти в «бардачок», до
кишені, вилазити з машини зі словами «А шо такоє, командир», тримаючи праву
руку в кишені. Бутусов може лише гопака навколо нього станцювати. І лише коли
водій витягне з кишені руку, і в ній виявиться пістолет, лише тоді Бутусов має
право: відкрити кобуру, витягти пістолет, зняти з запобіжника (за нашими
інструкціями «ствол» має бути на запобіжнику), дослати набій (не можна носити
зброю з набоєм у патроннику) і спробувати пристрелити бандита. Спробувати, бо
очевидно, що до цього часу бандит вже його нашпигує свинцем.
Оля, молодчага, мужня дівчинка, встигла перед тим, як
втратити свідомість, відстрілятися…
Звичайно, я тут утрую, але не надто. Американський поліцай,
не думаючи, розрядить у водія, якого зупинили за проїзд на червоний і який
потягнувся за цеглиною, усю обойму. Наш коп перед тим як прикінчити негідника
має попередити що стрілятиме, потім вистрілити вгору, а вже після цього, якщо
іще не отримає по кумполу, може застосувати зброю. При цьому він має великі
шанси сісти років на три. Чому? Бо перше, що його спитає прокурор: нащо ви
застрелили цю людину, адже ви могли його лише поранити? Не дуже сильно. У ногу
акуратно вистрелити. Або в руку. У нього ж не було зброї. Цеглина – не достатня
загроза, аби стріляти в бідолашного з табельної зброї. І усі права, гарантовані
патрульному ст. 45 «Закону про поліцію» залишаються в тому законі, норми якого
майже дослівно списано ще зі старої ст. 15`. «Закону про міліцію». Відкрийте, знайдіть положення,
яке дозволяє копу стріляти у випадку, який був у Дніпрі.
Знаєте, чому поліцай з напарником не надівають кайданки
на п’яного «мажора», котрий скаче перед ними з матюками, ображає і обіцяє
завтра звільнити з поліції, бо в нього папа-мама-брат-дядько?
Не тому, що бояться папу-маму. Тому що у суді мажор
скаже, що його затримали ні за що; що він нікого не ображав, це його схопили,
незаконно використали спецзасоби, побили і затримали. І слово обох поліцейських
важитиме для судді не більше, аніж душа праведника на важелі терезів базарної торгівки.
О, ні, за законом вони можуть свідчити. Мають право. На папері. І якщо
стрибаючи, «мажор» раптом вихопить пістолета й вистрелить у голову поліцаю,
бутусови розповідатимуть, що він непрофесійний і порушив інструкції. Які в
різних пунктах суперечать одна одній.
Отож, перш ніж одягати поліцейських на американський
манер, треба детально прописати відповідні закони. Закон мусить не лише
захищати громадянина від свавілля поліції, але
й поліцейського від громадянина.
А у нас «Закон про поліцію» - майже точна калька ще з «совкового»,
майже, бо ще більше обмежує права поліцейських, ніж старий.
Тепер другий аспект. Хто такий цей бандит? Пугачов
Олександр Андрійович – герой АТО. Повторюю – герой АТО. Він служив у
знаменитому батальйоні «Торнадо», командира якого, двічі судимого рецидивіста Онищенка,
кримінального авторитета з Тореза. Сам Пугачов теж судимий – за зґвалтування.
Нагадаю, що нині 12 осіб з «Торнадо» судять за статтями
255 (створення злочинної організації), 127 (вчинення насильницьких дій,
пов'язаних зі статевим насильством), 115 (вбивство) Кримінального кодексу
України.
І отут ми маємо відповісти на питання: а чому, власне
Пугачов став стріляти? Чому він наважився на убивство двох поліцейських, які
зупинили його за проїзд на червоне світло? Що за таємниця за цим стоїть? Тому
що він був у розшуку за звинуваченням у злочинах, передбачених ч. 3 ст. 146 (незаконне позбавлення волі або викрадення людини),
ч. 1 ст. 255 (створення злочинної організації), ч. 2 ст. 153 (зґвалтування). Тобто він з тієї самої компанії, яку
зараз судять. Більше того: він був особистим охоронцем Онищенка! Цікаво, що звідкись він мав підробний паспорт…
До чого це все я. До того, що злочинців цих вперто і наполегливо
захищають політики. Радикальна партія Ляшка в особі депутата Мосійчука. Партія «Самопоміч»
в особі депутата Гришина-Семенченка. Інші подібні особи.
У нас достатньо вивісити з клітки у суді прапор України і
заявити, що «наспідставилавлада», як зявляються великі патріоти з різних
партій, що починають кричати «злочиннавладазнищуєпатріотів». При цьому українців
просять не замислюватися, чому участь у війні і навіть героїзм має бути
індульгенціями для осіб, які паралельно з війною, займаються грабунками,
убивають, ґвалтують, катують. Якщо ДУК «Правий спектор» воює, то можна у
Мукачевому стріляти на «розбірках» з бандитами за право «кришувати»
контрабанду; можна прикривати нелегальний видобуток бурштину, виготовлення «самопальної»
горілки, тощо.
І завжди знайдуться ті, хто стане на захист «патріотів».
Бо це привід не лише себе «патріотами» показати, але й показати, що влада – «не
патріоти», а відтак підвищити свої шанси самим стати владою.
В чому тут зло? В тому, що часто бандити упевнені у
власній безкарності. Можна ограбувати людину і оголосити що вона – «сепар».
Можна зґвалтувати й убити жінку і гнати геть поліцейських, погрожуючи зброєю й
волаючи «Ми герої, ми воюємо поки ви там у тилу хабарі берете».
Між іншим, убивця дніпровських поліцейських знаходиться в
базі даних луганських сепаратистів як «український каратель». А партія Ляшка
захищає «торнадівців» тому, що – «свої», тому що від початку то був «батальйон
Ляшка» під назвою «Україна».
Я можу укласти парі на кришку від пляшки пива проти
горілого сірника, що і у цьому випадку знайдуться політики, які кинуться
захищати «героя». Не знаю, що вони вигадають на його виправдання, але кинуться.
Вже кинулися. Кажуть, Пугачова підняли на щит «свободівці»…
І доки наше суспільство реагуватиме на скандали, що їх «розкручують»
парасюки-мосійчуки-лещенки-семенченки, доти бандити у плямистих штанях і
жовто-блакитним прапорцем наліпленим на ліву кишеню, відчуватимуть безкарність.
І гарантую – далі буде ще страшніше.
Бо той самий Парасюк, висловивши співчуття рідним та
близьким дніпровських поліцейських і засудивши «бандита», в той самий день бере
мегафон і йде під стіни суду захищати такого самого бандюка, якого взяли під
час спроби підриву мосту і який при цьому поранив співробітника СБУ.
Що робити? Чесно, не знаходжу панацею. Вірніше, я її маю,
але за неї гарантовано отримаю по пиці від «патріотів» та їхніх захисників.
Треба щиро тепло подякувати бійцям добровольчих
батальйонів. Треба сказати: «Ви врятували Україну в найтяжчі для неї дні та
місяці. Велика вам шана. Але тепер наші збройні сили, які постали з попелу та
Нацгвардія обійдеться без вас. Ідіть додому. Народжуйте дітей, пишіть книжки,
вирощуйте хліб, будуйте будинки, садіть яблуні. Далі ми самі».
Частину добробатівців, до яких після перевірки не буде
претензій у правоохоронців і медиків, брати на дійсну військову службу. Тоді з
криміналом буде майже покінчено. Майже, тому, що в ЗСУ цього добра теж
вистачає, але усе ж на порядок менше. Просто тому, що часто навіть не відомо,
як насправді звуть людину і ким вона є, коли та записується в ДУК або батальйон
ОУН.
Проте це – лише моя особиста, суб’єктивна думка. Можете
її не поділяти – справа ваша.
І да, ще одне: напервне ще треба припинити підтримувати
перший ліпший крик у соцмеражах та з телевізора: «Каравулвладазнищуєпатріотів».
Бо патріоти, як виявляється, бувають різні…
ПАВЛО ПРАВИЙ
Комментариев нет:
Отправить комментарий