Російська пропаганда набирає обертів. Якщо подивитися російські телеканали та послухати московських «журналістів» та різноманітних «експертів», то ми, українці, всі помремо страшною смертю, а путінські танки «за 48 годин доїдуть до Києва».
Але дійсність абсолютно
інша. Новини з Ростовської області та інших регіонів Російської Федерації – від
звичайних людей, а не з телевізора – повідомляють про те, що там палає справжня
паніка. Ніхто не хоче йти воювати. Бо всі усвідомлюють, що легкої прогулянки не
буде. Що за кожен метр не потрібної пересічному росіянинові чужої землі доведеться
платити великою кров’ю. І це не рахуючи міжнародних санкцій. А як би Путін не
хамив в інтерв’ю журналістам – факт є факт: Росія залишилася практично на самоті,
у жорсткій міжнародній ізоляції. Вона не має друзів крім Ірану та Північної
Кореї.
От і старається московська
пропаганда будь-що показати гарну міну. Переконати передусім навіть не власних
громадян, а нас, українців, що путінські війська як ніколи сильні. Й уся ця
череда безперервних навчань на землі, у повітрі та на морі – це не військова
потреба – це «показуха» для пропаганди: «бійтеся нас!»
Проте треба знати й пам’ятати,
що московська пропаганда найнахабніша й найбрехливіша у світі. І так було
повсякчас. Відомий нацист доктор Геббельс, який вважається еталоном брехуна,
вчився у своїх колег з берегів Москва-річки, товаришів Жданова, Алєксандрова та
Щербакова. Але так і не зміг їх перевершити.
Перед 22 червня 1941
року, концентруючи незчисленні орди червоноармійців з десятками тисяч танків
біля кордонів з Німеччиною московські правителі також розповідали байки про
свою непереможність. З кожної тарілки радіорепродуктора лилася бравурна пісня
«И на вражьей земле мы
врага разгромим
Малой кровью,могучим
ударом!»
Чим це все закінчилося відомо усім. І якби не допомога союзників, якби не економічна міць США, які забезпечили Червону Армію порохом, вибухівкою, консервами, танками, літаками та горілкою, СРСР, маючи на початок вступу у війну у сім разів більше танків та утричі літаків, ту війну програв би, що відверто визнавав сам Сталін.
Російські пропагандисти,
надуваючи щоки намагаються переконати нас у своїй незліченній силі. Але
забувають нагадати, що ЗСУ наразі далеко не ті, що у далекому 2014 році
голі-босі й недоозброєні зупиняли російських десантників під Лутугіним та били
російський спецназ у Донецькому аеропорту. Українці мають міжнародну підтримку, майже
тисячу танків, американські «Javelin» та британські NLAW; вони вмотивовані,
навчені, озброєні та злі. А Путін пожене в атаку солдат строкової служби які не
розуміють за що мають воювати. Бо знову ж таки реально в Росії мантрам
пропаганди про «укро-фашистів» вірять хіба що носії отієї вікопомної «зайвої
хромосоми», про яку віщував путінський міністр культури Мединський.
Різноманітні
скабєєви-кисельови-соловйови-корчевнікови чомусь упевнені в «могучем ударе». Принаймні
у телевізорі, - чи насправді вони вірять у те, що розповідають з нього за грубу
грошву є питанням риторичним. Вони демонстративно не сумніваються. І даремно.
Бо може вийти невдобно й дійсніть піднесе неприємний surprise. Як у 1941 році. Від
таких surprise імперії падали.
Так що панікувати не слід.
Треба тримати порох сухим, підтримувати свою армію словом і ділом і затикати
роти тим, хто розповсюджує настрої «всьопропало».
А ще припинити дивитися
російські телеканали та копирсатися в «Однокласниках» і «ВКонтакте». Нічого гарного
там не знайдеш крім брехні. І тоді спатиметься куди як спокійніше.
Комментариев нет:
Отправить комментарий