«Світле радянське минуле» – воно таке. 22 червня 1930 року Всесоюзна спілка сільськогосподарських колективів (Колгоспцентр) СРСР встановила оцінку та оплату праці в колгоспах не в грошах, а в трудоднях. Так звані палички.
Що це таке? О, це чудовий
винахід комуністів. За працю тепер колгоспникам не платили. Відпрацював день –
поставили паличку у відомість. Наприкінці року колгосп здавав батьківщині
врожай за заздалегідь затвердженим планом: стільки тонн зерна, цибулі, капусти,
гороху тощо. А те, що залишалося після цього, ділили між колгоспниками
відповідно до того, хто скільки «трудоднів» набрав.
Прямо скажемо –
залишалося після розрахунку з улюбленою державою небагато. У неврожайні роки
взагалі нічого. Тому що улюбленій державі робітників і селян було абсолютно
начхати врожайний рік чи ні. План виконай. Як хочеш. Неврожай – народи ці
тонни, купи в Америці чи на Марсі, але державі план дай – не гріши.
Наприклад, у врожайному
1937 році у половині колгоспів селянам видали аж до трьох кілограмів зерна на
трудодень. «До» це могло бути і 3, і 2 і навіть один кілограм. А в неврожайному
1939 р. у більш ніж третині колгоспів на «трудодень» дали менше кілограма.
Ось ці «ріденькі»
кілограми, якщо їх продати на ринку або тій же улюбленій державі за «твердою»
(тобто мізерною) ціною і були єдиним джерелом грошей радянської селянської
сім'ї. На ці копійки мали селяни купувати гас і мило, тканину на пошиття штанів
і сіль.
Із чого жили? А
натуральним господарством – рятували город та корова. Можна було ще в колгоспі
вкрасти, тільки за це давали щонайменше 10 років таборів за відомим «Законом
про п'ять колосків» або одразу розстріл.
А щоб селяни не втекли з
колгоспного раю, радянська влада ухвалила відібрати у них паспорти та таким
чином прикріпила до колгоспів. Тобто повернула кріпацтво, скасоване
царем-батюшкою 69 років тому.
Ще один страшний нюанс.
«Трудодні» давали голові колгоспу, бригадирам та іншим колгоспним начальникам
абсолютну владу над радянськими кріпаками-рабами. Бо бригадир міг видивитися у
чоловіка чи баби «погану роботу» і абсолютно законно не поставити «трудодень».
Відішачив ти з другої
години ранку до одинадцятої вечора в полі, а тобі – дулю. А ось куму чи кумі
своїй бригадир міг і два, і чотири «трудодні» записати. І десять. Цілком
законно. Закон такий був у СРСР. До речі, так колгоспних ударників створювали.
Бувало, що ті батіг і
пряник використовувалися в особистих цілях. Ще як бувало. Захотів бригадир
молодуху - пропозиція їй: підемо на сінник, два трудодні запишу. А не підеш –
місяць горбатитись будеш даремно – я все одно «неякісну роботу» у тебе знайду.
А за невироблення мінімуму трудоднів – кримінальна відповідальність, між іншим.
До речі, у колгоспах мали
гарувати й діти починаючи з 12 років. Мінімальний виробіток для них встановлювався
50 днів на рік. Така типу панщина радянського зразка. Один день на тиждень
дванадцятирічна дівчинка мала відпрацювати на рідну державу, в якій, як співали
у знаменитій пісні. «Так вільно дихає людина».
І ось ця страшна система
рабства ХХ століття існувала 36 років. Тільки 1966 року трудодні скасували і
почали платити гроші колгоспникам. Ну як платити. Не назвеш 40-60 рублів
розкішною зарплатою. Ціна пляшки найдешевшої горілки (радянська «рідка валюта»)
тоді була 2 рублі 87 копійок.
Комментариев нет:
Отправить комментарий