Общее·количество·просмотров·страницы

среда, 26 января 2022 г.

СЕЛЯНИ НА КОЛІНАХ АБО ЧОМУ В РАДЯНСЬКИХ МАГАЗИНАХ СИРУ НЕ БУЛО

 

Для тих, хто слухає бабусь, які ностальгують за радянським минулим коли були молоді та привабливі.



Знаєте, чому в СРСР був дефіцит молока та молочних продуктів? Тому що в СРСР були «тритисячниці». Ті, хто радянські часи не застав, не розуміють, що це таке – «тритисячна». А тоді це були славетні люди. Доярки, які правдами та неправдами змогли за рік вичавити з виміні своїх корів три тонни молока.

Їх нагороджували орденами. Їх знімали для всесоюзної телевізійної програми «Час». Їх призначали депутатами Верховної Ради СРСР, возили на зльоти ударників та до Москви – «на Леніна подивитися». Вони були гордістю трудових колективів. Кожен колгосп і радгосп прагнув обзавестися своєю дояркою-ударницею.

Щоправда, було одне «але».

Якщо приватна корова за рік давала три тисячі кілограмів молока, господарі забивали її на м'ясо. Тому, що «паразитка тільки жере, а молока не дає». Бо насправді три тисячі - це мізер. Таку кількість молока у гарної господині коза дає.

Але в радянських колгоспах і радгоспах чомусь сакральні «три тисячі» були рекордом, за які орден Трудового Червоного Прапора давали. А за «п'ять тисяч» давали орден Леніна. За «сім тисяч» - що в СРСР було вже зовсім фантастичною цифрою, присвоювали звання Героя Соціалістичної Праці. Але часто ці передовики були штучними. Липові. Для того щоб призначена в передовиці доярка досягла такого «космічного» результату, їй у групу найпродуктивніших корів із усієї колгоспної череди збирали.

На знімку - доярки-«тритисячниці» радгоспу «Гігант» (Ростовська обл.) - їм надали небачену честь - зустріч з членами бюро міського комітету КПРС та публікацію в газеті замість щоб платити достойну зарплату

Ну і трохи приписували до реальних показників. Лили воду у переносному сенсі – у документи і в прямому – у молоко. За офіційною статистикою середній удій США на одну корову в 1990 році був вищим ніж у СРСР на 61%. Але це за офіційною. Американці рахували чесно, а радянська статистика була своєрідною. Вона на приписках трималася.

А бажаєте окрему «фішку»? Голландські фермери можуть легко отримувати по 10-12 тисяч кілограмів молока з корови за рік. Але там (як і в США, Німеччині, Данії тощо) штучно знижують надої до 7,5 тисяч. Навіщо?

Підраховано та науково доведено, що саме така продуктивність оптимальна для успішного господарювання: немає перевитрат кормів та виснажливих організм тварин навантажень у період роздою. А ще надої знижували аби не було перевиробництва. А в СРСР молока та молочних продуктів катастрофічно не вистачало завжди.

Але навіть і за 7,5 тонн надою ніхто на Заході не присвоює звання Героя Капіталістичної Праці. Там інші стимули для роботи, ніж були у радянських колгоспах. Та й колгоспів там не було…

А от ще. В СРСР полюбляли порівнювати скільки газових плит встановлено або мільйонів тонн чавуну виплавлено порівняно з 1913 роком. Так от. У 1913 році середня врожайність зернових у Російській імперії становила 8,4 центнери з гектару, а в СРСР у 1963 – 6,3. Середня врожайність у 1963 році в «сонячній» Швеції – 25,5 центнери. Тобто там не лише корови давали учетверо більше молока за радянських, але й земля родила учетверо проти тучних чорноземів України. Радянська влада в країні, яка мала більш ніж 60% світових запасів чорнозему, не могла дати народові вдосталь хліба.

Не допомогла й широко розрекламована пропагандою Цілина. Реальна врожайність у Казахстані становила 7,3 центнери, а в Сибіру, на Уралі та у Калмикії – 8,7 центнери. Не забуваймо: щоб отримати врожай потрібно вкласти у землю посівний матеріал – мінімум 1,5 центнери на гектар.

До речі, саме у 1963 році країна вперше вдалася до закупівлі зерна за кордоном. Загалом до розвалу СРСР на це пішло понад 50 мільярдів доларів. Але тоді долар «важив» набагато більше, ніж зараз. З урахуванням інфляції нині це приблизно 115 мільярдів доларів.

Причина – у колгоспній системі. Колгоспник за свою працю отримував дулю з маком. У 1959 році почали частину «трудоднів» виплачувати «живими» грошима. Це були воістину «фантастичні» зарплати: водії вантажівок отримували 61 карбованець на місяць; трактористи і комбайнери – 54, доярки – 37. Ціна пляшки найдешевшої горілки, спирт для якої виготовляли з «чорної патоки», тобто гідролізної деревини (через що вона отримала прізвисько «Сучок») становила 21 карбованець 20 копійок, а дорога з пшеничного спирту («Столична») – 30 рублів 70 копійок. Не надто «жирними» були зарплати й пізніше.

Так що менше слухайте бабусь. Вони не за каторжною працею сумують; не за злиднями, а за молодістю.

На фото вгорі: так радянська пропаганда створювала міф про фантастичні врожаї на Цілині. Достатньо було поставити селян на коліна (добре видно що крайній праворуч дійсно сидить навпочіпки) й самому фотографу теж присісти - і ріденька пшеничка висотою по коліно зразу «виростала» по груди.

3 комментария:


  1. "Колгоспник за свою працю отримував дулю з маком. У 1959 році почали частину «трудоднів» виплачувати «живими» грошима. Це були воістину «фантастичні» зарплати: водії вантажівок отримували 61 карбованець на місяць; трактористи і комбайнери – 54, доярки – 37."(с)
    Нехай пан історик наведе дані, скільки отримували рядові "колгоспники" на плантаціях в тих же США у 1959 році. Та як вони жили.
    "Для тих, хто слухає"(с) самого правдивого та об'єктивного українського історика Павла Правого та хто мріє про західний капіталістичний "рай".
    Сільскогосподарський труд у всьому світі в усі часи вважався та був низькокваліфікованим. Тому у більшості країн "колгоспники" завжди отримували та отримують "дулю з маком", порівняно з мешканцями міст, які мають більш фундаментальну освіту та(або) фахову технічну підготовку та працюють в більш технологічних галузях господарства.
    У 1959 році в СРСР середня зарплатня була 777 карбованців

    http://analysisclub.ru/index.php?page=schiller&art=2757

    Так що якщо комусь у 1959 не вистачало розуму або бажання їхати у місто, вчитися та розвиватися( а можливостей тоді було безліч) то сиди в селі , працюй в колгоспі , отримуй трудодні та 60 карбованців в придачу.
    Та до Ванги не треба ходити , що у США в ті ж самі роки рядові місцеві "колгоспники" в цілому отримували не набагато більше ніж в СРСР.
    А те , що там врожайність зернових культур була вищою - так це правда, але то питання дещо складніше , ніж пан Автор вважає. Та винна у тому не лише колгоспна система.

    Та на закуску. Ось вам , почитайте - це про те саме американське сільське господарство, де за думкою пана Павла "рахують чесно".
    Почитайте та покричить "товарищ Сталин, ау"..

    https://www.hrw.org/news/2018/12/04/more-us-child-workers-die-agriculture-any-other-industry






    ОтветитьУдалить
    Ответы
    1. Пане ви не маєте жодної уяви про що ви тут написали. Тож сидіть тихенько і не намагайтеся виставити всім свою тупість.

      Удалить
  2. Перші внутрішні радянські паспорти зʼявилися в 1932 році. Їх одержували лише жителі «режимних» міст, робітничих поселень, новобудов та радгоспів. Селянам, які становили майже 40 відсотків населення країни, вперше дозволили видавати паспорти лише 28 серпня 1974 року. До цього вони понад 50 років з моменту утворення СРСР були фактично кріпаками при колгоспах. Туди їх автоматично записували в 16 років і вони не могли нікуди виїхати без довідки від колгоспного начальства. Порушників карали штрафом або тюремним терміном. ЩЕ ПИТАННЯ Є, пане Henri ? Ви не жили в селі тож не розповідайте про лінивих та дурних селян.

    ОтветитьУдалить